Ухвала суду № 20803629, 24.11.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2011 р.справа № 2а/0470/4752/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Мельника В.В.

суддів: Католікяна М.О. Туркіної Л.П.

за участі секретаря судового засідання:Шкуропадській В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинськ на постанову Дніпропетрорвського окружного адміністративного суду від 15.07.2011р. у справі № 2а/0470/4752/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д»в особі ліквідатора Мартиненко Наталії Михайлівни до за участю третьої особи: про Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську Державного податкового ревізора-інспектора Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську Мосьпан С.С. визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д»(далі по тексту позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинськ (далі по тексту відповідач), третя особа державний податковий ревізор-інспектор Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинськ - Мосьпан С.С, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинськ вручити ліквідатору TOB «Стандарт-Д»належним чином оформлений акт № 2097/84/23-206/37103412 від 06.04.2011 року про проведевня документальної позапланової невиїзвої перевірки суб'єкта господарювання TOB «Стандарт-Д», згідно до положень Податкового кодексу України; - визнати дії Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинськ, щодо встановлення правопорушення з боку ТОВ «Стандарт-Д», викладені в акті перевірки від 06.04.2011 року, та дій, щодо складання акту перевірки TOB «Стандарт-Д»від 06.04.2011 року за № 2097/84/23-206/37103412 протиправними; - зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинськ утриматися від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам, акту перевірки TOB «Стандарт-Д»від 06.04.2011 року № 2097/84/23-206/37103412. (а.с.3-6). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а/0470/4752/11 (а.с. 1). Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що перевірку відповідачем проведено не відповідно де вимог Податкового кодексу України. Позивач не: був повідомлений про проведення такої перевірки. Вимога про надання документів, яка передує перевірці, не була оформлена належним чином. Відповідач, всупереч законодавству, визнав правочини нікчемними. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2011р. у справі № 2а/0470/4752/11 адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д»в особі ліквідатора Мартиненко Наталії Михайлівни до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинськ, третя особа державний податковий ревізор-інспектор Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинськ - Мосьпан С.С. про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити гевні дії - задоволено частково. Визнано дії Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинськ, щодо встановлення правопорушення з боку ТОВ «Стандарт-Д», викладені в Акті перевірки від 06.04.2011 року, та дії, щодо складення Акту перевірки ТОВ «Стандарт-Д»від 06.04.2011 року за № 2097784/23--206/37103412 - протиправними. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинськ утриматися від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам Акту перевірка ТОВ «Стандарт-Д»від 06.04.2011 року №2097\84\23-206\37103412. В іншій частині відмовлено. (суддя Боженко Н.В.) (а.с. 200-203). Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. З Акту перевірки від 06.04.2011 року вбачається, що висновки перевірки були зроблені лише на підставі наявних в інспекції інформаційних баз, податкових декларацій, без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки. Акт перевірки не містить посилання відповідача на будь-які первинні документи. Висновки відповідача, викладені в Акті № 2097/84/23-206/37103412 від 06.04.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Стандарт-Д»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2010 року та січень 2011 року, ґрунтуються без дослідження належних документів. Відповідач Державна податкова інспекція у м.Дніпродзержинськ, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи порушено норми матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції від 15.07.2011р. та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову товариству з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що отримання інформації під час проведення перевірки TOB «Стандарт-Д»та викладення її в акті перевірки а також інформування інших податкових служб є прямим обов'язком ДПІ визначеному ПК України. Тож у своїй діяльності ДПІ у м. Дніпродзержинськ керується виключно вимогами чинного законодавства, та інформуються про факти порушення податкового законодавства платником податків лише органи податкової служби, що не охоплюється поняттям «інші особи», як зазначено в рішенні суду.

Третя особа, яка належним чином повідомлялась про місце, дату та час розгляду даної справи апеляційним судом, у судове засідання не зявилась, про причини своєї неявки суду не повідомила, з клопотанням про розгляд справи за її участю до суду не зверталась.

За таких обставин, з урахуванням думок представників сторін, кожного окремо, колегія суддів ухвалила розглянути дану адміністративну справу у відсутність третьої особи.

Представник відповідача, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, та на свої пояснення, надані в судовому засіданні, повністю підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представники позивача, кожен окремо, посилаючись на доводи, надані в судовому засіданні, просили суд в задоволенні апеляційних вимог відмовити за їх необгрунтованісю, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні, заслухавши доводи представника відповідача, пояснення представників позивача, кожного окремо, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційа скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі підстави.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д»зареєстровано рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 21.06.2010 року №12231020000004364 та взято на податковій облік в ДПІ м.Дніпродзержинськ 22.06.2010 року № 53482.

Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 05.04.201р. по 06.04.2011р. Державною податковою інспекцією у м.Дніпродзержинськ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка суб'єкта господарювань - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Д»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2010 року та січень 2011 року.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Стандарт-Д» було складено Акт № 20977/84/23-206/37103412 від 06.04.2011 року.

З наданої суду ксерокопії Акту № 2097/84/23-206/37103412 вбачається, що вказана перевірка була здійснена на підставі наказу ДПІ у м.Дніпродзержинськ №793 від 05.04.2011 року «Про проведення документальної невиїзної перевірки TOB «Стандарт-Д», відповідно до пп. 78.1.1, п.78.1, ст.78 та п.79.1, п.79.2, ст. 79 Податкового кодексу України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по даній адміністративній справі врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI; Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772; Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХЇУ

Згідно п.79.1, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (надалі - Податковий кодекс України) документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом видатках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пунктом 77.4, ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Стаття 78 Податкового кодексу України, визначає обставини для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Пп. 78.1.1, п.78.1, ст. 78 Податкового кодексу України встановлено, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4, ст.78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розпис копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до вимог пункту 79.2, ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Дніпродзержинськ 23.03.11р. направило письмовий запит за № 9999/10/23-4 від 22.03.2011 року директору TOB «Стандарт-Д»на адресу, яка зазначена в АРМ АІС «РПП», а саме: м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 6.12, корп.25 кв.2 (а, с. 44-46). .

25.03.2011 року зазначений лист повернувся до ДПІ у м. Дніпродзержинськ.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів приймає до уваги, в тому числі, й вимоги ст. 42 Податкового кодексу України, згідно яких податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Статтею 45 Податкового кодексу України встановлено, що податковою адресою юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Як вбачається з матеріалів справи, адреса позивача по даній адміністративній справі, яка міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України є: м.Запорожжя, пр. Леніна, буд. 202 \а.с.68-69\.

На підставі зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем по справі було направлено запит на наналежну позивачеві адресу.

З матеріалів справи встановлено, що 05.04.2011 року було прийнято рішення керівника органу державної податкової служби «Про проведення документальної невиїзної перевірки TOB «Стандарт-Д», оформлене наказом № 793 зід 05.04.2011 року.

Також, 05.04.2011 року за № 12715 було сформоване повідомлення про проведення невиїзної позапланової перевірки TOB «Стандарт-Д»та повідомлення № 12810 від 05.04 2011 року про запрошення директора та головного бугалтера для підписання акту невиїзної документальної перевірки від 06.04.2011 року.

Наказ про проведення перевірки, повідомлення про проведення перевірки та запрошення для підписання акту перевірки, направлені відповідачем 05.04.2011 року на належну адресу позивача. Конверт із зазначеними документами повернувся до органів ДПІ з відміткою «за закінченням терміну зберігання»13.05.2011 року (а.с. 47-50).

Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що згідно з наданої суду ксерокопії постанови господарського суду Запорізької області від 23.03.2011 року ТОВ «Стандарт-Д»визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, ліквідатором підприємства банкрута було призначено Мартиненко Наталію Михайлівну (а.с.13).

Виходячи з зазначеного, ДПІ м.Дніпродзержинськ повинно було повідомити про проведення перевірки та запрошено для підписання акту не директора підприємства, а саме ліквідатора підприємства банкрута Мартиненко Н.М., чого зроблено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що всупереч вимогам чинного законодавства України відповідач по даній адміністративній справі позбавив можливості позивача протягом строку, встановленого Податковим кодексом України надати пояснення та їх документальне підтвердження, та що в порушення вимог діючого законодавства, в Акті перевірки посилався, як на обставину здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки на ненадання пояснень та їх документального підтвердження щодо взаємовідносин ТОВ «Стандарт-Д»з його контрагентами.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводилась на підставі наказу керівника органу державної податкової служби, але право на проведення такої перевірки з 05.04.201 - року по 06.04.2011 року у відповідача не виникло, оскільки платника податку, позивача по даній адміністративній справі, про проведения такої перевірки не було повідомлено належним чином та не було вручено копію наказу про перевірку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводилась не на підставі та не у спосіб передбачений Податковнм кодексом України.

Відповідно до пункту 79.1, ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пп.75.1.2, п.75.1, ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових , декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та поцатковсї інформації у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до с ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 138.2, статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення, зберігання актів передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9, пункту 139.1, статті 139. Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності плативка податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (надалі - наказ № 984), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль з дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом, державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХГУ (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 зазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, шо використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, шо регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи: розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХЇУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, і одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, з Акту перевірки від 06.04.2011 року вбачається, що висновки перевірки зроблені лише на підставі наявних в ДПІ м.Дніпродзержинськ даних інформаційних баз, податкових декларацій без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки. Акт перевірки не містить посилань на первинні документи.

Колегія суддів приходить до висновку, що результати перевірки, викладені відповідачем в Акті № 2097/84/23-206/37103412 від 06.04.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Стандарт-Д»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2010 року та січень 2011 року, ґрунтуються без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів приймає до уваги вимоги пункту 1 статті 215 ЦК України, згідно яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підпунктом 3.2.1 пунктом 3.2 статті 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина Знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зважує на те, що причиною виникнення спору стало питання щодо правомірності висновків ДПІ з приводу нікчемності вищенаведених правочинів та правові наслідки, внаслідок складання спірного Акта.

Судом першо інстанції з»ясовано, що згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають. За таким, викладені відповідачем в Акті перевірки висновки про відсутність у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3-5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон № 334/94-ВР) із змінами та доповненнями та визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період недійсними, а також відсутності об'єктів позивача, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 168/97-ВР) та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними-не відповідають вимогам статей 215, 216 ЦК України.

Проаналізувавши зміст Акта перевірки, суд першої інстанції встановив, що висновки про нікчемність операцій відповідача є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги й ту обставину, що чинне законодавство України не передбачає право відповідача визнавати дані, які відображаються суб' єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період - недійсними.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 р. № 509-ХІІ, із змінами та доповненнями, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу І їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

З урахуванням викладеного, стосовно висновків відповідача по Актуперевірки про порушення позивачем ст.ст.203;215;216;228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та визнання недійсними даних відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР та визнання недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними, колегія суддів зазначає, що вказані дії свідчать про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 згідно з якими висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання -юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584.

При розгляді справи, судом першої інстанції встановлено, що не тільки висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, а також і сам Акт перевірки, так і викладені в ньому факти, які грунтуються на припущенях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Так, зокрема, відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результати перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 статті 2 Порядку результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: -висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; -у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; -зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші дркази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;! -у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; Відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка»тощо). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки на відповідають вимогам законодавства. Акт перевірки_ був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені ніяким чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем. Відповідно із статтею 11-1 Закону "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 р. № 509-ХІІ (надалі - Закон № 509-ХІІ) плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Колегія суддів вважає, що визначення фактичного місця знаходження позивача ще не є підставою вважати, що саме за цією адресою проводиться господарська діяльність. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що перевіряючими не досліджувалися наявні у позивача документи, які свідчать про оренду приміщень під офіс, про наявність приміщень для ведення торгової діяльності, складські приміщення і таке інше.

Висновки відповідача стосовно того, що укладені позивачем правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, спростовуються матеріалами справи, оскільки судом першої інстанції було з'ясовано, що по правочинах, зазначених в Акті перевірки, здійснювалось фактичне постачання товарів та їх оплата.

У якості доказу безпідставності викладених у Акті перевірки висновків, суд першої інстанції урахував той факт, що позивачем за весь перевіряємий період подавалась відповідачу податкова звітність та по зазначених в Акті перевірки договорах здійснювались перерахування податків до бюджету.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що викладені в Акті перевірки висновки можуть вплинути на інтереси позивача, його права та обов'язки на майбутнє, оскільки висновки відповідача про визнання угод нікчемними може призвести до невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань по укладеним з позивачем договорам, що в свою чергу може призвести до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам , сплатити податки, збори, обов'язкові платежі і таке інше.

Урахувавши наведене, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанцій способом захисту прав позивача та виходить із такого.

За правилами статті 2, пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю субєкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів зазначає, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом, а зазначені у частині 2 статті 162 КАС України способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

При цьому зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі також зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Отже, висновок суду першої інстанції, що такі дії відповідача поставили позивача у правову невизначеність, є правильним, оскільки наявність висновків Акта перевірки про встановлені порушення і в той же час відсутність можливості для позивача оскаржити такий Акт або визнати його незаконним позбавляє позивача права визначитись на предмет майбутніх господарських відносин з вищенаведеними контрагентами.

Також є правильним висновок суду першої інстанції, що дискреційні дії відповідача про визнання відсутніми у позивача обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР, визнання недійсними даних, відображені у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період суперечать вимогам Закону № 2181-III.

Так, згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону № 2181-III податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з підприємства як валові доходи і податкові зобовязання, отримані ним у звязку з виконання таких договорів, так і валові витрати і податковий кредит, нараховані по постачальниках товарів.

Отже, апеляційним судом встановлено, що відповідач фактично визначив суми податкових зобовязань позивачу і тим самим порушив вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1, підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III. Згідно зазначених норм цього Закону платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації. Право органу податкової інспекції визначати податкове зобовязання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.

Матеріалами справи підтверджено, що до прийняття рішення по справі, відповідач не надав висновку щодо повернення сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, сплачені останнім в якості податкових зобовязань, визначених в податкових деклараціях які були визнані в ході проведення перевірки недійсними, а також не здійснила відповідних коригувань валових доходів і податкових зобовязань по особовому рахунку платника податків (позивача).

Крім цього, відповідач, не знімаючи з позивача валові доходи і податкові зобовязання, не визнає податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього, що зобовязує відповідача вчиняти певні коригування у податковій документації, а відповідні інспекції донараховують їм відповідні суми податків до сплати, що фактично є подвійним оподаткуванням, внаслідок того, що відповідач по справі направляв податковим інспекціям копії Акту перевірки із відповідними висновками.

Судом першої інстанції також встановлено і інше порушення відповідачем вимог податкового законодавства.

Так, згідно приписів пункту 4.11 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 - податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою субєкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб субєкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді субєкту господарювання.

Відповідно із пунктом 1.3 цього ж наказу за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вчинив передбачені законом дії, а саме, не прийняв а ні рішення, а ні довідку, при цьому використовуючи висновки Акту перевірки.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 15.07.2011р. необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинськ залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2011р. у справі №2а\0470\4752\11 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено 07 грудня 2011р.

Головуючий:В.В. Мельник

Суддя:М.О. Католікян

Суддя:Л.П. Туркіна