Рішення № 20945426, 16.01.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2012 р. Справа № 17/168-11

За позовом Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД”

про визнання недійсним договору

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дов. № 579/10/10-016/382 від 24.11.2011р.);

від відповідача не зявилися.

Обставини справи:

Яготинська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області (далі позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД” (далі відповідач) про визнання недійсним договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р., укладеного між Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений договір про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р., укладений з порушенням вимог, передбачених ст.ст. 203, 207 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.12.2011р. порушено провадження у справі № 17/168-11, розгляд справи призначено на 16.01.2012р.

27.12.2011р. до загального відділу господарського суду Київської області повернулася копія ухвали господарського суду Київської області від 19.12.2011р., яка була направлена судом на юридичну адресу відповідача (07650, Київська обл., Згурівський р-н., с. Лизогубова Слобода, вул. Петровського, буд. 2). Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками „за зазначеною адресою не проживає”.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006р., до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув”, „адресат відсутній” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 16.01.2012р. представник позивача підтримав позов повністю.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2012р. не зявився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з довідки про взяття на облік платника податків № 220 від 01.04.2011р. (а.с. 16) відповідач взятий на облік в органах державної податкової служби за № 634 від 01.04.2011р.

15.07.2011р. між Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області (орган ДПС) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД” (Платник податків) укладено договір про визнання електронних документів № 64.

Згідно п.п. 1., 2., 3. розділу 1 договору предметом договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосування електронного цифрового підпису (далі ЕЦП) до органу ДПС засобами телекомунікаційного звязку або на електронних носіях, як оригіналу. Договір надає платнику податків можливість, а не зобовязує його подавати до органу ДПС податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом. Включення платника податків до системи подання податкових документів в електронному вигляді виконується органом ДПС безкоштовно.

Відповідно до п.п. 1, 1.1. розділу 3 договору платник податків зобовязаний надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України.

Пунктом 2 розділу 4 договору сторонами погоджено, що платник податків несе відповідальність згідно з законодавством за неподання податкової звітності та недостовірність інформації, що міститься в податкових документах, переданих до органу ДПС в електронному вигляді.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 1 розділу 6 договору).

Вказаний договір підписано від відповідача директором ТОВ „ОСТІН ТРЕЙД” Одінцовим М.С., а від позивача начальником Ольшевським А.М.

Суд встановив, що як вбачається з висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління внутрішніх справ Київської області № 159 від 21.09.2011р. (а.с. 23-26) підпис від імені Одінцова М.С., на спірному договору виконаний іншою особою; Одінцов М.С. на момент укладення спірного договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р. перебував за межами території України, що підтверджується листом Головного центру спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 4321/7/26-10 від 17.10.2011р. (а.с. 27).

Предметом позову є вимога про визнання недійсним договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р., укладеного між Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД”.

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Абзацом першим п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” № 9 від 06.11.2009р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 розяснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобовязання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Суд встановив, що станом на момент укладення спірного договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р. вказаний договір не було підписано уповноваженою на те особою директором відповідача Одінцовим М.С., що підтверджується висновком спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління внутрішніх справ Київської області № 159 від 21.09.2011р. (а.с. 23-26), та тим, що останній на момент підписання договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р. перебував за межами території України, що підтверджується листом Головного центру спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 4321/7/26-10 від 17.10.2011р. (а.с. 27).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р., укладеного між Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД” підтверджується наявними в матеріалах справи документами, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню на підставі ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки відповідач не звільнений від сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України „Про судовий збір” витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про визнання електронних документів № 64 від 15.07.2011р., укладений між Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області (07700, Київська обл., м. Яготин, вул. Незалежності, 106. код ЄДРПОУ 34233582) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД” (07650, Київська обл., Згурівський р-н., с. Лизогубова Слобода, вул. Петровського, буд. 2; код ЄДРПОУ 37582931).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСТІН ТРЕЙД” (07650, Київська обл., Згурівський р-н., с. Лизогубова Слобода, вул. Петровського, буд. 2; код ЄДРПОУ 37582931) в доход Державного бюджету України 941 (девятсот сорок одну гривню) 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя П.В. Горбасенко

Повне рішення складено: 17.01.2012р.