Рішення № 20794798, 20.12.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.11 Справа № 5/161/2011.

За позовом Державного підприємства «Вугілля України» в особі філії «Донецьквуглезбут», м. Донецьк

до Державного підприємства «Донбасантрацит», м. Красний Луч Луганської області

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», м. Київ

про стягнення 129355,02 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1. довіреність №15-09/117-Д від 15.09.2011

від відповідача ОСОБА_2. провідний юрисконсульт, довіреність №1-1/1909 від 22.08.2011

від 3-ї особи не прибув

Суть спору: Державне підприємство «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут»звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 117929,34 грн., які заподіяні відповідачем позивачу поставкою неякісного вугілля та не дотриманням правил завантаження вагонів за договором поставки №20-01/2-К від 04.02.2004.

В судовому засіданні 29.11.2011 в порядку вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 08.12.2011 до 12 год. 00 хв.

20.12.2011 позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача збитки в сумі 129355,02 грн., які заподіяні відповідачем позивачу поставкою неякісного вугілля та не дотриманням правил завантаження вагонів за договором поставки №20-01/2-К від 04.02.2004, посилаючись на те, що під час подання позову помилково не було враховано податок на додану вартість.

Подана заява відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, тому задовольняється судом і подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву №1-7/2586 від 25.11.2011, №1-7/2676 від 07.12.2011 та №1-7/2757 від 19.12.2011 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, а тому просить в позові відмовити. При цьому, 29.11.2011 відповідач подав заяву №1-7/2585 від 25.11.2011 про застосування до позовних вимог позивача строку позовної давності. Також позивач посилається на те, що позовні вимоги в частині стягнення збитків за не дотримання правил завантаження вагонів та судові витрати по рішенню господарського суду м. Києва від 11.12.2009 у справі №41/217 є необґрунтованими та недоведеними.

Позивач в запереченнях на відзив відповідача №682-юр від 01.12.2011 не погодився з доводами відповідача, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлені в порядку регресу, у звязку з прийняттям 11.12.2009 рішення господарським судом м. Києва у справі № 41/217, а отже строк позовної давності в даному випадку не пропущений. Також позивач наголошує на тому, що відповідач повинен відшкодувати заявлені до стягнення збитки, оскільки він порушив договірні зобовязання і в його діях наявний склад цивільного правопорушення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін та оцінивши подані докази в їх сукупності , суд

в с т а н о в и в:

Між Державним підприємством „Вугілля України” (покупець, позивач) та Державним підприємством „Донбасантрацит” (постачальник, відповідач) 04.02.2004 було укладено договір поставки №20-01/2-К, за яким постачальник зобовязався поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля камяне енергетичне українського походження (далі-вугілля).

Розділом 2 договору сторони визначили умови поставки, а розділом 3 кількість, ціну та вартість вугілля.

Пунктом 5.1 розділу 5 „Приймання вугілля по кількості та якості” сторони визначили, що приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П6 та від 25.04.1966 №П7 з подальшими змінами і доповненнями, положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888, ДСТУ 4096-2002 „Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань”, та/або іншими нормативними актами України, ГКД, прийнятими щодо цих питань на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному договору. За одиницю виміру кількості вугілля приймається одна тонна.

За умовами п. 5.3 договору визначено, що у випадку, якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії вантажоотримувача мають розбіжності між показниками якості постачальника, покупець протягом 24 годин з моменту отримання результатів від вантажоотримувача направляє виклик постачальника, який зобов'язаний прибути до вантажоотримувача на протязі 24 годин з моменту отримання повідомлення. У випадку неприбуття представника постачальника у визначений строк, результати по якості та кількості отримані у вантажоотримувача є дійсними для сторін і вказуються у акті звірення. Кожна із сторін має право перевірити якість поставленої партії вугілля. Аналіз виконується у лабораторії ТЕС вантажоотримувача. Результати аналізів підтверджені актом, складеним експертом Торгово-промислової палати України є переважним для сторін над результатами лабораторії ТЕС вантажоотримувача (п.5.3.1 договору).

Відповідно до п.5.4 договору у разі надходження вугілля неналежної якості покупець повідомляє постачальника протягом 1-го робочого дня з дати отримання інформації від ТЕЦ вантажоотримувача.

У разі поставки вугілля, показники якості якого виходять за межі граничнодопустимих, покупець має право таке вугілля до поставки не зараховувати, не оплачувати і прийняти на відповідальне платне зберігання на складі ТЕЦ вантажоотримувача за рахунок постачальника, про що повідомить постачальника. Якщо представник постачальника не вивезе вугілля протягом 72 годин з моменту повідомлення, покупець (або ТЕЦ вантажоотримувача) може його використати, у цьому разі до ціни вугілля застосовується знижка у розмірі 20% додатково до надбавок/знижок, передбачених п.3.3 договору, а також постачальник зобов'язаний компенсувати всі витрати ТЕЦ вантажоотримувача та покупця, повязані з поставкою неякісного вугілля (п. 5.5 договору).

Пунктом 5.9 договору передбачено, що претензії надаються постачальнику по кількості не пізніше 45 календарних днів з дати поставки вугілля, а по якості не пізніше 60 календарних днів з дати поставки вугілля.

На виконання умов даного договору та виходячи з додаткових угод до нього, в травні 2006 року відповідач відвантажив на адресу Зміївської ТЕЦ ВАТ «Центренерго», вугілля марки АШ у вагонах №60481314, № 68749167, № 68620160, №64417587, №67354950, №67851675, №65324170, №65742975, №67394346, №67175075, №66170507, № 64516016, №67880229, №65284242, №65302465, №64624505, №67558163, № 68359702, № 66172883, №65772345, № 67898965, № 68456284, № 68777739, №66732025, № 68563527 та №67195925 в загальній кількості 1798000, 00 кг. показники якості якого відповідно до додатків до договору не повинні перевищувати: зола 30%, волога 10%.

При прийманні вугілля за якістю на Зміївській ТЕЦ встановлено, що поставлене відповідачем у даній справі вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає вимогам договору та не може бути використане в технологічному процесі. Так, фактичний вміст золи у вугіллі становив від 32% до 35,1% проти 30% гранично допустимого вмісту золи для рядового вугілля, що підтверджується актами приймання вугілля за фактичною якістю №3057 від 23.05.2006, №3059 від 23.05.2006, №3072 від 24.05.2006 та №3101 від 26.05.2006 року, які підписані повноважними представниками Зміївської ТЕЦ.

На виконання п. 5.3 договору, телеграмами від 23.05.2006, від 24.05.2006 та від 26.05.2006 було повідомлено ДП «Донбасантрацит» про поставку вугілля неналежної якості та викликано уповноважених представників для спільного випробування зазначеного вугілля, проте представники відповідача у справі своєї участі не забезпечили.

У зв'язку з надходженням вугілля із значним перевищенням встановлених договором граничнодопустимих критеріїв якості, 27.05.2006 та 03.06.2006 спірне вугілля було повернуто відповідачу в зазначених вище залізничних вагонах без вивантаження-навантаження, що підтверджується квитанціями про прийняття вантажу №43644046, №43644042, №43644047, №43644045, №43544048, №43644049, №43644053, №43644041, №43644040, №43644052, №43644054, № 43644044, № 43644043, №43644050, №43644055, №43644051, № 43644079, № 43644091, № 43644080, №43644083, №43644093, № 43644078, № 43644092, № 43644082, № 43644081 та № 43644077.

В результаті викладеного були понесені витрати, зокрема: провізна плата за перевіз вантажу до станції вантажоотримувача в сумі 41886 грн. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними доданими до матеріалів справи; провізна плата по доставці вантажу до станції вантажовідправника в сумі 41886 грн. з ПДВ, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу та плата за користування вагонами в сумі 36283,68 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується відомостями плати за користування вагонами та ТЕХПД-2 за переліком 48.

03.11.2006 року позивач направив на адресу відповідача претензію, з вимогою відшкодувати понесені позивачем збитки в сумі 120055,68 грн., проте претензія залишена відповідачем без задоволення та відповіді.

Окрім того, в межах виконання умов договору №20-01/2-К від 04.02.2004 відповідачем в травні 2006 на адресу вантажоотримувача Трипільської ТЕЦ ВАТ «Центренерго»надійшли вагони №67659839, №67396622 та №65348757, що підтверджується залізничними накладними №48211675, №48211663 та №48211664.

На проміжній станції «Миронівка»при контрольному переважуванні зазначених вагонів було виявлено розбіжності між фактичною масою вугілля і масою, зазначеною в накладних №48211675, №48211663 та №48211664, про що складено комерційні акти АК 317351/128/144 від 01.06.2006 року, АК 317345/124/139 від 30.05.2006, АК 317346/125/140 від 30.05.2006 та акти загальної форми № 6422 від 01.06.2006, №6407 від 30.05.2006 та №6406 від 30.05.2006 року.

Відповідно до вимог п.25.2. §25 розділу Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне свідоцтво №1) надлишок вантажу з вагонів №67659839, № 67396622 та № 65348757 було перевантажено у вагони № 66446907 та №67388181.

За ці вагони нараховано додаткову провізну плату в сумі 6249,60 грн. з урахуванням ПДВ та згідно актів загальної форми №6422 від 01.06.2006 року, № 6406 від 30.05.2006 року та № 6407 від 30.05.2006 року нараховані витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 1849,74 грн. в т.ч. ПДВ, які складаються з плати за користування вагонами, плати за маневрові роботи, плати за оперативні повідомлення та плати за роботу МЧД-2.

У зв'язку з порушенням вимог щодо завантаження вагонів №67659839, №67396622, №65348757 відповідно до його вантажопідйомності та без додержання Правил розміщення вантажу у вагонах Трипільською ТЕЦ ВАТ «Центренерго»на користь ДТГО «Південно-Західна залізниця»було сплачено 8099,34 грн. (додаткова провізна плата та витрати на виправлення комерційного браку).

ВАТ „Центренерго” як вантажоотримувач спірного вугілля, звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з ДП „Вугілля України” збитків за переадресування вищеперерахованих вагонів з вугіллям неналежної якості та витрат по додатковій провізній платі і щодо виправлення комерційного браку.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.12.2009 у справі №41/217 позовні вимоги ВАТ „Центренерго” задоволені частково, стягнуто з ДП „Вугілля України” збитки в сумі 451475 грн. 51 коп. (до складу якої ввійшли заявлені у даній справі збитки), державне мито в сумі 4514 грн. 76 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 106 грн. 13 коп.

ДП «Вугілля України»виконало вказане рішення суду, уклавши угоду від 20.09.2010 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 456096,40 грн.

Виходячи з викладеного, позивач, посилаючись на ст.22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 218, 224, 228 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача збитки в сумі 87469 грн. 02 коп. з ПДВ, в т.ч. плату за переадресування вагонів, плату за користування вагонами, додаткову провізну плату, плату за виправлення комерційного браку, витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Крім того, ДП „Вугілля України” власними коштами відповідно до п.6.6 договору була оплачена вартість перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоотримувача в сумі 41886 грн. 00 коп. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними, які позивач також вважає своїми збитками, які завдані йому відповідачем по даній справі.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обовязків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обовязку відповідача відшкодувати позивачу збитки внаслідок, зокрема, поставки неякісного вугілля по договору поставки № 20-01/2-К від 04.02.2004.

Права і обовязки сторін, відповідальність за порушення договірних зобовязань, у тому числі у звязку з поставкою неякісної продукції, визначені договором, що укладений сторонами даної справи.

Матеріалами справи підтверджений факт поставки неякісної вугільної продукції, а договором передбачений обовязок постачальника компенсувати всі витрати ТЕЦ вантажоотримувача та покупця, повязані з поставкою неякісного вугілля (п. 5.5 договору, п. 2 додаткових угод до договору)..

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, оскільки позивачем належними доказами підтверджено факт поставки відповідачем продукції неналежної якості, а отже і вину відповідача у заподіянні збитків та причинно-наслідкового звязку між діями відповідача, якими є поставка вугілля неналежної якості та збитками, що виразились у вартості провізної плати та плати за користування вагонами, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 120055,68 грн. збитків внаслідок поставки неякісної продукції.

Водночас матеріали справи свідчать, що позивачем пропущений строк позовної давності за вимогою про стягнення збитків внаслідок поставки неякісної продукції.

Порушення умов договору № 20-01/2-К, а саме в частині поставки відповідачем неякісного вугілля, відбулося в травні 2006 року, а повернення цього вугілля в травні-червні 2006 року.

03.11.2006 року позивач звертався до відповідача з претензією відшкодувати понесені позивачем збитки в сумі 120055,68 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строки позовної давності мають загальний характер, оскільки поширюються на всі правовідносини за винятком спеціально обумовлених в законі.

Загальний строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК України та складає 3 роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові .

Відтак, зважаючи на клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, викладені в запереченнях від 07.12.2011 №1-7/2676, від 25.11.2011 №1-7/2586 та заяві №1-7/2585 від 25.11.2011, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 120055,68 грн., повязаних з поставною неякісного вугілля слід відмовити через пропуск строку позовної давності.

При цьому, слід зауважити, що право на предявлення позову у звязку з поставкою неякісної продукції повязується з фактом порушення відповідачем договору, з фактом поставки неякісного вугілля і з фактом його повернення, а не з прийняттям рішення господарським судом м. Києва у справі № 41/217, як помилково вважає позивач.

Правила статтей 1191 ЦК України, 228 ГК України щодо зворотньої вимоги (регресу) до правовідносин сторін, між якими існують договірні стосунки у сфері господарювання, не застосовуються.

(Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2010 у справі №19/180).

Крім цього позивач просить стягнути 8099 грн. 34 коп. збитків, за недотримання правил завантаження вагонів, які складаються з додаткової провізної плати за договором поставки вугільної продукції на Трипільську ТЕЦ в травні 2006 року та витрат щодо відшкодування комерційного браку.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено. Згідно з ч. 2 цієї статті і відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Однак, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке і є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обовязковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного звязку між діями особи та збитками, які складають обєктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Позивач в обґрунтування зазначених позовних вимог посилається, зокрема, на неналежне виконання відповідачем обовязків за договором поставки вугільної продукції на Трипільську ТЕЦ в травні 2006 року.

Однак, належних і допустимих доказів в підтвердження порушення (неналежного виконання) відповідачем зобовязань по договору поставки № 20-01/2-К від 04.02.2004 в частині поставки вугілля Трипільській ТЕЦ ВАТ «Центренерго»позивач суду не подав. Докази повернення відповідачу надлишково завантаженого вугілля, як і докази звернення позивача до відповідача з претензією щодо кількості вугілля відсутні, отже позивач прийняв вугілля в повному обсязі, в т.ч. надлишково завантажене.

Пунктами 5.2, 6.6 договору поставки №20-01/2-К від 04.02.2004 сторони погодили, що вугілля приймається покупцем по вазі, визначеній при зважуванні на тензометричних вагах ТЕЦ вантажоотримувача і оплата вартості послуг по перевезенню вугілля здійснюється позивачем у справі.

Таким чином, позивачем не доведено факту невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобовязання за договором поставки №20-01/2-К від 04.02.2004 в частині поставки вугілля на Трипільську ТЕЦ, тобто відсутні докази протиправної поведінки відповідача, як обовязкового елементу складу цивільного правопорушення, необхідного для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків, тому в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Щодо коштів, які сплачені Трипільською ТЕЦ залізниці за виправлення комерційного браку, то вони випливають з договору перевезення, а не з договору поставки, тим більше, що за договором поставки оплата вартості послуг по перевезенню вугілля здійснюється покупцем позивачем у справі. Договір перевезення у даному випадку, згідно залізничних накладних, укладений між ДП "Донбасантрацит" і Трипільською ТЕЦ ВАТ "Центренерго".

Отже, заявлені позивачем до стягнення збитки у вигляді плати за виправлення комерційного браку по суті є платою вантажоотримувача залізниці за послуги, які випливають з договору перевезення, тому не має підстав вважати наявність прямого причинного звязку між платою за послуги та збитками за договором №20-01/2-К від 04.02.2004, укладеним сторонами у цій справі.

(Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 27.05.2010 у справі №17/294, від 23.11.2010 у справі №17/115 та ін.).

До того ж, умовами укладеного між сторонами договору поставки №20-01/2-К від 04.02.2004 не передбачено відшкодування ТЕЦ вантажоотримувача чи покупця, витрат повязаних з порушенням вимог завантаження вагонів, як і не передбачено обовязку дотримання правил завантаження вугілля.

Посилання позивача як на одну із підстав позову на рішення господарського суду м. Києва, суд вважає помилковим, оскільки виходячи з юридичної природи збитків (ст. 22 ЦК України, 224 ГК України) підставою для стягнення збитків можуть бути порушення договірних зобов'язань, а не судове рішення, тобто можливість використовувати відшкодування збитків як способу захисту порушених прав виникає із самого факту невиконання обовязку, а не з рішення суду. До того ж, господарським судом м. Києва у справі №41/217 вирішено спір між іншими сторонами, досліджувались правовідносини позивача з іншим субєктом господарювання, на підставі іншого договору поставки і цим рішенням не зясовувався склад цивільного (господарського) правопорушення відповідача у даній справі - ДП “Донбасантрацит».

Відтак, суд дійшов висновку про недоведеність наявності складу цивільного правопорушення в частині стягнення 8099 грн. 34 коп. збитків, які складаються з додаткової провізної плати за договором поставки вугільної продукції на Трипільську ТЕЦ в травні 2006 року та витрат щодо відшкодування комерційного браку, а тому в задоволенні даних позовних вимог також слід відмовити.

Безпідставним суд визнає і вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків у сумі 1200 грн. судових витрат у справі №41/217, які поніс позивач у даній справі, оскільки вказана сума не є збитками в розумінні вимог ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України і умовами договору не передбачено повернення саме таких витрат відповідачем позивачу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням на позивача судових витрат в порядку вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 26.12.2011

Суддя Т.В. Васильченко