Рішення № 20858427, 11.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2012 р. Справа № 5023/10594/11 (н.р. 5023/4140/

вх. номер 10594/11 (н.р. 4140/11)

Суддя Господарського суду Харківської області Аюпова Р.М. <Текст >

при секретарі Павленко А.В.

за участю представників :

Представник позивача - не з"явився;

Третя особа - не з"явився;

Представник 1 відповідача - ОСОБА_1, дов. від 30.12.11р.

Представник 2 відповідача - не з"явився

розглянувши матеріали справи за позовом:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецьке вище професійне гірниче училище № 107, м. Донецьк

3-я особа <Текст >

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком", м. Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтон.Телеком", м. Харків

3-я особа <Текст >

про стягнення 16197,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Велтон. Телеком", в якому просило стягнути з останнього неустойку в розмірі 388,74 грн. за користування майном на користь державного бюджету.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.06.2009 р. здійснено заміну первісного відповідача у справі - товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Велтон. Телеком" на належного відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Восток. Телеком" (далі перший відповідач) та залучено в якості другого відповідача по справі - товариство з обмеженою відповідальністю "Велтон Телеком" (далі другий відповідач).

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 р. позовні вимоги позивача до першого відповідача задоволено, відносно вимог до другого відповідача відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.12.2009 р. апеляційні скарги відповідачів задоволено, рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2009 р. скасовано, у задоволенні уточнених позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 5015,43 грн. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2010 р. касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.12.2009 р. та рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2009 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.09.2010 р. передано за підсудністю до господарського суду Харківської області позовну заяву позивача про стягнення з відповідачів неустойки у розмірі 388,74 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.11.2010 р. у задоволенні позовних вимог позивача до першого та другого відповідачів відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2010 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2011 р. касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Заявою від 29.06.2011 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з першого відповідача неустойку в розмірі 27057,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.07.2011 в позові відмовлено з тих мотивів, що реорганізація первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон.Телеком"), правонаступником якого є ТОВ "Велтон.Телеком", не є підставою для припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006, а пролонгація вказаного договору підтверджується діями балансоутримувача майна по виставленню рахунків по орендній платі за 2011 рік, проведенням оплати цих рахунків відповідачем-2, та складанням між ними актів прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) по оренді.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ч.2 ст.785 ЦК України стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 27057,66 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна, нарахованої за період з 25.12.2008р. по травень 2011р.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2011 року Касаційні скарги ТОВ "Восток Телеком" та ТОВ "Велтон.Телеком" задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 у справі №5023/4140/11(16/113-53/264-10) справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду від 26 грудня 2011 року призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11 січня 2012 року о 12:20 год.

У призначеному судовому засіданні 11 січня 2012 року представник першого відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який наданий ним 06.01.2012 року через канцелярію господарського суду (вх. № 26) та долучений судом до матеріалів справи.

Позивач та третя особа в судове засідання своїх повноважних представників не направили, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка на ухвалі суду від 26.12.2012 р. про направлення її за адресами сторін згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до відмітки на наявної в матеріалах справи ухвали господарського суду Харківської області від 26 грудня 2011 року, оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано сторонам 26 грудня 2011 року за вих. № 026689.

Згідно п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають для місцевої - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Другий відповідач правом на участь свого повноважного представника в судовому засіданні 11.01.2012 р. не скористався, витребуваних судом документів не надав, натомість, через канцелярію господарського суду надав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату посилаючись на те, що у нього не було достатньо часу для виконання вимог ухвали господарського суду від 26.12.2011 року, яка була їм отримана лише 10.01.2012 року.

Суд відхиляє заявлене клопотання з огляду на те, що сторонами в даному судовому процесі - позивачем та відповідачами відповідно до ст. 21 ГПК України є юридичні особи, а тому ТОВ "Велтон. Телеком.", згідно із ст. 28 ГПК України, не позбавлено можливості надання права представництва своїх інтересів у справі іншим представникам.

Окрім того, посилання другого відповідача в клопотанні про відкладення розгляду справи, на те, що ним було отримано ухвалу від 26.12.2011 року лише 10.01.2012 року спростовується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням, яке свідчить про те, що зазначена ухвала суду отримана другим відповідачем 05 січня 2012 року. З огляду на викладене, суд вважає, що у другого відповідача було достатньо часу для підготовки до судового засідання.

Підтвердженням повідомлення позивача, третьої особи та другого відповідача про дату час та місце розгляду справи є також факт розміщення ухвали суду про порушення провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого відповідно до ст.ст. 2, 5 Закону України “Про доступ до судових рішень” є відкритими та офіційними.

Крім того, підтвердженням належного повідомлення відповідачів та третьої особи є вручення їх представникам повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Станом на дату прийняття рішення, позивач не надав до суду заяви про зміну позовних вимог, або відмови в позові повністю або частково, тому суд розглядає справу в межах позовних вимог заявлених позивачем з урахуванням їх уточнень.

Присутній в судовому засіданні 11 січня 2012 року перший відповідач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача, другого відповідача та третьої особи та пояснив, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Також суд зазначає, що розгляд справи триває з 15 квітня 2010 року, дана справа втретє була передана ВГСУ до суду першої інстанції на новий розгляд, матеріали справи містять правову позицію всіх учасників судового процесу.

Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду справи, згідно із ст. 28 ГПК України, неявка в судове засідання 11.01.2012 року позивача, третьої особи та другого відповідача не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв'язку з чим суд вважає можливим винести рішення у даній справі за наявними матеріалами та без участі представників позивача та другого відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника першого відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 12 грудня 2006 року між позивачем (орендодавець) та Донбаською філією товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Велтон. Телеком" (орендар) був укладений договір оренди № 3036/2006, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 13,64 кв.м., що розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57, що знаходиться на балансі вищого професійного училища № 107 м. Донецька (балансоутримувач).

Актом прийому-передачі від 12.12.2006 р. підтверджується факт передачі орендованого майна орендарю (т. 1 а. с. 14).

Відповідно до п. 10.1. договору його укладено строком на 360 днів з 12.12.2006 р. по 07.12.2007 р.

Пунктом 10.6. договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.7. договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п. 10.7. договору реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на орендоване майно третім особам, не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Аналізуючи матеріали справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що реорганізація первісного орендаря за договором у ТОВ "Восток. Телеком" не змінює зобовязань сторін за договором оренди № 3036/2006 від 12.12.2006 р., про що також зазначено у постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2010 р. у справі № 16/112пн та від 07.04.2010 р. у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. 785 ЦК України та п. 2.4. договору оренди № 3036/2006 від 12.12.2006 р., згідно з якими у разі припинення договору оренди майно повертається орендарем балансоутримувачу за актом приймання-передачі. У звязку з неповерненням орендованого майна після закінчення терміну дії договору, позивач просить стягнути з орендаря неустойку в розмірі 27057,66 грн. за період з 25.12.2008 р. по травень 2011 року.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього кодексу та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" .

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Виходячи з системного аналізу положень ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", суд зазначає, що пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а тому не потребує окремого судового врегулювання.

Як вбачається із матеріалів справи, листом № 06/04-11308 від 19.12.2008 р. позивач повідомляв орендаря про закінчення терміну дії договору 01.12.2008 р. та про те, що він відмовляється від продовження його дії, а також зобовязував терміново повернути орендоване майно балансоутримувачу по акту приймання-передачі, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 19.12.2008 р. (т. 1 а. с. 8), однак до теперішнього часу майно балансоутримувачу не повернуто.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 р. у справі №16/112пн між тими ж сторонами, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2010р., позовні вимоги позивача задоволено та зобов'язано ТОВ "Восток. Телеком" повернути балансоутримувачу - Вищому професійному училищу № 107 орендоване майно - нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 13,64 кв. м, розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57, за актом приймання-передачі в місячний термін з дня набрання рішенням чинності. Крім того, даним рішенням встановлений факт припинення дії договору оренди № 3036/2006 від 12.12.2006 року у грудні 2008 року. Отже, з зазначеного вбачається, що договір оренди припинився, у зв'язку із закінченням строку дії договору. У зв'язку з неповерненням орендарем (ТОВ "Восток Телеком") орендованого майна за судовим рішенням, позовні вимоги про стягнення 27057,66 грн. неустойки за період користування майном з 25.12.2008р. по травень 2011р., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до імперативних приписів ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження ”. Ця норма є відтворенням норми ст.124 Конституції України, згідно з якою судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Також відповідно до ч. 2 - 4 статті 13 Закону України № 2453 I ”Про судоустрій та статус суддів” Судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Обовязковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

При цьому суд враховує юридичні факти припинення договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 на початку грудня 2008 року, у зв'язку зі своєчасним направленням орендодавцем на адресу Донбаської філії ТОВ "ТК "Велтон.Телеком" повідомлення про відмову в пролонгації договору оренди, а також щодо наявності у ТОВ "Восток Телеком" статусу орендаря за вказаним договором, як правонаступника первісного орендаря (ТОВ "ТК "Велтон. Телеком"), встановлені постановами Вищого господарського суду України від 16.03.2010 у справі №16/112пн та від 07.04.2010 у справі №16/111 (між тими ж сторонами).

Отже, судами достеменно встановлено факт повідомлення першого відповідача (ТОВ "Восток Телеком"), як належного орендаря, про небажання продовжувати дію договору.

Посилання ж відповідачів на те, що з 1 серпня 2007 року перший відповідач не користувався об'єктом оренди за спірним договором, за яким права та обов'язки орендаря передано на законних підставах другому відповідачу, спростовуються фактами наявності у ТОВ "Восток Телеком" статусу орендаря за договором оренди від 12.12.2006 №3036/2006, що в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають доведенню.

Крім того, згідно преамбули договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 орендарем є ТОВ "ТК "Велтон. Телеком" в особі Донбаської філії, директором якої власне і було підписано вказаний договір та акт приймання-передачі орендованого майна, тому лист РВ ФДМ України по Донецькій області від 19.12.2008 №06-04-11308 слід вважати належним та своєчасним повідомленням легітимного орендаря про припинення договору оренди.

Статтею 785 Цивільного Кодексу встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Це означає, що річ повинна бути повернута наймодавцю в розумний строк, мінімально необхідний для передачі речей даного виду.

Проте, перший відповідач, після припинення дії договору не повернув орендодавцю (позивачу) орендоване майно.

Як зазначає позивач у позовній заяві на час подання позовної заяви до суду відповідач продовжує користуватися орендованим майном. Документів, що спростовують викладене у позові, зокрема акту прийому-передачі орендованого майна, першим відповідачем суду не надано.

Наведене свідчить про порушення відповідачем ч.1ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідальність за таке порушення встановлена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України , яка встановлює , що якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення річчі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається пред'явлення орендодавцем вимог про стягнення неустойки, нарахованої за весь час прострочення повернення орендованого майна, а саме за період з 25 грудня 2008 року по травень 2011 року включно.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України чітко визначено, що у разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, спеціальною нормою ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Натомість, норма ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України не містить застереження (в розумінні ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України), як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки (більш як за 6 місяців), в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має повністю узгоджуватися з нормою ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Отже, необґрунтовано предявлено до стягнення з відповідача неустойку за весь період неповернення майна орендодавцю з 25.12.2008р. по травень 2011р.

Вказаної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова Верховного Суду України від 10.10.2006 у справі №13/757).

Окрім того, з аналізу договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 вбачається, що він також не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш, ніж 6-місячний граничний термін, встановлений імперативною нормою ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу повторно передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи врахувати дійсні права та обовязки сторін, які виникли у зв'язку з припиненням у грудні 2008 року договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006 і, як наслідок, вирішити спір відповідно до вимог закону. Також було вказано врахувати при вирішенні спору положення норми ч.6 ст.232 ГК України, якою нарахування неустойки обмежується 6-місячним строком, а також, розмежувати суми неустойки, нарахованих за періоди з 25.12.2008р. по 25.06.2009р. і з 26.06.2009р. по травень 2011р., та вирішити спір відповідно до вимог закону з врахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначених норм законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку, що в звязку з припиненням дії договору № 3036/2006 від 12.12.2006 року та неповерненням орендарем орендованого майна, позовні вимоги позивача в частині стягнення з першого відповідача на користь державного бюджету неустойки у розмірі 5146,36 грн. за період користування майном з 25.12.2008 р. по 25.06.2009 р. (за 6 місяців) є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 21911,30 грн. за період користування майном з 26.06.2009 року по травень 2011 року, суд відмовляє в стягненні, як безпідставно предявлених позивачем до стягнення, в порушення ч. 6 статті 232 ГК України.

Стосовно вимог позивача, щодо стягнення спірних сум, з другого відповідача у справі (ТОВ “Велтон. Телеком”), суд зазначає наступне.

В частині 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України вказано, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Частиною 7 статті 84 ГПК України встановлено, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Як вбачається з матеріалів справи, другим відповідачем у справі (ТОВ “Велтон. Телеком”), не порушені права та охоронювальні інтереси позивача у справі, які виникли, у зв'язку з припиненням у грудні 2008 року договору оренди від 12.12.2006 №3036/2006, отже, суд не вбачає правових підстав щодо стягнення з нього спірних сум.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на першого відповідача у справі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 551, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Восток. Телеком" (61010, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 35074228) на користь державного бюджету України (р/р 31117093700002, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22080200, отримувач УДК у Київському районі м. Донецька ГУДКУ у Донецькій області, код ЄДРПОУ 34686537) 5146,36 грн. неустойки за період з 25.12.2008 року по 25.06.2009 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток. Телеком" (61010, м. Харків, вул. Ак. Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 35074228) на користь Державного бюджету України (одержувач управління Державного казначейства у м. Харкові Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, код ЄДРПОУ 24134490; м. Харків, вул. Бакуліна, 18) - 57,46 грн. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток. Телеком" (61010, м. Харків, вул. Ак. Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 35074228) на користь держбюджету України 22,44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, (одержувач управління Державного казначейства у м. Харкові Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, код ЄДРПОУ 24134490; м. Харків, вул. Бакуліна, 18) .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 16 січня 2012 року