Постанова № 20862131, 19.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

10:00 год.

19.10.2011 р.справа № 2а-3998/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 11.04.11 р., ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.07.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1665/9/10-021 від 22.09.11 р.,

прокурора: Дзюбан О.В., посвідчення № 253 видане 26.03.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", вул. Заводська площа, 1, м. Миколаїв, 54050 доспеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017 проскасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.11 р. № 0000393600 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000393600, прийняте спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві 19 квітня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

СуддяА. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:00 год.

19.10.2011 р.справа № 2а-3998/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 11.04.11 р., ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.07.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1665/9/10-021 від 22.09.11 р.,

прокурора: Дзюбан О.В., посвідчення № 253 видане 26.03.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", вул. Заводська площа, 1, м. Миколаїв, 54050 доспеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017 проскасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.11 р. № 0000393600 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось публічне акціонерне товариство "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" (далі - позивач, ПАТ "МСЗ "Океан"). Позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2011 р. № 0000393600, прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - відповідач, СДПІ). Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним були укладені договори підряду, поставки, купівлі-продажу та послуг, за умовами яких придбано товар і послуги, у ціні яких сплачено податок на додану вартість (далі - ПДВ) і на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, сформовано податковий кредит. У подальшому до СДПІ ним подані податкові декларації з ПДВ, а також заяви про повернення суми бюджетного відшкодування. Відповідач, проводячи перевірку, зробив висновок про відсутність підстав для бюджетного відшкодування з огляду на те, що ним не встановлено сплату цього податку до бюджету у ланцюгу його постачальників. Позивач вказує на те, що Закон України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення і яким були визначені правила бюджетного відшкодування ПДВ, не ставить бюджетне відшкодування в залежність від фактичного надходження цього податку до бюджету від контрагентів платника податків. Позивач зазначає, що ним виконані всі умови, встановлені законодавством, для отримання бюджетного відшкодування: придбано товар і послуги, сплачено ПДВ, отримано податкові накладні, до ДПІ подані податкові декларації і заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, а тому зменшення відповідачем його розміру на підставі того, що останнім не встановлено надходження податку до бюджету у ланцюгах постачальників, є протиправним, у звязку із чим просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідач позов не визнав, подавши заперечення (т. 19, а. с. 1-5), в яких зазначив, що ним встановлені взаємовідносини позивача із субєктами господарювання, у ланцюгах постачальників яких неможливо встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету, що, на думку відповідача, є підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу (т. 19, а. с. 79), в розгляді адміністративної справи взяв участь прокурор, який підтримав заперечення відповідача і просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у судовому засіданні 19 жовтня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши подані ними письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

4 квітня 2011 р. СДПІ проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з травня до листопада 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 4 квітня 2011 р. № 377/36/14307653 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 26-155).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки (т. 1, а. с. 154-155), позивачем порушено:

- ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.7. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час перевірки позивача, у результаті чого останнім завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 2657991,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1, 7.4.5., п. 7.5., пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2., 7.7.10. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого останнім завищено податковий кредит у розмірі 301917,11 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 19 квітня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000393600, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у загальному розмірі 2959908,11 грн. (т. 1, а. с. 23-24).

Як встановлено судом, у періоді охопленому перевіркою СДПІ, позивачем було укладено або заходилась на виконанні низка договорів з таким контрагентами, як ТОВ "Українське виробничо-постачальне підприємство", ТОВ "Виробниче проектне підприємство "Техпром Інжиніринг", ТОВ "УкрАгроТранс", ВАТ "УГМК", ТОВ "Укрцветмет", ТОВ агропромислова компанія "Аля", ТОВ "Енергосервіс", КП фірма "Дарниця", ПП "Аліс-А", ТОВ "АМБ-Трейд", ТОВ "ФАМ-Інжиніринг", ТОВ "ФБМ-Україна", ПП "Гідротехнік-Еко", ТОВ "Південна технічна компанія", ТОВ "Миколаїв Корабел", ТОВ "Океанпомсервіс", ПП ВКФ "Промзварка", ТОВ "Штандарт МК-2005", ТОВ "Південний термінал", ТОВ НВП "То-Нар", ТОВ "Ярдінс", ТОВ "Юг Антикор", ТОВ "Ніктехногаз", ТОВ "Алевайнсе-Україна", ТОВ "Академія зварки", ТОВ "Торговий дім "Укрцветмет", ТОВ "Торгівельно-промислова компанія Оса Логістік", ПП "Град-Сістем", ТОВ "Стандарт Ойл", ТОВ "Миколаївське підприємство Март-А", ПП "ДДП", ТОВ "Південна мануфактура", ТОВ "Стройремгруп-Юв", ТОВ "Преміум-Групп", ТОВ "Кондор і Ко", ЗАТ "Миколаївський машинобудівний завод", ГУ МНС України в Миколаївській області, ТОВ "Фінансово-правовий союз", ТОВ "Вінер Миколаїв", південна філія ВАТ "Фарлеп-Інвест", ТОВ "Нікгазсервіс", ТОВ "ТДС-природоохорона", ТОВ СЦ "Металург", ТОВ друкарня "Формет", ТОВ "Теплий дім", корпорація "Індустріальна спілка Донбасу", ТОВ "М Моторс", ЗАТ Агро-Спектр", ПП "Леомарін" (т. 2, а. с. 43-58, 72-74, 94-100, 109-113, 125-131, 138-142, 153-162, 166-171, 176-185, 194-207, 228-253, т. 3, а. с. 6-19, 67-80, 133-138, 140-164, 189-231, т. 4, а. с. 1-10, 19-24, 32-36, 102-106, 120-147, 169-176, 199-206, 212-215, 222-252, 261-268, т. 5, а. с. 19-24, 40-81, 89-145, 180-189, 202-232, т. 5, а. с. 233-250, т. 6, а. с. 108-116, 143-179, т. 7, а. с. 34-130, 171-181, 210-220, т. 8, а. с. 14-50, 100-109, 174-188, т. 9, а. с. 191-208, т. 10, а. с. 230-252, 254-257, т. 11, а. с. 9-12, 31-41, 91-96, т. 12, а. с. 10-18, 26-38, 81-100, 148-162, 175-194, 212-219, 226-230, т. 13, а. с. 7-13, 87-89, 151-168, т. 14, а. с. 195-222, т. 15, а. с. 182-186, 198-204, т. 16, а. с. 212-236, т. 17, а. с. 204, 214-218, т. 18, а. с. 6-89).

Аналіз вищеперелічених договорів дозволяє суду стверджувати, що характер товарів та послуг, які є їх предметом, цілком узгоджується з основним напрямком діяльності позивача - будуванням суден. В акті перевірки відповідач не ставить під сумнів фактичне отримання позивачем товарів та послуг, а також їх оплату включаючи ПДВ. Крім того, ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами (т. 2, а. с. 1-41, 59-71, 75-93, 101-108, 114-124, 132-137, 143-152, 163-165, 172-175, 186-193, 208-227, т. 3, а. с. 7-15, 29-66, 81-132, 166-188, 234-253, т. 4, а. с. 11-18, 25-31, 37-119, 148-168, 177-188, 191-198, 207-211, 216-221, 253-260, т. 5, а. с. 1-18, 25-39, 82-88, 146-179, 190-201, т. 6, а. с. 1-107, 117-142, 180-218, т. 7, а. с. 1-33, 131-170, 182-209, 222-255, т. 8, а. с. 1-13, 51-105, 110-126, 128-173, 193-238, т. 9, а. с. 1-51, 53-190, т. 10, а. с. 191-229, т. 11, а. с. 1-8, 23-30, 42-90, 97-104, 113-117, 122-127, 158-168, 174-247, т. 12, а. с. 1-9, 19-25, 39-80, 103-147, 164-174, 195-211, 220-225, т. 13, а. с. 1-6, 14-86, 90-150, 160-166, 172-236, т. 14, а. с. 1-7, 14-33, 44-158, 169-194, т. 15, а. с. 1-34, 45-59, 102-113, 116-122а, 132-135, 146-156, 167-169, 176-181, 187-197, 205-212, 218-230, т. 16, а. с. 1-13, 17-55, 73-84, 140-211, т. 17, а. с. 72-96, 136-202, 206-213, т. 18, а. с. 153-160, 182).

Заперечення як відповідача так і прокурора, фактично зводяться до того, що у ланцюгах постачальників позивача, СДПІ не має змоги встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету, тобто ненадходження цього податку до бюджету встановлено не у позивача та його безпосередніх контрагентів, а у підприємств, з якими позивач не має договірних зобовязань.

Крім того, як зафіксовано актом перевірки, переважна більшість вищенаведених безпосередніх контрагентів позивача включила ПДВ до складу власних податкових зобов'язань.

Суд вважає, що така підстава для висновку СДПІ про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування, як невстановлення сплати ПДВ саме у ланцюгах постачальників контрагентів позивача, суперечить приписам Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На час перевірки, позивач мав всі належним чином оформлені податкові накладні і ця обставина відповідачем не заперечується.

За правилами ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.4. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Позивачем ці приписи Закону були виконані, що підтверджується матеріалами справи (т. 10, а. с. 131-190).

Таким чином, позивач виконав всі встановлені Законом України "Про податок на додану вартість" передумови для отримання бюджетного відшкодування: на підставі договорів отримав товар та послуги, які використані у власній господарській діяльності, у ціні товарів та послуг сплатив ПДВ, отримав податкові накладні, на підставі яких і сформував податковий кредит, подав до податкового органу податкові декларації з ПДВ та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування.

Суд має зазначити, що за замістом норм Закону України "Про податок на додану вартість", умовою бюджетного відшкодування ПДВ, є сплата саме позивачем у ціні товару і послуг ПДВ. Названим нормативним актом таке відшкодування не ставиться в залежність від сплати податку контрагентами такого платника податків або постачальниками цих контрагентів.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо СДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення СДПІ податкових зобовязань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобовязання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, СДПІ не може повязувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобовязань перед бюджетом. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про факт ненадходження до бюджету ПДВ від своїх контрагентів або постачальників у ланцюгу, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими субєктами господарювання податків і функція контролю за сплатою податків покладена саме на податкові органи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес" АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але дозволяє судити про правову позицію Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Як вже відзначалось судом, відповідачем встановлено порушення податкового законодавства не позивачем і навіть не його безпосередніми контрагентами, а постачальниками щонайменше у третьому ланцюгу.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв без врахування всіх обставин справи, ним не доведено перед судом його законність, у звязку із чим рішення підлягає скасуванню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію № N12M546289 від 19 травня 2011 р. (т. 1, а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000393600, прийняте спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві 19 квітня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

21 жовтня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз