Постанова № 20800947, 19.12.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.11 Справа № 10/68/5022-1341/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24»

на рішення господарського суду Тернопільської області від 01.11.2011р.

у справі № 10/68/5022-1341/2011

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Тернопіль

до публічного акціонерного товариства «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24», м.Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 71417,35 грн. та 475,46 грн. 3% річних,

з участю представників :

від скаржника не з»явився

від позивача ОСОБА_2; ОСОБА_3 - представник

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.11.2011р. у справі № 10/68/5022-1341/2011 (суддя Півторак М.Є.) задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Тернопіль та стягнуто з публічного акціонерного товариства «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24», м.Тернопіль 71417,35 грн. основного боргу, 475,46 грн. 3% річних, 714,17 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач публічне акціонерне товариство «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки позивач не виконав вимог статті 530 ЦК України в частині надіслання вимоги про оплату боргу, а претензія, на думку скаржника, не є тотожною вимозі.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

01 квітня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ВАТ «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24»укладено договір, за умовами якого виконавець зобов»язується надати для виконання робіт по будівництву автодоріг бульдозер Т-130 в технічно-справному стані; своєчасно проводити ремонтні роботи механізму.

Обов»язки сторін та порядок розрахунків сторони погодили у розділі 2 договору, в якому, зокрема, визначили оплачувати вартість фактично відроблених годин 165 за одну машино-годину з вартістю ПММ без заробіної плати, а оплату за виконані роботи проводити на основі товарно-транспортних накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Свої зобов»язання по договору позивач виконав, що підтверджується належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату та лімітні відомості, а відповідач за надані послуги розрахувався частково та допустив заборгованість в сумі 71417,35 грн.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі випливають із договору про надання послуг, згідно якого та в силу статті 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов»язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

26.06.2011р. позивачем на адресу відповідача була скерована претензія про сплату заборгованості, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 71417,35 грн. є обгрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто три відсотки річних.

Згідно Закону України «Про судовий збір»за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду судовий збір сплачується в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Зазначені ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли до набрання Законом чинності чи після цього - подано позов та прийнято рішення суду, яке оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку, а згідно платіжного доручення № 387 від 16.11.2011р. скаржником при поданні апеляційної скарги сплачено лише 357,10 грн. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2011р. скаржника було зобов»язано до початку розгляду скарги по суті подати суду докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги. Однак, вимог ухвали суду скаржник не виконав, в зв»язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необхідність достягнення зі скаржника в доход державного бюджету України 357,10 грн. судового збору.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 01.11.2011р. у справі № 10/68/5022-1341/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24»(м.Тернопіль, вул.Тролейбусна, 4 код 03450422) в доход державного бюджету України 357,10 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.