Рішення № 20793309, 26.12.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" грудня 2011 р.Справа № 20/5007/106/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гнисюка С.Д.

за участю представників сторін

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" (м.Київ)

до Приватного підприємства "Будівельна компанія "Сфінкс" (м.Житомир)

про стягнення 31337,88 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до приватного підприємства "Будівельна компанія "Сфінкс" про стягнення 31337,88грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.10.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 20/5007/106/11, призначено судове засідання.

11.11.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області повернулась ухвала суду від 31.10.2011р. адресована відповідачу, з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.30-33).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 17.11.2011р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

29.11.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області повернулась ухвала суду від 17.11.2011р. адресована відповідачу, з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.42-45).

Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2011р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар в установлений строк.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.12.2011р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

19.12.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області повернулась ухвала суду від 06.12.2011р. адресована відповідачу, з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.73-76).

Процесуальні документи судом направлялися відповідачу за адресою, яка зазначена в позовній заяві (а.с.2-4), у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних-осіб підприємців (а.с.35-37), а саме: 10008, м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 2 кв.4. Крім того, в графі щодо статусу відомостей про юридичну особу зазначено, що відомості відсутні. Інші адреси господарському суду не повідомлялися.

Відповідно до п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Отже, суд вжив всі необхідні заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи.

Позивач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений, підтвердженням чого є, зокрема, підпис його уповноваженого представника у розписці господарського суду Житомирської області про відкладення розгляду справи (а.с.68).

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив. Вимог ухвал господарського суду Житомирської області від 31.10.2011р., від 17.11.2011р. та від 06.12.2011р. не виконав, про наявність поважних причин неможливості подання до суду витребуваних ухвалами документів суд не повідомив.

Строк розгляду справи передбачений ст. 69 ГПК України, майже закінчився (позовна заява надійшла до суду 27.10.2011р.), клопотання про продовження строку розгляду справи сторони до суду не подавали.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обовязковою, господарський суд Житомирської області визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, представника відповідача та за наявними в матеріалах справи документами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарські операції повинні бути підтверджені первинними документами.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі видаткових накладних №61067721 та №61067723 від 29.10.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" (далі позивач, постачальник) поставило Приватному підприємству "Будівельна компанія "Сфінкс" (далі відповідач, покупець) товар на загальну суму 26992,78грн. (а.с.5-6).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом вищезазначених накладних ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреності серії ЯПН №680051 від 29.10.2008р. (оригінали яких оглянуто в судовому засіданні 06.12.2011р. та їх копії містяться в матеріалах справи) (а.с.7-8).

Таким чином, між сторонами існують правовідносини поставки, які оформлені накладними.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, момент, коли боржник буде вважатися таким, що прострочив виконання, настане зі спливом семиденного строку після надіслання кредитором вимоги щодо виконання зобов'язання боржником. З цього ж моменту буде вважатись порушення права кредитора і виникнуть підстави для звернення до суду за захистом порушених прав.

У відповідності з вищезазначеною статтею Цивільного кодексу України, позивач 27.05.2009р. направив на адресу відповідача претензію про сплату боргу в сумі 26992,78грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист з повідомленням (а.с.11).

Отже, враховуючи положення ст. 530 ЦК України, останнім днем для виконання зобов'язання відповідачем є 08.06.2009р., прострочення зобов'язання з боку відповідача наступило з 09.06.2009р. (27.05.2009р. (дата відправлення вимоги) + 5 днів на поштовий обіг, які передбачені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1149 від 12.12.2007р. "Про нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів" + 7 пільгових днів).

Матеріалами справи доведено, що відповідачем було здійснено часткові проплати в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар в сумі 4990,70грн. підтвердженням чого є банківська виписка №БВ-0000383 від 20.07.2009р. (а.с.64).

Оскільки, відповідач зобов'язання по погашенню заборгованості виконав не в повному обсязі 16.01.2010р. позивачем на адресу відповідача було повторно направлено претензію з проханням погасити заборгованість із попередженням, що в іншому випадку будуть вжиті заходи по примусовому задоволенні вимог в судовому порядку (а.с.12-13).

У відповіді на претензію відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, однак просить відтермінувати виплату боргу перед ТОВ "Хілті Україна" терміном на (вісім) місяців в зв'язку з скрутним фінансовим становищем підприємства.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати фактично отриманого товару станом на день подачі позовної заяви за останнім утворилась заборгованість в сумі 22000,00грн.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

З приписами абзацу 2 ч.1 ст.193 ГК України кореспондуються положення статті 526 ЦК України щодо належного виконання сторонами зобов'язання.

Окрім того, відповідно до ч.7 ст.193 ГК України та ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України та ч.2 ст.712 ЦК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Відповідач не надав господарському суду доказів належного виконання господарського зобов'язання у сумі 22000,00грн.

Враховуючи викладене суд визначає вимоги позивача про стягнення 22000,00грн. заборгованості такими, що доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Законом передбачено право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних - це є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних нарахувань в сумі 3077,18грн. за період з 31.10.2008р. по 20.07.2009р. та за період з 21.07.2009р. по 14.08.2011р. в сумі 4312,00грн. та 3% річних в сумі 583,49грн. за період з 31.10.2008р. по 20.07.2009р. та за період з 21.07.2009р. по 14.08.2011р. в сумі 1365,21грн.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 95,40грн. за період з 09.06.2009р. по 20.07.2009р. та за період з 21.07.2009р. по 14.08.2011р. в сумі 3982,00грн.

Разом з тим, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань за вказаний позивачем період, суд вважає, що правомірним є нарахування інфляційних нарахувань в сумі 269,93грн. за період з 09.06.2009р. по 20.07.2009р. та за період з 21.07.2009р. по 14.08.2011р. в сумі 1367,01грн.

Відповідач позов не оспорив.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав, позовні вимоги не оспорив.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що доведені матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню в сумі 22000,00грн. заборгованості, 4251,93грн. інфляційних нарахувань та 1462,41грн. 3% річних. В решті позову слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд Житомирської області,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Будівельна компанія "Сфінкс" (10031, м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 2, кв. 4, ідентифікаційний код 36188385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілті (Україна) ЛТД" (01033, м.Київ, вул.Боженко, 86Л, офіс 10, ідентифікаційний код 23162194) 22000,00грн. (двадцять дві тисячі гривень 00 коп.) - заборгованості, 4251,93грн. (чотири тисячі двісті п'ятдесят одну гривню 93 коп.) - інфляційних нарахувань, 1462,41грн. (одну тисячу чотириста шістдесят дві гривні 41 коп.) - 3% річних, 277,14грн. (двісті сімдесят сім гривень 14 коп.) - державного мита та 208,71грн. (двісті вісім гривень 71 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГнисюк С.Д.

<Поле для текста >

Віддрукувати: 3 прим.

1 - в справу

2, 3 - сторонам (рек. з пов.)

<Текст >