Постанова № 20859217, 10.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.12 Справа № 11/56/5022-1297/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддяБонк Т. Б.

суддіЖелік М. Б.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта) не зявився

від відповідача ОСОБА_1 адвокат

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», м. Кременець, Тернопільська область № 05-987 від 21.11.2011 р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 08.11.2011 р. (суддя Сидорук А. М.)

у справі № 11/56/5022-1297/2011

за позовом Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», м. Кременець, Тернопільська область

до відповідача ТОВ «Укрпродінвест», м. Кременець, Тернопільська область

про визнання недійсним договору встановлення сервітуту від 15.06.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.11.2011 р. у справі № 11/56/5022-1297/2011 відмовлено в позові Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», м. Кременець, Тернопільська область до ТОВ «Укрпродінвест», м. Кременець, Тернопільська область про визнання недійсним договору встановлення сервітуту від 15.06.2010 р.

Рішення суду мотивоване тим, що з огляду на факт виконання сторонами спірного договору встановлення сервітуту, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено факту обману. Також безпідставним суд вважає посилання позивача на положення ст. 230 ЦК України.

У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, посилаючись на те, що у рішеннях господарського суду Тернопільської області, на які посилається суд в даній справі, не досліджувався факт користування позивачем стрілочного переводу № 207. Введенням в оману апелянт вважає те, що стрілочний перевід № 207 є колією, а не пристроєм. Крім цього, апелянт зазначає, що ДП «Кременецький лісгосп»не є власником стрілочного переводу № 207.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що саме позивач, як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу зі сторони відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. При цьому, обман щодо мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до вчинення правочину, не має істотного значення.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно положень ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, право на звернення до суду має особа, чиї права та охоронювані законом інтереси були порушені.

Згідно Довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Державне підприємство «Кременецьке лісове господарство»станом на 10.10.2011 р. зареєстроване як юридична особа за адресою: 47002, вул. Акімова, 26, м. Кременець, Кременецький район, Тернопільської області, код 00993047.

Судом встановлено, що 15.06.2010 р. між ТОВ «Укрпродінвест»(власник майна, що обтяжується сервітутом) та ДП «Кременецьке лісове господарство»(сервітуарій) укладено договір установлення сервітуту, згідно п. 1.1 якого власник надає сервітуарію право користування належним власнику на праві власності стрілочним переводом № Р 65 1/11 №207, розгорнута довжина стрілочного переводу 64 м. п., на підїзній колії та підїзною колією, що примикає до ВАТ «Кременецький міжрайпостач», для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, повязаних з експлуатацією підїзної колії № 25, яка належить власнику на праві власності; вартість сервітуту становить 4 000 грн. щомісячно і підлягає щомісячній індексації, виходячи із індексу інфляції (п. 1.4 договору). Термін дії сервітуту становить 5 років з дати підписання договору, тобто з 15.06.2010 р. до 14.06.2015 р. (п. 1.6 договору).

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобовязана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.ч. 1, 3 ст. 403 ЦК України).

Згідно п.п. 1.5, 2.2 договору, сервітуарій зобовязався своєчасно і в повному обсязі проводити оплату вартості сервітуту не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітнім місяцем.

Як встановлено матеріалами справи, державне підприємство «Кременецьке лісове господарство»(сервітуарій) неналежним чином виконувало свої зобовязання по оплаті вартості сервітуту всупереч п.п. 1.5, 2.2.3 договору установлення сервітуту від 15.06.2010 р., внаслідок чого власник майна ТОВ «Укрпродінвест», звернувся до господарського суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору.

Так, рішенням господарського суду Тернопільської області по справі № 7/37/5022-806/2011 від 08.08.2011 р. з ДП «Кременецьке лісове господарство»стягнуто на користь ТОВ «Укрпродінвест»20 216 грн. боргу, 99, 56 грн. річних за період з 06.12.2010 р. по 05.05.2011 р. за неналежне виконання відповідачем зобовязань по оплаті сервітуту згідно договору від 15.06.2010 р., 203, 16 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2000 грн. на послуги адвоката; в частині стягнення 2 376, 33 грн. боргу та 168, 5 грн. річних в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. апеляційну скаргу ТОВ «Укрпродінвест»задоволено, рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2011 р. у справі № 7/37/5022-806/2011 скасовано в частині відмови в позові, позов задоволено повністю, п. 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Стягнути з ДП «Кременецьке лісове господарство»на користь ТОВ «Укрпродінвест» 22 592, 33 грн. боргу, 268, 06 грн. річних, 228, 60 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 000 грн. на послуги адвоката».

Рішенням господарського суду Тернопільської області по справі № 12/110-2000 від 01.03.2011 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2011 р., та додатковим рішенням від 21.03.2011 р., стягнуто з ДП «Кременецьке лісове господарство»на користь ТОВ «Укрпродінвест»22 973, 81 грн. боргу, 127, 21 грн. 3 % річних за неналежне виконання відповідачем зобовязань по оплаті сервітуту по користуванню стрілочним переводом та підїзною колією згідно договору установлення сервітуту від 15.06.2010 р. за період червень-листопад 2010 року; 231, 01 грн. витрат по сплаті державного мита; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат та 2 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Отже, вказаними судовими рішеннями встановлено, що договір установлення сервітуту від 15.06.2010 р. виконувався сторонами, зокрема ДП «Кременецьке лісове господарство»користувалося стрілочним переводом № Р 65 1/11 № 207 розгорнутою довжиною стрілочного переводу 64 м. п., на підїзній колії та підїзною колією, що примикає до ВАТ «Кременецький міжрайпостач», для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, повязаних з експлуатацією підїзної колії № 25, яка належить власнику на праві власності.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що факт виконання сторонами спірного договору установлення сервітуту від 15.06.2010 р. не підлягає доказуванню.

Крім цього, як вбачається з листів ДТГО «Львівська залізниця»від 21.10.2009 р., від 09.11.2009 р., від 30.11.2009 р. № 457, від 29.03.2010 р. № 95, адресованих директору ДП «Кременецьке лісове господарство», підїзна колія позивача із стрілочним переводом № 207 технічно сполучена із під'їзною залізничною колією відповідача, внаслідок чого подача та прибирання вагонів на колію відповідача Львівською залізницею відповідно до договору про подачу та збирання вагонів можлива за умови проходження вагонів спірною колією через стрілочний переїзд № 207, колії сторін розташовані на відповідних земельних ділянках, що надані сторонам у користування, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, листом від 23.11.2011 р. № 82, поданим відповідачем у судовому засіданні, головним інженером ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»Врочинським М. В. Відкликано лист № 553 від 07.09.2009 р. у звязку з тим, що невірно подано інформацію зі сторони ДП «Кременецький лісгосп». У цьому листі зазначається, що стрілочний перевод № 207 є власністю ТОВ «Укрпродінвест», через який здійснюється подавання, прибирання вагонів на підїздну колію ДП «Кременецький лісгосп».

Апелянт (позивач) в апеляційній скарзі зазначає, що спірний договір укладено під впливом обману зі сторони відповідача. Зокрема, апелянт стверджує, що даний правочин вчинений ним під впливом обману, який вплинув на внутрішню його волю як сторони даного правочину, оскільки у нього під впливом обману сформувалась невірна внутрішня воля, а саме під впливом хибних відомостей, наданих відповідачем.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору.

Відповідно до п. 73 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 р., порядок обслуговування контрагентів- підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку.

Відповідно до ст.ст. 229 233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину.

Обман це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Тобто, в даному випадку необхідною умовою є встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, що є умовою кваліфікації недійсності правочину згідно ст. 230 ЦК України.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, при розгляді даного спору саме позивач ДП «Кременецьке лісове господарство», як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен був довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Однак, позивачем вищезазначені факти не доведені належними та допустимими доказами, а також матеріалами справи не підтверджено факту обману, відтак є безпідставними посилання позивача на положення ст. 230 ЦК України.

Разом з тим, слід вказати, що обман щодо мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду і вважає, що обставини, з якими закон повязує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, відсутні, а відтак, у задоволенні позовних вимог ДП «Кременецьке лісове господарство»про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010 р. правомірно відмовлено з підстав необґрунтованості.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Тернопільської області від 08.11.2011 р. у справі № 11/56/5022-1297/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», м. Кременець, Тернопільська область без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддяБонк Т. Б.

СуддяЖелік М. Б.

СуддяМарко Р. І.