Рішення № 20830608, 10.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2012 р.Справа № 24-22/17-3346-2011 За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Одеського експлуатаційно-технічного вузла зв'язку

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 2492 від 26.07.2011р.;

Від відповідача: -не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Одеського експлуатаційно-технічного вузла зв'язку про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.08.2011 р. порушено провадження по справі № 24-22/17-3346-2011.

Згідно автоматизованої системи документообігу суду справу №22/17-3346-2011 передано на розгляд судді Оборотової О.Ю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2011р. прийнято справу №22/17-3346-2011 до свого провадження та присвоєно справі №24-22/17-3346-2011.

Від представника позивача надано до господарського суду Одеської області клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.12.2011р. продовжено строк розгляду справи на пятнадцять днів до 10.01.2012р.

Відповідач у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації. Отже, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності за такою адресою відповідача, суд вважає, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того, у пункті 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 “Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 10.01.2012 р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд встановив:

01.05.2002 р. між Одеським експлуатаційно-технічним вузлом зв'язку по дорученню Одеського обласного виробничого управління по водному господарству (Орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди №05/2000, відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування відкриту площадку площею 1812 кв.м. та частину навіса площею 96 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, вартість яких визначена відповідно до звіту про експертну оцінку нерухомого майна станом на 13.03.2001р. і становить: відкрита площадка 96679грн., навіс -8232грн., з метою розміщення транспортних засобів.

Відповідно до договору оренди №05/2000 від 01.05.2002р. цей договір діє з 1 травня 2002р. до 1 травня 2003р.

26 грудня 2002 року з між Одеським експлуатаційно-технічним вузлом зв'язку по дорученню Одеського обласного виробничого управління по водному господарству (Орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди №05/2000, відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування відкриту площадку площею 604 м. кв. та частину навісу площею 144 м. кв. по АДРЕСА_1, вартість яких визначена відповідно до звіту про експертну оцінку нерухомого майна станом на 13.03.2001р. і становить: відкрита площадка 96679грн., навіс -8232грн., з метою розміщення транспортних засобів.

Відповідно до договору оренди №05/2000 від 26.12.2002р. цей договір діє з 1 січня 2003р. до 1 січня 2004р.

30.12.2003р. між Одеським експлуатаційно-технічним вузлом зв'язку по дорученню Одеського обласного виробничого управління по водному господарству (Орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди від 26.12.2002р., відповідно до якої, сторони продовжили на той самий строк і на тих умовах, які були передбачені вищевказаним Договором договірні відношення.

За домовленістю з керівництвом відповідача, на орендованій земельній ділянці Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 був встановлений металевий гараж (5.50 х 3.50 h = 2.50), який був придбаний 12.11.2002 р. у Приватного підприємства „Югторг-М".

Відповідно до накладної №107 від 12.11.2002 р. та квитанції до прибуткового касового ордеру №78 від 12.11.2002 р. підтверджується факт придбання Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 у Приватного підприємства „Югторг-М" металевого гаражу за 1800 грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 продовжував користуватися територією по АДРЕСА_1 на підставі щорічно укладаємих договорів про надання стоянки для автомобіля або договорів на стоянку автотранспорту від 04.04.2007р., 01.01.2008р., 01.01.2009р., 01.01.2010р., 29.12.2010р.

22.08.2011р. позивач звернувся на адресу відповідача з вимогою повернути гараж.

Одеський експлуатаційний-технічний вузол зв'язку листом від 22.08.2011р. повідомив, що гараж був внесений в технічний паспорт ЕТВЗ як будівля 16.11.2004р. Згідно технічного паспорта в 2006р. гараж був прийнятий на баланс інвентарний №10310017 Гараж (Л), площа 19,3 кв.м., з балансовою вартістю 14388 грн.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, неправомірні дії відповідач обґрунтовує перевіркою КРУ, за результатами якої він оприбуткував на балансі все майно, яке знаходилось на його території. Металевий гараж відповідачу Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не відчужував, згоду на оприбуткування свого майна на балансі відповідача не надавав. Про перевірку КРУ та її результати ніхто не повідомляв. Крім того, металевий гараж це не капітальна будівля, він не пов'язаний фундаментом з землею, а тому не може бути внесений в технічний паспорт ЕТВЗ, як будівля. Відновити порушені права, зокрема зняти гараж з балансу відповідача та фактично передати його Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1, керівництво Одеського експлуатаційно-технічного вузлу зв'язку відмовляється.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену його правову позицію, суд, вважає заявлені Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позовні вимоги щодо визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, такими, що відповідають дійсними обставинам справи з врахуванням наступних положень законодавства.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи

на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Так, право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження - юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як зазначено в ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. За статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється ,або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Згідно ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Крім того, як зазначено вище, власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Відповідно до роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 02.04.1994 р. не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на її балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, заявлені Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позовні вимоги щодо визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та правомірними, з дотриманням норм та правил, у звязку з чим задовольняє їх в повній мірі.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Одеського експлуатаційно-технічного вузла зв'язку про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

2.Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) право власності на металевий гараж (5.50 х 3.50 h = 2.50).

3. Зобовязати Одеський експлуатаційно-технічний вузол зв'язку (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 13, код ЄДРПОУ 04528264) повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) металевий гараж (5.50 х 3.50 h = 2.50), який знаходиться на території АДРЕСА_1.

4.Стягнути з Одеського експлуатаційно-технічного вузла зв'язку (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 13, код ЄДРПОУ 04528264, р/р 31258273211242 за кодом надходження 2407050/273 в ГУДКУ в Одеській обл., МФО 828011) на користь Фізичної особи-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 Одеський ОФ АКФ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя О.Ю. Оборотова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.01.2012р.