Постанова № 20859215, 10.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.12 Справа № 5008/1234/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Желік М. Б.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від прокурора (апелянта) –не з’явився

від позивача –не з’явився

від відповідача 1 –не з’явився

від відповідача 2 –не з’явився

розглянув апеляційну скаргу Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора № 52-1784 від 30.11.2011 р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 08.11.2011 р. (суддя Бобрик Г. Й.)

у справі № 5008/1234/2011

за позовом Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області

до відповідача 1 Державного підприємства «Укрриба», м. Київ

до відповідача 2 ПАТ «Закарпатський рибокомбінат», с. Залужжя, Мукачівський район, Закарпатська область

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.11.2011 р. у справі № 5008/1234/2011 відмовлено у задоволенні позову Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області до ДП «Укрриба», м. Київ та до ПАТ «Закарпатський рибокомбінат», с. Залужжя, Закарпатська область про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 31/10 від 01.12.2010 р.

Рішення суду мотивоване тим, що зміст спірного договору свідчить про його відповідність нормам цивільного законодавства та підстав вважати такий договір удаваним, тобто таким, що приховує договір оренди, немає, оскільки умова про щомісячну плату за користування хоч і не визначена ЦК України як обов’язкова для договорів зберігання, проте вказаний кодекс не заперечує права сторін на визначення додаткових умов при укладенні договорів.

У своїй апеляційній скарзі прокурор просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, посилаючись на те, що згідно положень ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі. Апелянт вважає укладений сторонами договір удаваним, оскільки згідно розділу 2 даного договору, плата за користування майном є більшою, ніж плата за зберігання об’єктів договору, а тому фактично це є довгостроковим договором оренди. Також прокурор вважає, що даний договір укладений з перевищенням повноважень ДП «Укрриба», тобто без погодження з Регіональним відділенням фонду Державного майна України по Закарпатській області та його дозволу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просить рішення господарського суду Закарпатської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що при укладенні спірного договору сторонами не порушено жодної норми законодавства. Основною метою укладення спірного договору було збереження державного майна. В п. 1.1 чітко вказано, що майно передається на зберігання, а не в оренду.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.12.2010 р. державне підприємство «Укрриба»(замовник) та ПАТ «Закарпатський рибокомбінат»(зберігач) уклали договір зберігання з правом користування № 13/07, відповідно до п. 1.1 якого замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно –гідротехнічні споруди рибницьких ставів (майно), яке обліковується на балансі Державного підприємства «Укрриба» на праві господарського відання згідно додатку № 1 (акт приймання-передачі державного майна, що є невід’ємною частиною договору) та розташоване за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Пістрялово, с. Залуж, с. Форнош та Виноградівський район, м. Виноградово.

Право власності на майно до зберігача не переходить, майно зберігається ним та використовується з метою риборозведення згідно виробничих програм, погоджених з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать призначенню зазначеного майна (п. 1.3 договору).

Із матеріалів справи вбачається, що за актом приймання-передачі державного майна, від 01.12.2010 р. до договору № 31/10 від 01.12.2010 р., замовник передав, а зберігач прийняв для зберігання з правом користування гідротехнічні споруди рибницьких ставів згідно переліку залишковою вартістю станом на 01.12.2010 р. – 436 516, 84 грн. та балансовою вартістю – 978 721 грн.

Згідно п. 2.3 договору № 31/10, за користування майном зберігач зобов’язаний щомісячно вносити плату у розмірі, визначеному протоколом узгодження ціни (додаток № 2, що є невід’ємною частиною даного договору), яка становить 1 170 грн., в тому числі ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 15 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за кожен наступний місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Підставою для перерахування є чинний договір.

Відповідно до п. 4.1 договору, замовник зобов’язаний за зберігання переданого згідно акту приймання-передачі майна, щомісячно оплачувати зберігачу 10 грн. з врахуванням щомісячного індексу інфляції.

Судом встановлено, що ДП «Укрриба» засноване на державній власності і підпорядковане Державному департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України.

Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 р. № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», гідротехнічні споруди рибницьких ставів передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України та здійснено приймання-передача майна на баланс Державного підприємства «Укрриба».

Згідно плану приватизації та вищезазначеного спільного наказу Фонду державного майна та Міністерства аграрної політики України, гідротехнічні споруди, які є предметом спірного договору, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому –на баланс Державного підприємства «Укрриба».

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не можуть бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно абз. 18 п.п. «г»п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію», приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи гідротехнічні захисні споруди.

Отже, об’єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації та передачі в оренду в силу ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Як зазначено судом першої інстанції, оскільки майно, що є об’єктом спірного договору, не підлягає приватизації та передачі в оренду, його було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України (наказ від 06.05.2003 р. № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд»), яке, у свою чергу, передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба». А відповідач – ДП «Укрриба», реалізуючи своє право господарського відання, уклав спірний договір зберігання з правом користування, що, на думку місцевого господарського суду, не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ст. 944 ЦК України встановлено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Так, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють Кабінет міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва –щодо державного майна.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не можуть бути об’єктами оренди: водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Так, як вбачається з приписів ст.ст. 759, 936, 944 ЦК України, на відміну від договору оренди, який укладається для надання орендареві права платного користування майном для здійснення своєї підприємницької діяльності з метою отримання прибутку від використання майна за його цільовим призначенням, договір зберігання майна укладається в інтересах поклажодавця з метою забезпечення схоронності майна у тому вигляді, в якому його було передано на схов і, за загальним правилом, не допускає користування майном зберігачем, а тим більше, не передбачає права зберігача на передавання майна у користування іншим особам.

В той же час, як зазначалось вище, згідно п. 2.3 договору № 31/10, за користування майном зберігач зобов’язаний щомісячно вносити плату у розмірі, визначеному протоколом узгодження ціни, яка становить 1 170 грн., в тому числі ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 15 числа місяця, наступного за звітним. Крім цього, зберігач за згодою замовника має право передавати майно в користування іншій особі (п. 3.4 договору).

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Зазначене вище свідчить про те, що спірний договір є удаваним правочином, оскільки за своїм змістом фактично є довгостроковим договором оренди.

З урахуванням вказаного, а також того, що предметом вказаного договору є державне майно –гідротехнічні споруди, до спірного договору повинні застосовуватись норми ст. 287 ГК України (оренда державного та комунального майна) та Закону України «Про оренду державного та комунального майна України».

Відповідно до п. 17 постанови Кабінету міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна», у разі, коли орендодавцем є ФДМ України чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70 % до державного бюджету, 30 % державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі неотриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до державного бюджету.

Отже, оскільки на підставі спірного договору про зберігання державне майно було фактично передано в оренду всупереч ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ст. 5 Закону України «Про приватизацію», то даний договір слід визнати недійсним як удаваний правочин.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 –3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на те, що спірний правочин суперечить вимогам ст.ст. 4, 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», то згідно ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 235 ЦК України, його слід визнати недійсним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахуванням всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101 –105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора задоволити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.11.2011 р. у справі № 5008/1234/2011 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області до ДП «Укрриба», м. Київ та до ПАТ «Закарпатський рибокомбінат», с. Залужжя, Закарпатська область задоволити.

Визнати недійсним договір зберігання з правом користування № 31/10 від 01.12.2010 р., укладений між ДП «Укрриба»та ПАТ «Закарпатський рибокомбінат».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Желік М. Б.

Суддя Марко Р. І.