Постанова № 20844943, 30.11.2011, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

В І Л Ь Н О Г І Р С Ь К И Й М І С Ь К И Й С У Д Д Н І П Р О П Е Т Р О В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

51700, м. Вільногірськ, вул. Жовтнева, 14-а, тел. (05653) 5-07-41

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року Справа № 2а-579/11/0407

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Шаповала Г.І. при секретарі Кудіній Н.І. з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, в залі суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради Дніпропетровської обласної про стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,

У С Т А Н О В И В:

05.07.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому прохає:

- визнати дії відповідача, щодо нарахування і виплати йому щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, передбаченої ч.4 ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2001 - 2011 роки не в повному обсязі неправомірними.

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату йому, щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбаченої ч.4 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2001 - 2011 роки, з розрахунку трьох мінімальних заробітних плат, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час виплати цієї допомоги, та враховуючи частково виплачену позивачу суму даної допомоги

В обґрунтування заявленого адміністративного позову позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи третьої категорії, згідно посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.

З 2001 року, відповідач, Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, не сплачує йому допомогу на оздоровлення з 2001 року по 2011 року , згідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в його первісній редакції), у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на оздоровлення.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На підставі ч. 2 ст. 19, ч.3 ст. 22 , 46, 64 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, згідно з якими, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно зі ст. 63 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Таким чином, його право на щорічну грошову виплату на оздоровлення прямо встановлено Конституцією України і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що також гарантовано ст. 17 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». До цього ж, в ч.1 ст. 17 Закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

В свою чергу відповідач з 2001 року, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, керувався постановою Кабінету Міністрів України за № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та постановою Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вищезазначеним Законом.

У вказаній постанові Кабінет Міністрів установив розміри щорічної допомоги на оздоровлення, усупереч положенням зазначеної статті закону, причому ці суми не відповідають розміру мінімальної пенсії за віком.

Згідно рішення Конституційного Суду України №10 - рп 2008 від 22.05.2008 року визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік»та внесені зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач вважає, що пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня передбачене статтею 48 Конституції України, тому право на соціальний захист не може бути обмежено і строк позовної давності на соціальні виплати не поширюється.

Крім цього оскільки діючим КАСУ не визначений термін «позовна давність», а лише встановлено строк на звернення особи до суду за судовим захистом в порядку адміністративного судочинства, то в частині, що не врегульована спеціальним законом, мається необхідність застосовування норми загального законодавства якими є в том числі і норми Цивільного Кодексу України.

Позовна давність його вимог за минулі роки діючим Кодексом адміністративного судочинства взагалі не передбачена, в той час як згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки. Крім того, виходячи з норм цивільного законодавства України державна щорічної допомога на оздоровлення, що виплачується учасникам ліквідації аварії на ЧАЄС є компенсацією шкоди заподіяної здоров'ю, тому його звернення до адміністративного суду містить вимоги про відшкодування шкоди заподіяної здоров'ю, на які, відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на положення ряду правових норм: ст.ст. 19, 22, 46, 64 Конституції України, ст.ст. 6,9,17,18,19,99,102 КАС України, ст.ст. 48,63 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції Закону №2532-ХІ від 01.07.1992 p.; із змінами внесеними згідно із Законами №230/96-ВР від 06.06.1996 p., №563-ХІУ від 25.03.1999 p., № 2638 - 111 від 11.07.2001 року), рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, № 10-рн/2008.

Представник позивача позовні вимоги та їх обґрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав та надав письмові заперечення, де зазначив, що передбачена Законом щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії, виплачується у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі - 15.70 грн. та Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»становить - 75,00 гривень.

Відповідно до статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розміри та цільове спрямування цих видатків. Діяльність Міністерства соціальної політики України у частині забезпечення функцій головного розпорядника бюджетних коштів регламентується Бюджетним кодексом України. Бюджетним кодексом, визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах виділених їм бюджетних асигнувань. УГІСЗН Вільногірської міської ради Дніпропетровської області відповідно до Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника, тобто в системі Міністерства соціальної політики України.

Фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, провадиться в межах коштів, передбачених державним бюджетом на відповідні роки, тому, виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»повністю залежить від фінансових ресурсів доходної частини державного бюджету.

Міністерство фінансів України і Державне казначейство України забезпечують щороку виділення коштів Міністерству соціальної політики України для виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Міністерство соціальної політики України здійснює розподіл вищезазначеної допомоги підпорядкованим органам праці та соціального захисту населення. Призначення та перерахунки цього виду допомоги проводиться відповідно до програмного забезпечення «АСОПД/КОМТЕХ». Ця програма координується і контролюється Міністерством соціальної політики України.

У зв'язку з вищевикладеним, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення: у грудні 2001 року - 15,70 грн.; у липні 2002 року - 15,70 грн.; у липні 2004 року - 15,70 грн.; у листопаді 2005 року - 75,00 грн.; у жовтні 2006 року - 75,00 грн.; у травні 2007 року - 75,00 грн.; у вересні 2008 року - 75.00 грн.; у серпні 2009 року - 75.00 грн.; у березні 2010 року - 75.00 грн.; у травні 2011 року - 75,00 грн.

Станом на 12.10.2011р. щорічна допомога на оздоровлення за 2003 рік не проводилась у зв'язку з відсутністю особистої заяви.

Відповідно до пункту 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»було зупинено дію статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, тому при виплаті суми на оздоровлення за 2006 рік управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради Дніпропетровської області правомірно застосовувало норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»щодо обмеження реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які не були визнані неконституційними і підлягали застосуванню розміри виплат, визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Починаючи з 1996 року та в останнє у 2002 році, в законах України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, які приймались Верховною Радою України на відповідні роки, встановлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальний розмір заробітної плати, не застосовувати його як розрахункову величину для визначення розмірів допомоги, компенсаційних та інших виплат. Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на відповідний рік.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтею 183-2 Кодексу Адміністративного судочинства України відповідач прохає відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та закрити провадження у справі за відсутністю протиправних дій з боку управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.

Перевіривши обґрунтованість доводів позивача щодо незаконності дій відповідача при проведенні виплати щорічної разової допомоги на оздоровлення, та доводи відповідача, якими обґрунтовуються заперечення проти позову, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Ухвалою Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області, від 08.07.2011 року позивачу було поновлено строк звернення до суду з даним позовом.

За змістом ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ, від 28 лютого 1991 року, допомога на оздоровлення носить щорічний характер та виплачується на протязі поточного року. Певної дати виплати позивачу допомоги на наступні роки не встановлено, а ні Законом № 796-ХІІ, а ні домовленістю між позивачем та відповідачем, тому суд вважає, що строк виплати допомоги на оздоровлення може бути здійснений протягом відповідного року.

Відповідно до ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Згідно ст. 268 ЦК України, 1. Позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Таким чином, суд доходить висновку, що позивач надав позов до суду 05.07.2011 року щодо перерахування та виплати йому щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 2001 по 2011 рік, в межах строку, передбаченого іншими законами, і відповідно до ст. 99 КАС України.

Позивач має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи, 3-ої категорії, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1988 р., серії А № НОМЕР_2 від 10.05.1993 р., з перереєстрацією Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, що також не заперечується відповідачем, відповідно до його письмових заперечень на позов, що надійшли до суду 11.08.2011 р., та відповідно до його листа на імя позивача від 12.10.2011 р. № 2775/01-14/11-04/05, згідно якого повідомляється, що позивачу на підставі постанови КМ України від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було сплачено щорічну допомогу на оздоровлення у грудні 2001-15,70 грн., у липні 2002-15,70 грн., у липні 2004-15,70 грн., у листопаді 2005 року - 75.00 грн., у жовні 2005 року - 75.00 грн., у травні 2007 року - 75.00 грн. у вересні 2008 року - 75.00 грн. у серпні 2009 року - 75.00 грн. у березні 2010 року - 75.00 грн. ,у травні 2011 року - 75.00 грн.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991 року.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796 Х11 від 28.02.1991 року , в редакції Закону України № 2638-ІІІ від 11.07.2001 року, яка є чинною і на цей час, передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 3-ї категорії в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Суд вважає безпідставними доводи УПСЗН стосовно того, що останнє є неналежним відповідачем у справі, оскільки п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 936 від 20.09.2005 р. визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яким в даному випадку є Управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради Дніпропетровської обласної, на обліку в якого перебуває позивач.

Пунктом 28 статті 67 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»були внесені зміни до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»було зупинено дію статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, всупереч рішенням Конституційного Суду України від 01.12.04 р. № 20- рп/2004, від 20.03.02 р. № 5-рп/2002, згідно яких, Конституційний Суд України, обґрунтовуючи своє рішення щодо визнання неконституційними зупинення пільг та гарантій громадян, в тому числі, осіб що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, прийшов до думки, що «положення частини четвертої статті 28 Закону України "Про бюджетну систему України" щодо заборони законом про Державний бюджет України вносити зміни до чинного законодавства означає і неможливість зупинення дії чинних законів в частині встановлених ними пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Це положення дістало підтвердження і в частині третій статті 27 чинного Бюджетного кодексу України, яка встановлює, що закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим. Проте практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій всупереч частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України має місце і в законі про Державний бюджет України на 2002 рік. Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнані неконституційними положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 48 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Таким чином, дія ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої, щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 3-категорії виплачується в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, до цього часу не зупинялася і не змінювалася.

Оскільки закони мають пріоритет над підзаконними актами, то суд не погоджується з доводами відповідача про обґрунтованість застосування Постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щодо виплати позивачу щорічної разової допомоги, відповідно, у розмірі 15.70 грн. та 75.00 гривень. Крім того, стаття 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями щодо підвищення розмірів всіх доплат, пенсій і компенсацій, а не, навпаки, щодо зменшення розміру цих виплат. Дія цієї норми, взагалі, не змінювалася і не зупинялася.

Згідно ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

З огляду на судову практику Верховного Суду України в справах, розглянутих відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема на положення статей 21, 105, 162 КАС України суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, може визнати такі дії незаконними і зобовязати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано, що Конституція України не надає Закону України «Про Державний бюджет»вищої юридичної сили стосовно інших законів, Конституційний Суд дійшов висновку, що Законом України «Про державний бюджет України»не можуть вноситися зміни до інших законів і не може зупинятися їх дія.

Згідно висновку Європейського Суду з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України», зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань. Згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України»на 2001-2007 роки, та 2008-2011 роки на 2010 рік», було встановлено відповідний розмір мінімальної заробітної плати, при цьому, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування визначеного в них розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ. Спроби зупинити дію ст. 48 зазначеного закону були зупинені відповідними рішеннями Конституційного суду України.

Виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ, який був чинним на момент нарахування щорічної допомоги, органи соціального захисту населення повинні були виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом, а не з розмірів визначених Постановами Кабінету Міністрів України.

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що відповідачем неправомірно нараховувалася та виплачувалася позивачу щорічна допомога на оздоровлення за період 3 2001 по 2001 рік, тобто, не у відповідності із ч.4 ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а у меншій сумі, визначеній вищезазначеними постановами КМУ, всупереч Закону України. Суд дійшов висновку, що відповідач, не діяв у відповідності до Конституції України та законів, які регулюють правовідносини з питань призначення та виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії, не забезпечив в установленому законами порядку здійснення права позивача на отримання зазначеної допомоги в установленому законами розмірі, відповідач керувався правовими нормами, які суперечили вимогам законів та Конституції України, та не діяв у відповідності до вимог міжнародного законодавства, всі заперечення відповідача проти позову не ґрунтуються на діючому законодавстві та нормах Конституції України.

Враховуючи невідповідність дій відповідача вимогам законів та Конституції України, з метою захисту прав позивача від порушень з боку відповідача, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення за за період з 2001 по 2011 рік, з розрахунку трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ч.4 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з врахуванням частково отриманої суми цієї допомоги, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що установлений був на час виплати допомоги.

Відповідно до п.8 ч.6 ст. 183-2, та ст.256 КАС України, постанова підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 94 КАС України, відповідно до якої судові витрати в виді судового збору - 03.40 грн., слід покласти за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-15,86,87,94,158-163,167, 183-2, 185,186,254,255, 256 ч.1 п.1 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради, Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 23928609, юридична адреса: вул. Жовтнева, 29, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Комунарівка, Пятихатського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1988 р. третьої категорії, який мешкає АДРЕСА_1, щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, передбаченої ч.4 ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2001 - 2011 роки не в повному обсязі неправомірними.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради, Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 23928609, юридична адреса: вул. Жовтнева, 29, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Комунарівка, Пятихатського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1988 р. третьої категорії, який мешкає АДРЕСА_1, щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбаченої ч.4 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2001 - 2011 роки, з розрахунку трьох мінімальних заробітних плат, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час виплати цієї допомоги, та враховуючи частково виплачену позивачу суму даної допомоги.

Стягнути з відповідача, за рахунок державного бюджету України, на користь позивача понесені ним судові витрати в виді оплати судового збору 03.40 грн.

Зобовязати відповідача виконати постанову негайно.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то 10 денний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копію постанови не пізніше наступного дня з дня виготовлення її в повному обсязі надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.