Рішення № 20798144, 06.12.2011, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2011 Справа № 18/2649/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Груп Україна", 04070, м. Київ, вул. Спаська, 30-А, Поділ Плаза

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро", 36003, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Жовтнева, 46

про стягнення 1 140 130,14 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 02/20-Д від 12.09.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 19 від 09.06.2011 р..

У судовому засіданні 08.09.2011 р. в прядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 06.12.2011 р. до 13 год. 30 хв. для надання сторонам можливості надати суду додаткові документальні докази.

06.12.2011 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Груп Україна", м. Київ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро", м. Полтава 1 140 130,14 грн., з яких : 1 000 000,00 грн. безпідставно отримані кошти, що були перераховані позивачем відповідачу за поставлений останнім товар (насіння соняшнику) згідно укладеного між сторонами контракту № 02/311/1-Р від 11.10.2010 р., 71 130,14 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами та 69 000,00 грн. збитки від інфляції.

Позивач позов підтримує, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві.

Відповідач позов не визнає за мотивами відзиву № 375 від 14.10.2011 р. (вх. № 16148д від 14.10.2011 р.).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази,

встановив:

11.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро", м. Полтава (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олсідз Груп Україна", м. Київ (покупець) було укладено контракт № 02/311/1-Р (далі - Контракт), відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався здійснити поставку товару (насіння соняшнику), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити вартість товару у визначені контрактом строки.

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- вартість товару, що постачається покупцю, складає 8 040 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) (п. 3.3 Контракту);

- строк поставки товару по 11.10.2010 р.. Датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на елеваторі (п. 4.2 та п. 4.5 Контракту);

- покупець зобов'язаний сплатити постачальнику за поставлений товар протягом 3 банківських днів, з моменту, зокрема, поставки товару та отримання рахунку-фактури (п. 5.1 Контракту).

Факт виконання відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару покупцю та факт отримання останнім товару на загальну суму 8 040 000,00 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, а саме : № ДТ-0000731 від 11.10.2010 р. (а.с. 14).

На виконання умов контракту відповідачем був виставлений позивачу рахунок-фактура № ДТ-0000762 від 11.10.2010 р., на оплату отриманого останнім товару в розмірі 8 040 000,00 грн. (а.с.16).

Факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача в сумі 9 040 000,00 грн. підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень, а саме : № 1012 від 11.10.2010 р. на суму 5 000 000,00 грн. та № 1029 від 12.10.2010 р. на суму 4 040 000,00 грн. ( а.с. 18-19).

24.12.2010 р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 02/91 про повернення помилково перерахованих грошових коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України в сумі 1 000 000,00 грн. як різницю між сумою перерахованих коштів та вартістю поставленого товару. Даний лист-вимога був отриманий відповідачем 25.12.2010 р., про що свідчить підпис представника останнього на копії вищезазначеного листа (а.с. 17).

З огляду на відсутність реагування на даний лист з боку відповідача та вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 1 000 000,00 грн. безпідставно одержаних коштів, 71 130,14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 69 000,00 грн. збитків від інфляції.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Предметом спору у даній справі є обовязок відповідача, визначений ст. 1212 Цивільного кодексу України, повернути грошові кошти, отримані ним від позивача без достатніх на те підстав.

Загальні підстави для виникнення зобовязання у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, до якої апелює позивач в обґрунтування правових підстав позову, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про : повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави. При цьому для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Тобто, мова йде про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи правову природу укладеного Контракту (договору), кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання сторонами обов'язків по вищевказаному Контракту поставки насіння соняшника на загальну суму 8 040 000,00 грн., проте позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в розмірі 9 040 000,00 грн..

Отже, грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн. отримані відповідачем без достатньої правової підстави, на момент прийняття рішення позивачеві не повернуті, а тому позовні вимоги в цій частині суд визнає правомірними.

При цьому судом враховано :

- приписи Закону України № 2346-ІІІ від 05.04.2001 р. "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо строків виконання доручення клієнту (протягом операційного часу банку, в день його надходження (п. 8.1 ст. 8 Закону)) та порядку перерахування коштів (згідно реквізитів, що містяться в документах на переказ (п. 32.3 ст. 32. Закону));

- приписи Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та листа Національного Банку України від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580 "Про виправлення у розрахунковому документі" щодо порядку внесення змін та виправлень у реквізити платіжних документів. Як вже зазначалось в описовій частині даного рішення, платіжними дорученнями № 1012 від 11.10.2010 р. та № 1029 від 12.10.2010 р. позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 9 040 000,00 грн., в графі призначення платежу позивачем зазначено : "за соняшник по рахунку № 762 від 11.10.2010 р. за Договором № 02/311/1-Р від 11.10.2010 р.". Докази на підтвердження зміни призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях у справі відсутні, проти наявності таких представники сторін заперечують;

- відсутність доказів щодо порушення наведених вимог Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та неотримання відповідачем вищезазначених грошових коштів, на наявність таких сторони не посилаються.

За приписами п. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України, згідно яких особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Посилання відповідача на неотримання ним листа-вимоги № 02/91 від 24.12.2010 р. щодо повернення позивачу помилково перерахованих останнім грошових коштів на рахунок відповідача в сумі 1 000 000,00 грн., суд не оцінюються як суттєві, оскільки за наведеною вище нормою права законодавець пов'язує момент виникнення у особи зобов'язання повернути отримане нею майно без достатньої правової підстави з моментом, коли вона могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави. Судом встановлено, що відповідач міг дізнатися про надходження на його рахунок помилково перерахованих грошових коштів в сумі 1 000 000,00 грн. в термін до 13.10.2010 р..

Пунктом 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи з матеріалів справи, сторони в укладеному між ними Контракті не узгодили розмір процентів, який нараховується на безпідставно одержанні грошові кошти.

Звертаючись до суду з даним позовом в частині стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами, позивач посилається на те, що до даних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 71 130,14 грн. процентів за користування безпідставно отриманими грошовими коштами, в розмірі облікової ставки Національного банку України за період з 14.10.2010 р. по 19.09.2011 р. є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

При прийнятті даного рішення судом враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові по справі № 14/130 від 24.01.2006 р..

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 69 000,00 грн. за період з 14.10.2010 р. по серпень 2011 р. суд визнає його вірним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підтверджені як нормами права, так і поданими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Понесені позивачем при пред'явленні позову судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро" (36003, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Жовтнева, 46), код ЄДРПОУ 35796506 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Груп Україна" (04070, м. Київ, вул. Спаська, 30-А, Поділ Плаза), код ЄДРПОУ 37039253 1 000 000,00 грн. безпідставно триманих коштів, 71 130,14 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 69 000,00 грн. збитків від інфляції, 11 401,31 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними у його вступній частині.

СУДДЯ О.В.КІВШИК

Повне рішення складене 12.12.2011 р..

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.