Рішення № 2087443, 26.04.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-3600/07 Головуючий у 1 інстанції Шавиріна Л.П.

Категорія 21 Доповідач Соломаха Л.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2007р. м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Круглікової К.С.

суддів Соломахи Л.І., Олєйникової Л.С.

при секретарі Проляпі О.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лободи Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до Краснолиманської загальноосвітньої школи І-ИІ ступенів №2 Краснолиманської міської ради Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 лютого 2007р., -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2006р. ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до Краснолиманського міського відділу освіти про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначала, що 15 листопада 2005р. під час уроку фізкультури в ЗОШ №2 її син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, приймаючи участь у рухливих іграх, підштовхнувся і отримав травму - закритий перелом н/3 діафізу обох кісток правого передпліччя із зміщенням. Причинами травмування дитини стали порушення, які допустили працівники школи при організації та проведенні уроку. В порушення п.3.5 „Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах" вчитель допустила її сина до уроку, незважаючи на відсутність у нього спортивного взуття. Після травми її сину не була надана перша медична допомога, до лікаря син потрапив лише через півтори години після травмування. Внаслідок травмування її син двічі знаходився на стаціонарному лікуванні. З метою лікування та консультацій вона вимушена була возити дитину в м. Єнакієве, на що витратила на заправку автомобіля бензином 97грн. 75коп. Внаслідок травми її сину заподіяна моральна шкода. Під час травмування та пізніше він відчував фізичний біль. Внаслідок травми син не може займатися в спортивній секції. Внаслідок травмування сина та його душевних страждань вона також відчувала моральні страждання, оскільки не могла зменшити фізичні страждання дитини. Додаткових страждань їй завдавало те, що адміністрація школи намагалася ухилитися від

2

відповідальності за нещасний випадок, не бажали повно розслідувати нещасний випадок, в зв'язку із чим для відстоювання своїх прав вона вимушена була звертатися із скаргами в різні інстанції.

Просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 97грн. 75коп. та на відшкодування моральної шкоди 10000грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 59грн. 50коп. (а.с. 2-5).

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 листопада 2006р. неналежний відповідач - Краснолиманський міський відділ освіти як був замінений належним - Краснолиманською загальноосвітньою школою І-ІП ступенів №2 Краснолиманської міської ради Донецької області.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 лютого 2007р. позов ОСОБА_2. задоволено частково. З Краснолиманської загальноосвітньої школи І-ІП ступенів №2 на користь ОСОБА_2. стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди 50грн., на відшкодування моральної шкоди - 750грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 59грн. 50коп. та на користь держави - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 1грн. 50коп.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що суд безпідставно послався на вину в нещасному випадку самої дитини. При оцінці моральних страждань дитини суд не врахував, що вона отримала серйозну травму, двічі знаходилася на стаціонарному лікуванні, пропустила заняття в школі та не може тренуватися у спортивній секції. Суд взагалі не зазначив з чого він виходив, стягуючи на відшкодування матеріальної шкоди 50грн.

В апеляційній інстанції представник позивача ОСОБА_1. доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач ОСОБА_2. та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача Лобода Л.І. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Лободу Л.І., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга піддягає частковому задоволенню з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2005-2006 учбовому році був учнем 2-Б класу Краснолиманської ЗОШ І-ІП ступенів №2 (а.с. 20).

15 листопада 2005р. на уроці фізкультури, який проводила вчитель ОСОБА_4, учень ОСОБА_3. під час виконання рухливих ігор отримав травму - закритий перелом н/3 діафізу обох кісток правого передпліччя із зміщенням (а.с. 8), внаслідок чого позивачу було заподіяно матеріальну шкоду у сумі 97грн. 75коп. (а.с. 9).

Відповідно до п.3.5 „Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах", затверджених наказом Міністерства освіти та науки України, під час проведення занять учні повинні користуватися спеціальним спортивним одягом та спортивним взуттям. Проводити заняття без спортивного одягу та взуття не дозволяється.

Відповідно до п.4.6.5 „Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти", затвердженого наказом міністерства освіти і науки України від 01 серпня 2001р. №563, вчитель зобов'язаний здійснювати контроль за виконанням учнями правил (інструкцій) з безпеки.

3

Відповідно до п.4.1.2 „Правил безпеки .." відповідно до ДсанПіН 5.5.2.008-98 „Санітарні правила і норми устаткування загальноосвітніх навчально-виховних закладів та організації навчально-виховного процесу" кількість місць у спортивному залі під час проведення занять слід встановлювати з розрахунку 2, 8м на одного учня. Заповнювати зал понад установлену норму не дозволяється. При умові влаштування в навчальному закладі тільки одного фізкультурного спортивного залу його розміри приймаються не менш як 24x12м незалежно від кількості учнів.

Суд встановив, що 15 листопада 2005р. під час проведення уроку ці вимоги не були дотримані, оскільки площа зали складала 9x6м, на уроці були присутні 33 учня (а.с. 46).

Суд встановив, що причинами нещасного випадку з ОСОБА_2. були необережні дії перш за все самої дитини, а вже потім дії відповідача і вчителя, які допустили учня до занять без спортивного взуття і організували проведення занять у приміщенні, яке не відповідає встановленим нормам.

Суд встановив, що урок фізкультури 15 листопада 2005р. проводився відповідно до учбового плану і розкладу занять. Проте батьки малолітнього ОСОБА_2. не перевірили належну підготовку своєї дитини до занять, відправили його до школи без спортивного взуття, тобто неналежно виконали свої обов'язки щодо піклування про здоров'я дитини.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив з того, що шкода малолітньому ОСОБА_2. була заподіяна під час проведення учбового процесу з вини відповідача, але її виникненню сприяла груба необережність самого потерпілого, в зв'язку з чим, посилаючись на вимоги частини 2 ст. 1193 ЦК України, зменшив розмір заподіяної шкоди і стягнув на користь позивача на відшкодування матеріальної шкоди 50грн. та моральної - 750грн., з яких на відшкодування моральної шкоди дитині - 550грн. та його матері - 200грн.

Відповідно до ст. 3ОЗ ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Висновок суду першої інстанції про те, що нещасний випадок з учнем ОСОБА_3 стався з вини відповідача, сторонами не оскаржується і підтверджується матеріалами справи.

Зазначений висновок відповідає вимогам ст. 26 Закону України „Про освіту" від 23 травня 1991р. та ст. 22 Закону України „Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999р., згідно яких загальноосвітній навчальний заклад забезпечує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формує гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів (вихованців).

Відповідно до „Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 серпня 2001р. №563 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2001р. за №969/6160, директор школи відповідає за створення безпечних умов навчально-виховного процесу згідно з чинним законодавством, міжгалузевими і галузевими нормативними, інструктивними та іншими документами з охорони праці, цим Положенням; не дозволяє проведення навчально-виховного процесу за наявності шкідливих та небезпечних умов для здоров'я учасників навчально-виховного процесу (п4.1.1); учитель несе відповідальність за збереження життя і здоров'я вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів під час навчально-виховного процесу (п. 4.6.1); забезпечує проведення навчально-виховного процесу, що регламентується чинними законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці, безпеки

4

життєдіяльності (п. 4.6.2); здійснює контроль за виконанням вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами правил (інструкцій) з безпеки (п.4.6.5).

Ці вимоги нормативних актів під час проведення уроку фізичної культури вчителем ОСОБА_4. та директором школи Лободою Л.І. були порушені, що призвело до травмування дитини.

Проте з висновками суду першої інстанції про те, що виникненню шкоди сприяла груба необережність потерпілої дитини та про наявність вини в нещасному випадку батьків дитини, які відправили дитину до школи без спортивного взуття, погодитися неможливо. До них суд дійшов внаслідок порушення норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до частини 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Застосовуючи зазначену норму закону, суд першої інстанції не врахував роз'яснення, викладені в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", згідно якої при визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я неповнолітнього, який не досяг 15 років, правила щодо врахування вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров'я ушкоджено у зв'язку зі вчиненням ним злочину, згаданого в ч.2 ст. 22 Кримінального кодексу України.

З матеріалів справи встановлено, що учень ОСОБА_3. є малолітньою дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1. На час нещасного випадку він досяг лише 7 років, тому врахування судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я неповнолітнього вини потерпілої дитини не ґрунтується на законі.

З матеріалів справи встановлено, що внаслідок нещасного випадку ОСОБА_3 отримав закритий перелом н/3 діафізу обох кісток правого передпліччя із зміщенням, який згідно акту судово-медичного дослідження №610 від 25 грудня 2006р. відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Внаслідок ушкодження здоров'я малолітній ОСОБА_3 двічі знаходився на стаціонарному лікуванні: з 15 по 24 листопада 2005р. в хірургічному відділенні Краснолиманської ЦРЛ (а.с. 8) та з 28 листопада 2005р. по 01 грудня 2005р. в травматологічному відділенні №1 Єнакіївської міської лікарні №7 (а.с. 7).

Позивач ОСОБА_2., посилаючись на те, що з метою лікування вона їздила з дитиною до м. Єнакієве, просила відшкодувати їй матеріальну шкоду в сумі 97грн. 75коп., надавши на її підтвердження 2 квитанції на придбання бензину марки А-95 від

13 січня 2006р. на суму 78грн. (20л) та від 14 січня 2006р. на суму 19грн. 75коп. (5л)

(а.с. 9).

Дійшовши висновку, що внаслідок травмування дитини, позивачу була заподіяна матеріальна шкода на суму 97грн. 75коп., суд першої інстанції не зазначив якими доказами це підтверджується.

Як пояснює представник позивача ОСОБА_1., 97грн. 75коп. це витрати на заправку автомобіля, на якому дитину возили в м. Єнакієве.

Згідно наданих квитанцій 20л бензину було придбано 13 січня 2006р. і 5л -

14 січня 2006р. (а.с. 9).

Згідно епікрізу №7894-1241, виданого Єнакієвською міською лікарнею №7, ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні цієї лікарні, з 28 листопада по 01 грудня 2005р. (а.с. 7).

5

Достовірних доказів того, що витрати в сумі 97грн. 75коп. пов'язані саме з лікуванням ОСОБА_3, що ОСОБА_3 13 та 14 січня 2006р. відвідував Єнакієвську міську лікарню №7, представник позивача ОСОБА_1. суду не надав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи зазначене, висновок суду про заподіяння позивачу матеріальної шкоди в сумі 97грн. 75коп. є недоведеним і не відповідає обставинам справи.

Оскільки позивач не довів свої витрати на суму 97грн.75коп., апеляційний суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача цієї суми не має. В задоволенні позову ОСОБА_2. про відшкодування матеріальної школи слід відмовити.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи зазначені положення закону, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок винних дій відповідача, який не забезпечив безпечні умови навчання, малолітньому ОСОБА_2. заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок травмування він відчував фізичний біль, тривалий час знаходився на лікуванні, що порушувало його нормальні життєві зв'язки.

Визначаючи розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер душевних страждань дитини, термін знаходження її на лікуванні, відсутність тяжких наслідків, форму та ступінь вини, як позивача, її дитини, так і відповідача і стягнув на відшкодування моральної шкоди дитини 550грн.

Апеляційний суд вважає, що стягнута судом першої інстанції сума в 550грн. не відповідає характеру та обсягу фізичних та душевних страждань, яких зазнала дитина внаслідок ушкодження її здоров'я.

Посилання суду першої інстанції на наявність вини батьків, які неналежним чином не виконали свої обов'язки, покладені на них ст. 150 СК України, щодо піклування про здоров'я дитини, не грунтується на матеріалах справи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що дитині були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, дитина на протязі 2 місяців була позбавлена можливості відвідувати школу, до теперішнього часу позбавлена можливості відвідувати спортивну секцію. Суд не врахував, що травмована була саме права рука, що унеможливлювало самостійне виконання дитиною найпростішого гігієнічного догляду за собою, самостійне харчування та змушувало дитину докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала дитина в зв'язку із ушкодженням здоров'я, їх тривалість, ступінь порушення життєвих зв'язків, відсутність тяжких наслідків, ту обставину, що відповідач є бюджетною організацією, форму вини відповідача - необережність, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, моральні страждання дитини апеляційний суд оцінює в сумі 3000грн.

Апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про заподіяння моральної шкоди матері дитини не ґрунтується на законі.

6

З матеріалів справи встановлено і це визнає представник позивача, що будь-яких винних (протиправних) дій щодо позивача відповідач не вчинював, в зв'язку з чим підстави для відшкодування моральної шкоди матері постраждалої дитини відсутні.

Рішення суду про відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди постановлено з порушенням норм матеріального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відшкодування позивачу моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому сину ОСОБА_2., в сумі 3000грн. та відмову в відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної позивачу, та в відшкодуванні матеріальної шкоди.

Згідно рішення Краснолиманського міського суду від 20 лютого 2007р. з відповідача на користь позивача стягнуті судові витрати по сплаті судового збору в сумі 59грн. 50коп.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача при апеляційному розгляді справи задоволені лише в частині відшкодування моральної шкоди, розподіл судових витрат підлягає зміні: відшкодуванню позивачу підлягають понесені судові витрати по сплаті судового збору лише в сумі 8грн. 50коп. Сплачений позивачем судовий збір у сумі 51грн. за позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, відшкодуванню не підлягає, оскільки в цій частині в задоволенні позову їй відмовлено.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, покладаються на сторони після розгляду справи судом.

Оскільки позовні вимоги позивача частково задоволені, при зверненні до суду з позовною заявою позивач витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не сплачував, вказані витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України покладаються на відповідача в розмірі 1грн. 50коп., що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів".

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 лютого 2007р. скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Краснолиманської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №2 Краснолиманської міської ради Донецької області про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 97грн. 75коп. та про відшкодування моральної шкоди, заподіяної саме позивачу ОСОБА_2.

Стягнути з Краснолиманської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №2 Краснолиманської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної її неповнолітньому сину ОСОБА_3,

7

3000 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8грн. 50коп.

Стягнути з Краснолиманської загальноосвітньої школи І-ПІ ступенів №2 Краснолиманської міської ради Донецької області на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 1 (одна) гривня 50коп. (на розрахунковий рахунок 31216259700004, одержувач - УДК у м. Донецьку, банк -ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 34686537).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.