Постанова № 20800341, 20.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2011 № 19/91

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скрипка І.М.

суддів: Іваненко Я.Л.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 дов. б/н від 01.08.2011р.

від відповідача-1:ОСОБА_2 дов. № 049-05/833-11 від 15.02.2011р.

ОСОБА_3 дов. № 049-05/834-11 від 15.02.2011р.

від відповідача-2:не зявились

від третьої особи:ОСОБА_4 дов. № 225-КР-2050 від 12.12.2011р.

від прокуратури:Некрасов О.М. прокурор відділу, посв. № 259 від 08.12.2009р.

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет»

на рішення

Господарського суду міста Києва

від19.09.2011 року

у справі№ 19/91 (суддя Шаптала Є.Ю.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» (позивач)

доГоловного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1)

Головного управління державного казначейства України у м. Києві (відповідач-2)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Київська міська рада (третя особа)

за участю Прокуратури м. Києва

прозастосування наслідків нікчемності правочину та стягнення 630 000,00 грн.

В судовому засіданні 20.12.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відмовлено повністю.

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.09.2011 року у справі № 19/91 повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що місцевий господарський суд порушив принципи всебічності та повноти розгляду спорів і допустив неповне зясування обставин справи, які мають значення для справи, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.

Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд визначив, що позивач звернувся до суду з приводу визнання договору нікчемним, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки, позивач не ставить питання про визнання правочину нікчемним, а виключно просив застосувати наслідки нікчемності правочину.

Також позовні вимоги позивача ґрунтувались на ст. 215 ЦК України.

Апелянт зазначає, що господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову не надав належної правової оцінки доказам і доводам позивача, оскільки всі аспекти укладення Договору на пайову участь регулюються, окрім іншого, спеціальними законами щодо регулювання відносин сторін відносно сплати пайових внесків та є обовязковими для дотримання при укладення договору на пайову участь. Окрім дотримання загальних вимог щодо укладення правочину, Договір про пайову участь обовязково має відповідати вимогам спеціальних законів, яких в даному випадку дотримано не було.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 року було прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011р. залучено відповідачем-2 у справі Головне управління державного казначейства України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Теремківська, 11-а) та третьою особою Київську міську раду (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 36), зобовязано позивача надіслати на адресу Головного управління державного казначейства України у м. Києві та Київської міської ради копії позовної заяви та доданих до неї документів, копію апеляційної скарги та надати апеляційному суду докази такого надсилання, у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 20.12.2011р.

Зобовязано Київську міську раду надати рішення Київради від 27.02.2003р. № 271/431.

В судове засідання 20.12.2011р. представники відповідача-2 не зявились, причини неявки суду не повідомили, у звязку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними матеріалами.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Прокуратури міста Києва надійшла заява про вступ прокурора у справу з метою захисту інтересів держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради у справі № 19/91.

В судовому засіданні 20.12.2011р. представник позивача подав докази надсилання на адресу Головного управління державного казначейства України у м. Києві та Київської міської ради копії позовної заяви та доданих до неї документів, копії апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, про задоволення позову повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представники відповідача-1 заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник третьої особи заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2011р. представник прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, третьої особи та прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультінет» та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було укладено Договір № 1171 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі по тексту - Договір) (а.с. 35-39).

Договір було укладено відповідно до рішення Київради від 27.02.2003р. № 271/431 (із подальшими змінами, внесеними рішеннями Київради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» № 14/1223 від 12.02.2004р., № 1051/2461 від 28.12.2004р., № 622/3083 від 27.12.2005р., № 122/179 від 31.10.2006р. та № 530/587 від 28.12.2006р.).

Предметом Договору відповідно до п. 1.1 є сплата забудовником (позивачем) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з будівництвом позивачем житлового будинку (загальна площа квартир - 10958,00 кв.м.) з вбудованими офісними приміщеннями загальною площею 1330,00 кв.м. та паркінгом загальною площею 3 702,00 кв.м. по вул. Дніпровська Набережна, 3-7 у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.2. Договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1,2 та 3 від 19.12.2007 року становить 4 777,25 тис. грн.

Також умовами Договору, а саме п. 3.1 передбачено, що забудовник (позивач) сплачує пайовий внесок за наступним графіком:

-по 150 тис. грн. (без ПДВ) у строк з травня 2008 року по серпень 2008 року включно, щомісячно, але не пізніше 28 числа;

-4 177,25 тис. грн. (без ПДВ) у строк з вересня 2008 року по березень 2009 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивач в період з травня 2008 року по жовтень 2008 року перерахував на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету 630000,00 гривень, що підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ «Мультінет» (а.с. 83-88).

Спір у справі виник у звязку з невідповідністю, на думку позивача, Договору вимогам чинного законодавства. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст. 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що укладення договору на пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) субєктів господарювання у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва узгоджується з нормами ст. 179 ГК України щодо укладення господарських договорів, а тому укладений Договір відповідає вимогам чинного законодавства.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції, чинній на момент укладення Договору), у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, але не вище граничного розміру встановленого законом.

Відповідно до Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів.

Таким чином, зазначені закони є спеціальними щодо регулювання відносин сторін відносно сплати пайових внесків та є обов'язковими для дотримання при укладенні договору на пайову участь.

На виконання Законів України «Про столицю України - місто-герой Київ» та «Про планування та забудову територій», Постанов Кабінету Міністрів України «Про порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу» та «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» Київською міською радою було прийнято Рішення Київради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» № 271/431 від 27.02.2003р., яким затверджено Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Також, вказаним Рішенням Київради встановлено порядок залучення і використання пайових коштів (Додаток № 1), а також методика розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (Додаток № 2).

Відповідно до п. 1. Додатку №1 Рішення Київради № 271/431 від 27.02.2003 року пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (далі по тексту - пайова участь) являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.

Вказане Рішення Київради чітко визначає всі аспекти укладення договору на пайову участь, в тому числі:

-державний орган, який приймає рішення щодо укладення договору;

-момент укладення договору;

-порядок укладення договору;

-перелік документів, необхідних для укладення договору та інше.

Так, Рішенням Київради передбачено, що договір про сплату пайового внеску може бути укладено лише після розроблення та затвердження проектної документації на будівництво (реконструкцію) та отримання листа-погодження Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, а також позитивного висновку «Київдержекспертизи».

Питання щодо укладення договору пайової участі та розрахунок розмірів пайового внеску вирішується Головним управлінням економіки та інвестицій КМДА після одержання звернення заявника та лише за умови надання наступних документів:

-документи на землекористування;

-документи про затвердження у встановленому порядку проекту будівництва (реконструкції) з техніко-економічними показниками;

-лист-погодження Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища;

-позитивного висновку «Київдержекспертизи».

Як вбачається з матеріалів справи, на моменту укладення спірного договору 26.12.2007 року всіх вказаних документів у позивача не було.

Лише 07.07.2008 року позивачем, через 7 місяців після укладення спірного договору, отримано Лист-погодження Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, а 31.07.2008 року Висновок «Київдержекспертизи», який до того ж є негативним.

Як вбачається з пояснень позивача, які відповідачами та третьою особою не спростовані, документ про затвердження у встановленому порядку проекту будівництва станом на дату подання позову відсутній, оскільки відповідно до Наказу № 4 Державного комітету з будівництва та архітектури від 20.01.2004 року проектна документація затверджується лише за наявності позитивного комплексного висновку державної експертизи («Київдержекспертизи»), якого у позивача немає.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення Договору 26.12.2007р.) було визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010р. суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Частиною першою статті 1 ГПК України передбачено, що звернення до господарського суду сторін та інших учасників судового процесу здійснюється за захистом їх порушенням прав та охоронюваних законом інтересів.

У частинах першій та четвертій статті 4 ГПК України йдеться про вирішення господарським судом спорів на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також норм права інших держав.

З урахуванням наведеного, господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Дана позиція викладена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.06.2010р. № 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу Господарських судів України у 2009 році».

Звертаючись до суду із позовом про застосування наслідків нікчемності спірного Договору, позивач помилково вказав на нікчемність укладеного Договору, фактично зазначав про його недійсність, посилаючись при цьому в обґрунтування своїх позовних вимог на ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину та правові наслідки недійсності правочину.

До того ж, доводи апеляційної скарги стосуються саме визнання спірного Договору недійсним та ґрунтуються, зокрема, на положеннях ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

А тому помилкове посилання позивача на застосування наслідків нікчемного правочину при вірному обґрунтуванні позовних вимог з посиланням на ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, не є підставою для відмови позивачеві у задоволення позовних вимог, але є підставою для застосування норм матеріального права, на які вірно посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Пункт 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає, право господарського суду, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Апеляційний господарський суд, встановивши, що спірний договір вчинений з недодержанням вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, вважає, що він підлягає визнанню недійсним, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Отже, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню 630000,00 грн. сплачених позивачем коштів на виконання недійсного правочину.

При цьому колегія суддів констатує, що письмових заяв від представників сторін про застосування наслідків спливу строку позовної давності для визнання недійсним спірного договору, не надходило.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на зазначені вище обставини, а тому помилково відмовив у задоволенні позовних вимог, чим порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового про задоволення позову повністю у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, та задоволенню апеляційної скарги з підстав, викладених у ній.

Наявність у позивача договору оренди земельної ділянки не спростовує висновки апеляційного господарського суду в частині визнання спірного Договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У звязку із задоволенням позову судові витрати за подання позовної заяви покладаються на відповідача-1, а у звязку із задоволенням апеляційної скарги з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» підлягає стягненню 3150,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 49 ГПК України, в редакції, чинній на момент сплати господарських витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 року у справі № 19/91 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» задовольнити повністю.

4.Визнати недійсним договір № 1171 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва від 26.12.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультінет» та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

5.Стягнути з бюджету через Головне управління державного казначейства України у м. Києві (01004, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 24262621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» (03035, м. Київ, вул. Дружня, 37, код ЄДРПОУ 30786100) грошові кошти у розмірі 630000,00 грн.

6.Стягнути з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 24262621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультінет» (03035, м. Київ, вул. Дружня, 37, код ЄДРПОУ 30786100) 6300,00 грн. державного мита за подачу позовної заяви, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3150,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

7.Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

8.Матеріали справи №19/91 повернути до Господарського суду м. Києва.

9.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 26.12.2011р.

Головуючий суддяСкрипка І.М.

СуддіІваненко Я.Л.

Остапенко О.М.