Рішення № 20796574, 22.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.11 Справа№ 5015/7225/11

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м. Київ, в особі Львівської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м. Львів

про стягнення 8140 грн. 91 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

При секретарі Чопко К.М.

Представники

від позивача: Ікавий М.Р. - представник

від відповідача: не зявився

Судом розяснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

В судовому засіданні 22.12.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 27.12.2011 року.

Позов заявлено Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Гарантія»до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м. Київ, в особі Львівської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»про стягнення 8140 грн. 91 коп.

Ухвалою суду від 05.12.2011 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 22.12.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та матеріалах справи. Зокрема зазначив, що 24.02.2010 р. ОСОБА_1. керуючи автомобілем марки «Рено», порушив правила дорожнього руху України, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем марки «Деу Ланос», чим заподіяв останньому пошкодження транспортного засобу. Вина ОСОБА_1. підтверджується постановою Залізничного районного суду м. Львова від 28.05.2010 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності. Так як автомобіль «Деу Ланос»на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований у ВАТ «СТ «Гарантія»(позивача), позивач на підставі страхового акту №226 за ремонт автомобіля виплатив страхове відшкодування в сумі 7867,69 грн. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1. була застрахована у ВАТ НАСК «Оранта»(відповідачем) за полісом № ВС/6499437, позивач звернувся до відповідача з претензією про врегулювання збитків в порядку регресу, однак жодних дій відповідачем по відшкодуванню шкоди не вчинено. Враховуючи, що в полісі № ВС/6499437 ОСОБА_1 ліміт відповідальності зазначений 25500,00 грн. та встановлена франшиза 510,00 грн., позивач вважає, що відповідач зобовязаний відшкодувати спричинену шкоду в сумі 7357,69 грн. Крім того керуючись ч. 2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»позивач нарахував відповідачу пеню за період з 10.04.2011 р. по 10.10.2011 р. в сумі 574,91 грн., відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 142,11 грн., інфляційних втрат в розмірі 66,20 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі 1573,54 грн. витрат за надання послуг адвоката.

В судове засідання відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив. У направленому суду відзиві відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування суми ПДВ в розмірі 1180,15 грн. з мотивів того, що при виплаті страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, коли кошти не спрямовуються на придбання у платників ПДВ послуг, ПДВ не нараховується. Таким чином у страховика немає правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування з урахуванням суми ПДВ. Також відповідач вважає, що безпідставними є вимоги щодо стягнення з нього пені, 3 % річних, інфляційних та витрат на надання послуг адвоката. Відповідач у відзиві також просив суд справу призначену на 22.12.2011 р. розглядати без участі представника НАСК «Оранта».

Суд розглядає справу в порядку ст.75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи та прийняття рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Згідно Протоколу №1 чергових загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»від 29.04.2011 р., акціонерами товариства було вирішено прийняти рішення про визначення типу та зміну найменування Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»на Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія». Зміна найменування підтверджується також Витягом з ЄДР по Приватному акціонерному товариству «Страхове товариство «Гарантія».

Також, відповідно до п.п. 4.1.20. п.4.1 розділу 4 Положення про Львівську обласну дирекцію Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», затвердженого рішенням Правління НАСК «Оранта»від 30.11.2010 року № 410, до основних функцій дирекції віднесено забезпечення захисту інтересів Компанії у системі судів загальної юрисдикції з усіма правами, які надаються законом позивачу, відповідачу та третій особі на підставі довіреності Голови правління Компанії, виданої на імя дирекції або іншої уповноваженої особи. Така довіреність наявна у матеріалах справи, а також аналогічна довіреність долучена до направленого суду відзиву. Відтак, відповідно до ч.4 ст.15 ГПК України, справа є підсудною господарському суду Львівської області.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24.02.2010 року у селі Підберізці Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Рено»державний номерний знак НОМЕР_2, порушив правила дорожнього руху України, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем марки «Део Ланос»державний номерний знак НОМЕР_1, чим заподіяв останньому технічні ушкодження.

Вина ОСОБА_1 у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Залізничного районного суду м. Львова від 28.05.2010 р.

При огляді автомобіля «Део Ланос»(д.н.з. НОМЕР_1) встановлено, що автомобіль потребує відновлювального ремонту, про що складено акт №131 огляду транспортного засобу від 12.03.2010 р. За результатами огляду автомобіля судовим експертом ОСОБА_4. складено висновок експертного автотоварозначвого дослідження по визначенню відновлювального ремонту від 23.03.2010 року, відповідно до якого в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Део Ланос»(д.н.з. НОМЕР_1) потребує відновлювального ремонту, вартість якого буде становити 10708,95 грн.

Автомобіль «Део Ланос», (д.н.з. НОМЕР_1), на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований у ВАТ «СТ «Гарантія»за договором добровільного страхування наземного транспорту №5-348/09.025 від 12.03.2009 року. На основі виставленого рахунку №25/03/33 від 25.03.2010 р. на суму 8018,00 грн. ВАТ «СТ «Гарантія»складено страховий акт №226 від 26.03.2010 року, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 7867,69 грн. Таким чином за ремонт вказаного транспортного засобу на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5. ВАТ «СТ «Гарантія» було виплачено страхове відшкодування ОСОБА_2. на суму 7867,69 грн без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 133 від 30.03.2010 року.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи договору, оформленого у вигляді полісу №ВС/6499437 укладеного строком з 29.12.2009 р. по 28.12.2010 р., цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 (автомобіль «Renault»»(д.н.з. НОМЕР_2) була застрахована ВАТ НАСК «Оранта»Львівська обласна дирекція, в якому встановлений ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну, в розмірі 25000,00 грн. та визначено, що франшиза за договором дорівнює 510,00 грн.

На адресу ВАТ НАСК «Оранта»позивачем була направлена претензія про врегулювання збитків в порядку регресу, яку відповідач отримав 10.03.2011 року, що підтверджується відтиском штампу відповідача на претензії, однак відповідач жодних дій по відшкодуванню шкоди не вчинив.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Майнова шкода, завдана неправомірним рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Тобто, якщо страхувальник або водій, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у цьому законі, до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

Оскільки позивач виплатив страхове відшкодування Страхувальнику, до позивача переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані Страхувальнику збитки, тобто до відповідача ВАТ НАСК «Оранта», яке виступало страховиком цивільно-правової відповідальності, винної у скоєнні ДТП особи, у межах виплаченого і не погашеного страховою компанією страхового відшкодування.

Відповідач в судове засідання не зявився, доказів оплати страхового відшкодування суду не представив. Таким чином вимога позивача про відшкодування шкоди завданої страхувальником ВАТ НАСК «Оранта»в межах спричиненої шкоди в сумі 7357,69 грн., за вирахуванням франшизи (в полісі №ВС/6499437 зазначений ліміт відповідальності в сумі 25500,00 грн. та встановлена франшиза 510,00 грн.) є обґрунтованою.

Щодо твердження відповідача про те, що при виплаті страхового відшкодування ПДВ не нараховується, суд зазначає наступне.

Як вбачається із висновку експертного автотоварознавчого дослідження по визнанню відновлювального ремонту від 23.03.2010 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Део Ланос»(д.н.з. НОМЕР_1) на момент дослідження визначена в сумі 10708,95 грн., і в ньому не вказано, що ця сума є з врахуванням податку на додану вартість. Крім цього, як зазначено у платіжному дорученні №133 від 30.03.2010 р., виплату страхового відшкодування ОСОБА_2. у сумі 7867,69 грн. здійснено без ПДВ.

Позивач за період з 10.04.2011 р. по 30.11.2011 р. нарахував відповідачу 3% річних в сумі 142,11 грн. та інфляційні в сумі 66,20 грн. в порядку ст. 625 ЦК України (відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), а також пеню за період з 10.04.2011 р. по 10.10.2011 р. в розмірі 574,91 грн. з посиланням на ч. 2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період за який нараховується пеня.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних,інфляційних втрат та пені, суд зазначає наступне.

Між фізичною особою ОСОБА_2. та страховою компанією ВАТ «СТ «Гарантія»укладено договір №5-348/09.025 добровільного страхування наземного транспорту від 12.03.2009 р. У звязку з дорожньо-транспортною пригодою ВАТ «СТ «Гарантія», виплатила страхувальнику страхове відшкодування, та звернулась в порядку регресу до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки, тобто до відповідача ВАТ НАСК «Оранта», яке виступало страховиком цивільно-правової відповідальності винної у скоєнні ДТП особи, про виплату страхового відшкодування, тобто відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановленим законом.

Статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Приписами ч. 3 ст. 198 ГК України встановлено, що відсотки за грошовими зобовязаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та в порядку, визначених законом або договором.

З матеріалів справи вбачається, що даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобовязань.

Виходячи із системного аналізу норм ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 198 ГК України, ст.ст. 993, 1191 ЦК України, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи (ВАТ «НАСК «Оранта») відповідальної за заподіяні збитки виключно у межах фактичних витрат, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі. Також, недоречним є посилання позивача на ч. 2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки зазначена в даній нормі пеня може виплачуватися страховиком або МТСБУ за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування особі, яка має право на отримання такого відшкодування. В даному ж випадку мова йде не про виплату страхового відшкодування особі, яка має право на отримання такого відшкодування, а про стягнення суми в порядку регресу.

Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 142,11 грн., інфляційних в сумі 66,20 грн. та пені в сумі 574,91 грн. є необґрунтованою.

Щодо судових витрати по оплаті послуг адвоката, які позивач просить стягнути з відповідача в сумі 1573,54 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входять витрати на оплату послуг адвоката.

Пунктом 10 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

В підтвердження понесених витрат по оплаті послуг адвоката позивачем представлено договір про надання правової допомоги від 01.04.2008 року, укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, додаткову угоду від 01.06.2009 року до договору про надання правової допомоги від 01.04.2008 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1328 від 26.03.2008 року, виданого ОСОБА_3, та платіжне доручення №1354 від 29.11.2011 р., яким проведено оплату в сумі 1573,54 грн. фізичній особі підприємцю ОСОБА_3

Таким чином, оскільки договір про надання правової допомоги підписано з фізичною особою підприємцем, а також кошти оплачено на рахунок ОСОБА_3 як фізичної особи підприємця, а не як адвоката, як це передбачено ст. 44 ГПК України, суд приходить до висновку, що витрати позивача в сумі 1573,54 грн. стягненню не підлягають, так як не доведено надання правової допомоги та отримання коштів ОСОБА_3 саме як адвокатом.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 198 ГК України, ст.ст. 993, 1191 ЦК України, ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»( 01032, м. Київ, вул. Жилянська,75, ідентифікаційний код 00034186) в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»(79039, м. Львів, вул. Бортнянського,12 , ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхове Товариство «ГАРАНТІЯ»( 01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз,3, ідентифікаційний код 14229456) 7357 грн. 69 коп. страхового відшкодування, 1275 грн. 70 коп. судового збору

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ, відповідно до ст. 116 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Морозюк А.Я.