Постанова № 20863576, 22.12.2011, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 2270/13369/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіКовальчук О.К.

при секретаріБесарабі І.А.

за участі:представника позивача Проскрівської К.Г.

представників відповідача Голобурди К.Є., Мельник Л.І. і Шахрай М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом <в особі ><в чиїх інтересах >державного підприємства "Новатор" <3-тя особа >до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому <3-тя особа >про визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить визнати протиправними дії державної податкової інспекції у м. Хмельницькому щодо зменшення залишку від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду, за квітень 2011 року на суму 145325,0 грн. На думку позивача, викладені в акті перевірки від 11.07.2011 року №4893/23-7/22987900 висновки відповідача щодо завищення залишку від»ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду, за квітень 2011 року на суму 145325,0 грн., по операціях з поставки товару відповідно до укладеного з ТОВ «Постачрадіокомплект» договору купівлі-продажу №17/01 від 18.01.2010 року, які фактично не здійснювались. Вказує, що факт виконання сторонами зазначеного договору підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Вважає, що має всі необхідні первинні документи, наявність яких є підставою для формування податкового кредиту за вказаними операціями.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та підтвердив обставини, на які посилається у позовній заяві, просить суд задовольнити позовні вимоги, в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає позовні вимоги безпідставними. Вказує, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача проведена відповідачем з дотриманням вимог ст.ст.76 і 86, п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України у зв»язку з тим, що розпорядженням ДПА України від 24.02.2011 року №48-р «Про відпрацювання підприємств» ДП «Новатор» за квітень 2011р. визнано підприємством-ймовірним «вигодонабувачем», яке сформувало свій податковий кредит за рахунок операцій із ризиковими контрагентами. За даними перевірки позивач порушив п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занизив позитивне значення за квітень 2011 р. на суму 145 325 грн., за рахунок віднесення суми ПДВ по операціях із ТОВ «Постачрадіокомплект», що фактично не здійснювались, не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Перевіркою фактично встановлено лише документування в регістрах бухгалтерського обліку вищевказаних операцій у порядку передбаченому для придбання товарів, яке відображено кореспонденціями рахунків. На думку відповідача, про відсутність реальних наслідків зазначених операцій свідчить відсутність у позивача доказів перевезення зазначеного товару від постачальника, документи, які підтверджують якість товару. ТОВ «Постачрадіокомплект» в свою чергу сформувало податковий кредит за рахунок господарюючих суб»єктів, які мають ознаку ризикового кредиту.

Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному звязку та сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з урахуванням викладеного нижче.

Суд встановив, що позивач що державне підприємство «Новатор» 10.06.2002 року виконавчими комітетом Хмельницької міської Ради народних депутатів (Свідоцтво про державну реєстрацію від 10.06.2002 року №2444). На податковому обліку перебуває з 16.10.1997 року в державній податковій інспекції у м.Хмельницькому за №5168.

Основними видами діяльності позивача є: виробництво контрольно-вимірювальних приладів; збирання, очищення та розподілення води; монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів; газопровідні роботи.

В червні-липні 2011 року відповідно до п.76, 86 та п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №128 від 27.12.2010 року «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» на підставі наказу №3469 від 30.06.2011 року та направлення №000162 від 30.06.2011 року ДПІ у м.Хмельницькому проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року, результати якої оформлені актом від 11.07.2011 року № 4893/23-7/22987900.

За наслідками перевірки наданих позивачем первинних документів відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем п.200.4 ст.200 Податкового кодексу та заниження суми бюджетного відшкодування по декларації за квітень 2011 року на суму 2300,0 грн. і завищення залишку від»ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 року на 227485,0 грн. податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 119093,00 грн. За даними перевірки позивачем в порушення п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за квітень 2011 року на суму 145325,0 грн. за рахунок віднесення суми ПДВ по операціях із ТОВ «Постачрадіокомплект», які фактично не здійснювались і не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Досліджуючи правомірність викладених в акті перевірки від 11.07.2011 року № 4893/23-7/22987900 висновків відповідача щодо відсутності реальних наслідків здійснення господарських операцій з придбання товару від ТОВ «Постачрадіокомплект», а відтак відсутності у позивача права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, суд встановив наведене нижче.

Відповідно до умов договору №17/01 від 18.01.2010 року покупець (ДП «Новатор») купує та оплачує, а продавець (ТОВ «Постачрадіокомплект») продає на умовах та порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у рахунках, що складаються на підставі конкретних заявок покупця (п.1.1. договору) на умовах 100% передплати (п.4.1 договору); обов'язок продавця з постачання товару вважається виконаним з моменту передачі товару організації-перевізнику або покупцю, якщо вибірка товару проводиться покупцем (п.1.2 договору). Договором передбачено, що найменування та якість товару визначаються у рахунках, що складаються на підставі конкретних заявок покупця (п.2.1 договору); поставка здійснюється за узгодженими цінами на одиницю продукції, що вказані у рахунках, що складаються на підставі конкретних заявок покупця (п.3.1 договору); загальна ціна договору складає 3000000 грн. (п.3.2 договору); товар повинен відповідати вимогам нормативної документації, документи, що підтверджують якість та відповідність товару продавець зобов'язаний передати покупцю в момент передачі партії товару (п.2.3 договору). Пунктом 4.4. договору передбачено, що товар постачається партіями на умовах EXW склад продавця. Витрати на постачання товару покладаються на продавця (п.4.5 договору).

За змістом п.9.1 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс) в редакції 2000 року E" - термін покладає на продавця мінімальні зобов'язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця. З іншого боку, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім. Якщо покупець бажає покласти на продавця додаткові обов'язки, це має бути обумовлено в договорі купівлі-продажу.

На виконання договору №17/01 від 18.01.2010 року ТОВ «Постачрадіокомплект» в квітні 2011 року відповідно до податкових накладних та видаткових накладних №6598 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 449 грн., №6597 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 135 грн., №6603 від 17.05.2011 року на суму ПДВ 78750 грн., №6595 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 6240 грн., №6600 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 3276 грн., №6596 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 5882 грн., №6594 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 173 грн. і №6593 від 29.04.2011 року на суму ПДВ 202 грн. продав позивачеві товар (комплектуючі).

Крім зазначених вище документів, поставка кожної партії товару супроводжувалась письмовою заявкою позивача, рахунком/договором на оплату, сертифікатом відповідності до накладної на товар.

Перевезення товару від постачальника до позивача на замовлення та за рахунок постачальника здійснювала ТОВ «Автолюкс», що підтверджується накладними на отримання багажу за квітень 2011 року .

Від імені позивача доставлені перевізником товари на підставі виданої позивачем довіреності отримувала ОСОБА_7, на яку відповідно до договору про матеріальну відповідальність від 02.06.2010 року покладено обов»язки щодо збереження матеріальних цінностей на складі.

Оприбуткування товару на складі позивача підтверджується прибутковими ордерами, а використання отриманого від ТОВ «Постачрадіокомплект» товару в господарській діяльності для виробництва готової продукції підтверджується відміткою начальника ревізійного бюро на звороті кожної видаткової накладної та лімітно-забірними картками.

Після оприбуткування придбаного товару, позивач оплатив його вартість шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується випискою платіжними дорученнями за 24 і 26 квітня 2011 року

Отримавши від постачальника товару ТОВ «Постачрадіокомплект» видаткові та податкові накладні, які засвідчують факт придбання товару, та оплативши його вартість, позивач відніс податок на додану вартість, сплачений в його ціні до податкового кредиту квітня 2011 року.

За змістом п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п.11 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

З урахуванням викладених вище положень ПК України право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товару виникає у покупця товару за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару.

В силу п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В судовому засіданні судом не встановлено, та відповідачем не доведено, що податкові накладні оформлені ТОВ «Постачрадіокомплект» з порушенням ПК України, або їх реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних є обов»язковою.

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства контрагентом позивача (ТОВ «Постачрадіокомплект»), які підтверджують факт поставки товару, є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Досліджуючи правомірність висновків відповідача щодо нікчемності договору та відсутності реальних наслідків цього договору, суд враховує наведене нижче.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину у стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

В силу ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним зокрема є правочин, який порушує публічний порядок. Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В процесі судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ТОВ «Постачрадіокомплект», вимогам ст.203 і ст.215 ЦК України, не надано рішення суду про визнання цього договору недійсним на підставі ст.228 ЦК України.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи договір, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент ТОВ «Постачрадіокомплект» не тільки вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договору, а й виконали договір. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», які свідчать про отримання позивачем товару від ТОВ «Постачрадіокомплект».

При цьому відповідачем не надано жодного доказу щодо відсутності господарської діяльності контрагента позивача на дату поставки товару.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у «Постачрадіокомплект» достатньої кількості працівників, як на одну з підстав недійсності договору, оскільки відповідач не довів, а суд не встановив наявність будь яких визначених нормативно-правовими актами нормативів кількості працюючих, необхідної для укладання певних видів господарських договорів. Тому, висновки відповідача щодо відсутності достатньої кількості працюючих суперечать ст.ст.6 і 12 Господарського кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Суд відхиляє, як безпідставні, доводи відповідача щодо не укладення договору №17/01 від 18.01.2010 року між позивачем і ТОВ «Постачрадіокомплект» у зв»язку з відсутністю в його тексті предмету договору, оскільки відсутність письмового договору жодним чином не впливає на право позивача на відображення господарської операції з придбання товару, оформленої первинними документами, складеними з дотриманням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та відображеної у бухгалтерському та податковому обліку шляхом формування валових витрат і податкового кредиту. Діючим цивільним та господарським законодавством не передбачена обов»язкова письмова форма договорів поставки товару. При цьому суд враховує, що зазначеним договором (п.1.1) передбачено, що асортимент, кількість товару визначається на підставі заявок позивача.

Таким чином, суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по операції з придбання в квітні 2011 року товару від ТОВ «Постачрадіокомплект».

Спосіб дій органів державної податкової служби України при проведенні перевірок платників податків визначений гл.8 ПК України та Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (надалі Порядок № 984).

Так, відповідно до п. 86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За змістом п. 2 Порядку № 984 документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

З урахуванням зазначених норм, органи державної податкової служби наділені повноваженнями здійснювати перевірки дотримання платником податків лише того законодавства, контроль за дотриманням якого на них покладено.

Відповідно до пп. 41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначено, що завданням органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Досліджуючи акт перевірки від 11.07.2011 року №4893/23-7/22987900, суд встановив, що фактичним предметом зазначеної перевірки є перевірка відповідачем дотримання позивачем вимог цивільного та господарського (а не податкового) законодавства під час укладання та виконання договору купівлі-продажу, контроль за дотриманням якого не належить до повноважень відповідача. Вказане підтверджується висновками акту перевірки щодо порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 і 712 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України в частині додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Проте, перевірка дотримання позивачем цивільного законодавства, в тому числі під час укладання господарських договорів не входить до повноважень відповідача.

Крім того, за змістом п.4 Порядку №984 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктами 5 і 6 Порядку № 984 визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення і повинні мати такі обов'язкові реквізити, до яких, зокрема, належать: дата і місце складання; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всупереч вимогам 5 і 6 Порядку № 984 акт перевірки від 11.07.2011 року №4893/23-7/22987900не містить жодного послання на первинні документи, позивача зафіксовані в бухгалтерському обліку позивача, які складені з порушенням вимог законодавства або свідчать про порушення ним податкового законодавства, не містять також посилання на дані бухгалтерського обліку позивача.

Натомість, висновок про нікчемність укладеної угоди між позивачем та ТОВ «Постачрадіокомплект» та відсутність реальних наслідків поставки товару сформульовано на підставі автоматизованих інформаційних систем щодо співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту. При цьому, в судовому засіданні не встановлено розбіжностей у відображенні позивачем та його контрагентом податкового кредиту та податкових зобов»язань по операціях з поставки товару у квітні 2011 року.

Суд також враховує, що перевірка правомірності визначення позивачем залишку від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду, за квітень 2011 року, здійснена відповідачем з перевищенням повноважень, наданих наказом №3469 від 30.06.2011 року та направленням №000162 від 30.06.2011 року ДПІ у м.Хмельницькому, якими службовій особі відповідача надані повноваження щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року.

Таким чином, суд вважає неправомірними дії відповідача щодо перевірки дотримання позивачем вимог цивільного законодавства та визнання порушення позивачем ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України та відсутності реальних наслідків договору №17/01 від 18.01.2010 року між позивачем і ТОВ «Постачрадіокомплект».

Разом з тим, суд враховує, що висновки акту перевірки від 11.07.2011 року №4893/23-7/22987900 не мали для позивача жодних публічно-правових наслідків. Так, на підставі вказаного акту перевірки відповідач не приймав податкові повідомлення-рішення, подана позивачем після перевірки декларація з податку на додану вартість за листопад 2011 року прийнята відповідачем як податкова звітність без будь-яких зауважень щодо достовірності відображених в ній показників, зазначена сума від»ємного значення не заявлялась позивачем до бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В силу ч. 1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача підтвердили відсутність на дату розгляду спору негативних наслідків для позивача, спричинених неправомірними діями відповідача, відтак відсутнє порушення законних прав позивача, які підлягають судовому захисту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу в Україні, ст.ст. 11, ст. 99, 100, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог державного підприємства "Новатор" до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання неправомірними дій щодо зменшення залишку від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду, за квітень 2011 року на суму 145325,0 грн. відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27 грудня 2011 року

< чи набрала законної сили ><Дата набрання законної сили >

Суддя/підпис/О.К. Ковальчук

"Згідно з оригіналом" СуддяО.К. Ковальчук