Постанова № 20864024, 05.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2011 року 10:08 № 2а-14670/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Антонової І.В.,

від відповідача: Мухи С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000284320 від 25 травня 2011 року,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (далі позивач, ПАТ «Піреус Банк МКБ») з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач, СДПІ у м. Києві) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2011 року № 0000284320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно донараховані податкові зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки сплата членських внесків щодо участі в асоційованому обєднані VISA INTERNATIONAL SERVICE ASSOCIATON (США) на користь нерезидента, згідно п.1 ст. 21 «Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і на майно», укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки, не вважається доходом нерезидента у розумінні статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що проведеною перевіркою було встановлено виплату ПАТ «Піреус Банк МКБ»доходу з джерелом його походження на території України на користь уповноваженої особи нерезидента США - компанії “Visa International” 02.12.2009 року у сумі 45000,00 доларів США. При цьому, на порушення пп. «в»13.1, 13.2, ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем під час виплати вказаного доходу не було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів нерезидента за ставкою 15 відсотків у сумі 35951,40 грн., що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 05 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

СДПІ у м. Києві було проведено виїзну планову документальну перевірку ПАТ «Піреус Банк МКБ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 226/43-20/20034231 від 11.05.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

25 травня 2011 року СДПІ у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000284320, яким, на підставі вказаного Акту перевірки, за порушення п.п. «в»п. 13.1, п. 13.2, ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», нараховано позивачу податкове зобовязання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб»у розмірі 44939,25 грн., з яких 35951,4 грн. основного платежу та 8987,85 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а Державною податковою адміністрацією прийнято остаточне рішення від 05.10.2011 р. № 3036/6/10-2115, за яким суми податкового зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій не змінено.

Зміст порушення, що призвело до визначення вказаних вище сум податкових зобовязань полягає в тому, що ПАТ «Піреус Банк МКБ»порушено вимоги пп. «в»п. 13.1, п. 13.2, ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням вимог п. 16.13 ст. 16 цього Закону, в частині неутримання та не перераховування до бюджету податку на доходи нерезидента Компанії a International»(США) у сумі 35951,40 грн. до або в момент виплати такого доходу, а саме плати за отриману ліцензію (роялті) у розмірі 45000,00 доларів США.

Щодо суті виявленого порушення судом встановлено наступне.

10 травня 2002 року між компанією Visa International Service Association (США), що є обєднанням учасників та здійснює управління через своїх учасників програми надання міжнародних фінансових послуг, та Відкритим акціонерним товариством «Міжнародний Комерційний Банк»було укладено Договір про членство та ліцензійний договір про використання торгової марки (далі Договір про членство від 10.05.2002р.) - а.с. 10-17.

Як вбачається зі статуту ПАТ «Піреус Банк МКБ», Відкрите акціонерне товариство «Міжнародний Комерційний Банк»було перейменовано у Відкрите акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ», яке є правонаступником ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк»(а.с. 33).

Згідно рішення загальних зборів акціонерів на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства»Відкрите акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»було перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ», яке є правонаступником ВАТ «Піреус Банк МКБ».

Таким чином, позивач - ПАТ «Піреус Банк МКБ»є правонаступником ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк».

Згідно умов вищевказаного Договору від 10.05.2009 р. ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк», правонаступником якого є позивач, набув права асоційованого членства у корпорації Visa International Service Association.

11 червня 2009 року між позивачем та компанією Visa International Service Association (США) було укладено угоду про внесення змін до договору про членство та ліцензії на використання товарних знаків (а.с. 21-23). Згідно вказаної угоди змінювалась форма членства ПАТ «Піреус Банк МКБ»в програмах корпорації Visa International Service Association, а саме: замість права асоційованого членства позивач набував права основного членства.

Умовою підписання змін до договору про участь зі сторони ПАТ «Піреус Банк МКБ»була сплата останнім членського внеску в сумі 45000,00 доларів США, про що вказано у листі корпорації Visa International Service Association від 30.10.2009 р. (а.с.63-64).

У звязку з вищевказаним, корпорацією Visa International Service Association було виставлено на адресу позивача рахунок № NM1367/CMC29-OCT-2009, в якому визначено розмір плати за основне членство у розмірі 45000,00 доларів США та членську плату за участь у програмі «Visa First»у розмірі 8000,00 доларів США (а.с.8, 70).

02 грудня 2009 року на підставі виставленого рахунку ПАТ «Піреус Банк МКБ»здійснило перерахування на користь компанії Visa International Service Association (США) валютних коштів у сумі 53000,00 доларів США, з яких 45000,00 доларів США плата за основне членство та 8000,00 доларів США - плата за участь у програмі «Visa First», що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 02.12.2009 року (а.с. 27).

Відповідач вважає здійснений платіж у розмірі 45000,00 доларів США платою за використання товарних знаків Віза, власником яких є компанія Visa International Service Association, що відповідає визначенню терміну «роялті», наведеному в п. 3 ст. 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно платника податків на доходи та капітал, ратифікованої 26.05.1995 р.

Відповідно до ст. 12 зазначеної Конвенції такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним володарем цих роялті є резидент іншої Договірної Держави, податок, який стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті.

З огляду на зазначені положення Конвенції доходи у вигляді роялті, на думку відповідача, оподатковуються як у країні, яка є джерелом доходу (Україна), так і у країні постійного місцеперебування нерезидента (Сполучені Штати Америки), але податок не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Порядок оподаткування доходів нерезидентів, отриманих на території України, встановлений статтею Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі також Закон № 334/94-ВР), чинного на момент здійснення позивачем платежу на користь нерезидента.

Згідно статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під доходами з джерелом їх походження з України слід розуміти будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

В частині другій цього пункту наведено перелік доходів, що розуміються для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом походження з України. Згідно з вищезазначеною правовою нормою для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються (нараховуються) резидентом;

в) роялті, фрахту та доходи від послуг типу "інжиніринг";

г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця (орендодавця);

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього Закону;

є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи у вигляді виграшів (призів) в лотерею (крім державної), від казино, інших гральних місць (домів), розташованих на території України, доходи від організації та проведення грального бізнесу, лотерей (крім державних);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно п.13.2 ст. 13 Закону № 334/94-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Отже, вищевказаною правовою нормою визначено підстави отримання коштів, які слід розуміти доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, для цілей цієї статті. Тобто прямою нормою Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено чіткий перелік джерел доходів нерезидентів, які підлягають оподаткуванню.

Як вбачається зі змісту п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР, законодавець пунктом «в»вказаної норми Закону визначив поняття «роялті»як дохід, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України.

Дефініція поняття «роялті»наводиться в п. 1.30. ст. 1 Закону, і визначає як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Відповідно до ст.420 ЦК України до обєктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Згідно з ч.1 ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних обєктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Одним із майнових прав інтелектуальної власності п.2 ч.2 ст.424 ЦК України визначено виключне право субєкта права інтелектуальної власності дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності.

При цьому у ст. 419 ЦК України зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на обєкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Крім того, визначення поняття «роялті»міститься і у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності»№1185 від 03.10.2007 р. (роялті це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням обєкта права інтелектуальної власності), у Постанові Правління Національного банку України «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України»№255 від 18.06.2003 р. (роялті - платежі за використання нематеріальних активів банку (патентів, авторського права, програмних продуктів).

Досліджуючи договір про членство та ліцензійний договір про використання торгової марки від 10.05.2002 року, суд встановив що відповідно до даної угоди Visa International Service Association (надалі «Власник») за своїм статутом є корпорацією, яка діє на підставі свого статуту і установчого договору, здійснює через членів корпорації управління певними програмами з надання міжнародних фінансових послуг («програми»), і є власником певних торгових марок («марки», які належать «Візі»), які можуть бути використані членами Власника в звязку з програмами, які разом з відповідними марками, що належать «Візі», вказані в статуті та установчому договорі Власника.

Передумовою, згідно першого пункту Договору про членство від 10.05.2002 року, участі в будь якій програмі з надання міжнародних фінансових послуг та використання торгової марки що належить «Візі»є письмова згода Власника на вступ користувача у членство корпорації.

До того ж згідно пункту другого вказаного договору, Користувачу надається право на ексклюзивну ліцензію, яка звільнена від сплати роялті та не може бути передана , на використання ліцензійних марок в звязку з ухваленою програмою в ухваленій країні.

Аналізуючи вказаний договір суд приходить до висновку, що основною метою даного Договору є насамперед членство в організації, а інша складова надає можливість користувачу після вступу до неї використовувати у своїй діяльності певні міжнародні фінансові послуги та використовувати будь-яку марку, яка належить корпорації Visa International Service Association.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що пунктом 2 Договору прямо передбачено, що право на використання ліцензійних марок у звязку з ухваленою програмою звільнено від сплати роялті, тобто платежі за використання торговельних марок, які належать Візі, її членами здійснюватись не повинні.

Одним з характерним критерієм для визначення податкової бази роялті є насамперед наявність певних періодичних або одноразових платежів, одержаних як винагорода за користування обєктом права інтелектуальної власності, проте матеріалами справи не підтверджено наявність жодних грошових перерахувань ПАТ «Піреус Банк МКБ»корпорації Visa International Service Association в якості роялті.

Платіж від 02.12.2009, який був здійснений ПАТ «Піреус Банк МКБ»на користь корпорації Visa International Service Association згідно виставленого рахунку № NM1367/CMC29-OCT-2009, за своїм цільовим призначенням був сплатою членського внеску за набуття Основного членства (Principal Membership) в сумі 45000,00 доларів США, на виконання поставлених умов згідно Договору від 10 травня 2002 року. Підставою для здійснення вказаного платежу була Угода між ПАТ «Піреус Банк МКБ»та корпорацію Visa International Service Association про внесення зміни до Договору про участь від 11 червня 2009 року, внаслідок чого позивач отримав статус основного учасника обєднання.

Суд зазначає, що в якості призначенні платежу у платіжному дорученні ПАТ «Піреус Банк МКБ»№ 1 від 02.12.2009р., згідно якого було здійснено спірний платіж на користь нерезидента - Visa International Service Association, в якості призначення платежу вказано: «плата за основне членство» (а.с. 27).

Аналізуючи обставини справи, сплачена позивачем сума в розмірі 45000,00 доларів США була саме членським внеском, в результаті чого позивач отримав статус Основного члена корпорації Visa International Service Association та право брати участь в певних програмах, а також право на використання торгових марок та знаків обслуговування, але не виключно.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, ототожнивши членський внесок, сплачений позивачем на користь корпорації Visa International Service Association, з поняттям "роялті".

Аналогічна правова позиція стосовно неможливості ототожнення членського внеску та роялті висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 03.02.2011 р. у справі за номером № 2а-3476/09/2670 (номер у ЄДРСР 16946990).

Відповідно до п. 18.1. ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

05.06.2000 року набула чинності «Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал»від 04 березня 1994 року (далі - Конвенція).

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції, роялті, якими фактично володіє резидент Договірної Держави, можуть оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним володарем цих роялті є резидент іншої Договірної Держави, то податок, який стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті.

Термін «роялті»при використанні в цій Конвенції означає платежі будь-якого виду, що одержуються як винагорода за використання або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або наукову роботу, включаючи компютерні програми, відеокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за будь-яке інше подібне право або власність; або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

Згідно статті 21 зазначеної Конвенції, доходи резидента Договірної Держави, що виникають будь-де, про які не йде мова в попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі.

Оскільки в даному випадку сума доходу з джерелом походження його з України сплачена нерезиденту, а саме юридичній особі - резиденту США, за своїм цільовим призначення не підпадає під жодне визначення доходу зазначеної Конвенції, то слід керуватися статтею 21 Конвенції. Відтак, дохід, виплачений позивачем на користь резидента США - корпорації Visa International Service Association підлягає оподаткування лише у Сполучених Штатах Америки та не оподатковується на території України.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470, яка була чинною на момент здійснення спірного платежу, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Крім того, довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

Статтею 3 Конвенції встановлено, що компетентним органом стосовно США є Міністерство фінансів або його повноважний представник.

Матеріали справи містять довідку (арк. справи 66-69), видану Міністерством фінансів США України від 17 лютого 2009 року, яка відповідно до її змісту містить усю необхідну інформацію, визначену пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а саме щодо повної назви нерезидента; прізвища та підпису уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дати видачі тощо.

На вказаній довідці у відповідності до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, проставлений апостиль (а.с. 65). Довідка перекладена на українську мову, переклад засвідчений нотаріально (а.с. 68).

З огляду на положення Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал та вимоги національного податкового законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для звільнення позивача від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України з суми сплаченого членського внеску по Договору про членство від 10.05.2002 року та по угоді про внесення змін до договору про членство від 11.06.2009 року на адресу нерезидента корпорації Visa International Service Association.

Таким чином, рішення відповідача щодо визначення податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та нарахування штрафних (фінансових) санкцій суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки орган державної податкової служби не довів законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Щодо застосування належного способу захисту порушених прав позивача, а саме, стосовно вимоги позивача про визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень недійсними, суд зазначає, що вимога про визнання акта владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо є (як зазначено, зокрема, у листі ВАСУ від 27.07.2010 р. № 1145/11/13-10) різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Відтак, суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає повноваженням суду, передбаченим ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідає фактичним обставинам справи та відновлює порушене право позивача, а саме: визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправними та скасувати його.

Крім визначеного, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України на користь позивача підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України сплачений ним при подачі позову судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись вимогами ст. ст. ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000284320 від 25 травня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Постанова у повному обсязі виготовлена 12 грудня 2011 року.