Рішення № 20792354, 19.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.10.11 р. Справа № 33/172пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.,

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства фірми „Фелд”, м.Красний Луч (код ЄДРПОУ 13379082)

до відповідача1 Товариства з обмеженою відповідальністю „Паливні ресурси”, м.Попасне (код ЄДРПОУ 37134393)

відповідача2 Приватного підприємства „Хотей”, м.Макіївка (код ЄДРПОУ 31534531)

про визнання договору №01-07-10/1 про відступлення права вимоги від 01.07.2011р. недійсним з моменту підписання

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 18.10.2011р.,

від відповідача1: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 25.02.2011р.,

від відповідача2: ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 16.08.2011р.

Позивач, Приватне підприємства фірми „Фелд”, м.Красний Луч звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Паливні ресурси”, м.Попасне відповідача2, Приватного підприємства „Хотей”, м.Макіївка про визнання договору №01-07-10/1 про відступлення права вимоги від 01.07.2011р. недійсним з моменту підписання.

Ухвалою суду від 03.10.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 33/172пд, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що Договір №01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року є недійсним з моменту вчинення з таких підстав: відповідач2, на думку позивача, скориставшись наданим йому чинним законодавством правами, здійснив своє право вимоги до позивача щодо стягнення заборгованості яка утворилася за договором № 14 про надання послуг від 20.09.2007 року шляхом предявлення позову до суду, набув процесуального статусу сторони, а після ухвалення рішення на його користь набув статусу стягувача. На думку позивача, заміна сторони під час стадії виконання рішення, як невідємної стадії судового процесу можлива лише на підставах та у порядку , що визначені статтею 25 Господарського процесуального кодексу України та ч. 4 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що відповідач2 відступив на користь відповідача1 право вимоги за рішенням Господарського суду Донецької області від 28.01.2010 року по справі № 2/415, що заборонено законом, а тому суперечить змісту статті 215 Цивільного кодексу України. З цих підстав просить визнати Договір № 01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року недійсним з моменту вчинення.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору №01-07-10/1 від 01.07.2010р. про відступлення права вимоги, рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2010р. по справі №2/415, ухвали господарського суду Донецької області від 22.12.2010р. по справі №2/415.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.215 Цивільного кодексу України, ст. 25 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач1 надав письмовий відзив, проти позову заперечував, вважає позов безпідставним та необґрунтованим з огляду на відсутність посилання у позові хоча б на одну з підстав недійсності правочинів, тобто, недодержання в момент вчинення правочину сторонами або стороною вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Наполягав на відмові Позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач2 надав письмовий відзив, проти позову також заперечував. У своєму відзиві наголосив на тому, що спірний правочин укладений із додержанням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 512 519 Цивільного кодексу України, згідно вільному волевиявленню сторін, з забезпеченням прав та інтересів сторін, є для сторін вигідним. З огляду на зазначене, просив суд звернути увагу на те, що позивач заявляє позов, де предмет судового захисту в розумінні положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України відсутній. Заявляв про те, що порушення, на думку позивача, норм процесуального права, які повязані із порядком виконання отриманої за спірним договором права вимоги, не може призвести до визнання договору недійсним. Заявляв також про дотримання Господарським судом приписів статті 25 Господарського процесуального кодексу України та положень Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема, статті 11). Наполягав на відмові позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне:

Спірний договір № 01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року, що укладений між відповідачем2 та відповідачем1, де відповідач2, як первісний кредитор, відступив на користь відповідача1 суму заборгованості у розмірі 915866, 95 гривень, з яких 640304, 27 гривень сума основного боргу, 37792, 31 гривень 3 % річних, 228560, 56 гривень індекс інфляції, 9066, 57 гривень державне мито, 143, 24 витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Сума заборгованості, що виникла на підставі Договору про надання послуг від 20.09.2007 року № 14, додатково підтверджується рішенням Господарського суду Донецької області від 28.01.2010 року по справі № 2/415.

Спірний договір № 01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року укладено відповідачем2 та відповідачем1 з додержанням вимог ст. ст. 512 519 Цивільного кодексу України. Позивач проти вимог відповідача1, як нового кредитора , в порядку статті 518 Цивільного кодексу України не заперечував.

Відповідно до положень ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин має вчинятися у формі , що встановлена законом.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою (стаття 207 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, суд повинен зясувати, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника правочину, у чому полягає не спрямованість дій сторін на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід відзначити, що позивачем у якості обґрунтування позову про недійсність спірного договору вказане порушення статті 25 Господарського процесуального кодексу України, тобто, норми процесуального права. При цьому зазначення будь яких порушень норм матеріального права безпосередньо при укладанні договору, яке призвело б до недотримання вимог ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України та, як наслідок, до визнання спірного договору недійсним, зазначення будь якої обставини, які перераховані вище та з якими закон повязує визнання договорів недійсними, у позові відсутні.

Обидві сторони спірного правочину стверджують про відповідність його вимогам чинного законодавства, додержання встановленої форми, стверджують про його виконання у повному обсязі, вигоду від якого отримали обидві сторони спірного договору, тобто, про спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав до суду будь яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тверджень Відповідачів про дійсність спірного правочину не спростував.

Позивач у якості підстав недійсності спірного правочину послався на недотримання господарським судом статті 25 Господарського процесуального кодексу України при винесені ухвали у справі № 2/415. Зазначена Ухвала Господарського суду Донецької області від 22.12.2010 р. у справі № 2/415 на теперішній час є чинною, жодною зі сторін не оскаржувана ані до Апеляційного суду Донецької області, ані до Вищого господарського суду України до теперішнього часу.

За таких обставин, зазначені твердження позивача судом не приймаються.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання договору № 01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливні - ресурси» та Приватним підприємством «Хотей» недійсним, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у звязку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

Враховуючі вищенаведене , керуючись статтями 42, 4 3, 12, 33, 34, 43, 46 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 203, 205, 207, 215, 512 519 Цивільного кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства «Фелд» до відповідача1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливні - ресурси» та відповідача2, Приватного підприємства «Хотей» про визнання недійсним договору № 01 07 10/1 про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливні - ресурси» та Приватним підприємством «Хотей», відмовити.

У судовому засіданні 19.10.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2011 р.

Суддя Сич Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >