Постанова № 20788779, 16.01.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2012 р. Справа № 10/5007/70/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Дочірнє підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" на рішення господарського суду Житомирської області від 16.11.11 р.

у справі № 10/5007/70/11 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна"

відповідач Дочірнє підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд"

про стягнення в сумі 451775,27 грн.

за участю представників сторін: < Текст >

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.11.2011 року у справі №10/5007/70/11 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" до Дочірнього підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" про стягнення 451775,27 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" 441967,93 грн. заборгованості, з яких: 403843,13 грн. - основний борг, 21261,79 грн. - пеня, 4438,38 грн. - відсотки річних, 12424,63 грн. - інфляційні. Крім того, з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 4419,68 грн. сплаченого державного мита та 230,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову - відмовлено. В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовлено. В задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Дочірнє підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 1671,76 грн. інфляційних та 50% пені в сумі 12391,24 грн. скасувати.

Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, розглядаючи спір, безпідставно задоволив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних 1671,76 грн. за січень 2011 р. за договором № 13 від 29.04.2010 р., тоді як прострочення з його боку почало мати місце з 06.01.2011 р., що в свою чергу суперечить Постанові Вищого господарського суду України № 21/108-10 від 24.11.2010 р. та Рекомендаціям Верховного суду України №62-97 від 03.04.1997 р., в яких зазначається, що індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж; індекс інфляції нараховується за повний місяць.

Крім того, на думку скаржника, місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено в задоволенні поданого ним клопотання про зменшення розміру пені на 50%, без врахування приписів ст.233 ГК України, з огляду на скрутне фінансове становище підприємства.

Представники сторін в судове засідання не з"явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції частково, зокрема, в частині стягнення 1671,76 грн. інфляційних та 50% пені в сумі 12391,24 грн. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайн -Україна" (постачальник/позивач) та Дочірнім підприємством "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" (покупець/відповідач), був укладений договір на поставку молока за №13 (далі - договір №13, а.с.10-11), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язувався виробляти та поставляти у встановлених обсягах, а покупець приймати і своєчасно сплачувати за молоко цільне, незбиране коров'яче - надалі Продукцію.

Відповідно до п.4.1 договору №13 перехід права власності на продукцію здійснюється в момент фактичної передачі якісної продукції та всіх необхідних у відповідності до законодавства та цього договору документів покупцю постачальником, з підписанням всіх необхідних документів представниками сторін договору з зазначенням часу передачі продукції.

Згідно з п.5.1 договору №13 покупець сплачує постачальнику за продукцію по ціні, передбаченій в протоколі погодження цін на продукцію, що є невід'ємною частиною даного договору і переглядається один раз на 15 днів.

Відповідно до п.5.2 договору №13 розрахунки за отриману продукцію проводяться за договірними погодженими цінами згідно протоколу погодження цін не пізніше 5 днів після звітного періоду шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Як вірно досліджено судом першої інстанції, на виконання умов договору №13 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2070340,87 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011 року між тими ж сторонами було укладено договір на поставку молока №1 (далі - договір № 1, а.с.16-17), відповідно до п.1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язувався поставляти у встановлених обсягах, а покупець (відповідач) приймати і своєчасно сплачувати за молоко цільне, незбиране коров'яче ІІ ґатунку охолоджене та оброблене - надалі - Продукцію.

Відповідно до п.3.1 договору № 1, перехід права власності на продукцію здійснюється в момент фактичної передачі якісної продукції та всіх необхідних у відповідності до законодавства та цього договору документів покупцю постачальником з підписанням всіх необхідних документів представниками сторін договору з зазначенням часу передачі продукції.

В свою чергу, покупець сплачує постачальнику за продукцію по ціні, передбаченій в протоколі погодження цін на продукцію, що є невід'ємною частиною даного договору і переглядається один раз на 15 днів. При цьому, розрахунки за отриману продукцію проводяться за договірними погодженими цінами згідно протоколу погодження цін протягом 15 банківських днів з моменту поставки продукції у звітному періоді шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.п.4.1, 4.2 договору № 1).

Як з"ясовано судами обох інстанцій, на виконання умов договору №1 від 01.01.11р. позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 874156,52грн.

Натомість, як досліджено судами, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов"язань, розрахунки за отриману продукцію здійснив несвоєчасно та неналежним чином.

Внаслідок таких неправомірних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 403803,13 грн., в т.ч. 207670,40 грн. по договору № 13 від 28.04.2010 р. та 196172,73 грн. по договору № 1 від 01.01.2011 р.

Зазначене відповідачем не оспорюється.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 403803,13 грн. основного боргу обгрунтовані, законні, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, визнаються відповідачем, а тому правомірно задоволені місцевим судом на підставі ст.ст.173, 193 ГК України, ст.ст.525, 526, 692, 712 ЦК України.

Крім того, ст.ст.549, 551, 611 п.3 ЦК України, пунктом 6.2 договору № 1, пунктом 7.2 договору № 13, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачена майнова відповідальність.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання грошових зобов"язань з боку відповідача має місце, позовні вимоги про стягнення з останнього пені, відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем правомірно.

При цьому, як вбачається з поданого позивачем розрахунку, розмір інфляційних втрат складає 17896,62грн., сума 3% річних - 5253,05грн. (а.с.31-34).

Натомість, місцевий господарський суд, перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних втрат, прийшов до помилкового висновку, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні нарахування в сумі 12424,63грн., зокрема:

- в сумі 11639,94грн., нарахованих за період січень-червень 2011 року на суму заборгованості 207670,40грн. по договору №13 від 28.04.2010р.;

- в сумі 784,69грн., нарахованих за червень 2011р. на суму заборгованості 196172,73грн. по договору №1 від 01.01.2011р.

Здійснивши перерахунок інфляційних за договором № 13 за вищезазначений період, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що до стягнення підлягають 12252, 55 грн., а не 11639, 94 грн. обрахованих місцевим господарським судом.

Нарахування інфляційних за договором № 1 здійснені судом першої інстанції вірно.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні нарахування в сумі 13037,24 грн., зокрема:

- в сумі 12252,55 грн., нарахованих за період січень-червень 2011 року на суму заборгованості 207670,40 грн. по договору №13 від 28.04.2010р.;

- в сумі 784,69 грн., нарахованих за червень 2011р. на суму заборгованості 196172,73грн. по договору №1 від 01.01.2011р.

З огляду на вищезазначене, необхідно відмовити за безпідставністю нарахування з відповідача інфляційних в розмірі 4859,38 грн., а не 5471,99грн., як зазначено місцевим господарським судом.

При цьому, посилання скаржника на невірне нарахування інфляційних за договором № 13 є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р. від 03.04.1997р., у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Відтак скаржник помилково визначає період прострочення за договором № 13 з 06.01.2011 р., оскільки цього дня ним був здійснений останній платіж, а прострочення виконання з його боку почало мати місце значно раніше.

З огляду на вищевикладене місцевий господарський суд вірно визначив період обрахування інфляційних з січня 2011 р. по червень 2011 р., допустивши при цьому арифметичні помилки.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягає зміні, оскільки висновки, викладені у рішенні стосовно інфляційних нарахувань, не відповідають обставинам справи.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних встановив, що правомірними та обгрунтованим є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4438,38грн., зокрема, нарахованих:

- в сумі 3447,89 грн., нарахованих за період з 06.01.11р. по 26.07.11р. на суму заборгованості 207670,40 грн. по договору №13 від 29.04.2010р.;

- в сумі 990,49 грн., нарахованих за період з 26.05.11р. по 26.07.11р. на суму заборгованості, зазначену в таблиці розрахунку позивача від 14.11.11р. по договору №1 від 01.01.2011р.

При цьому, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 814,67грн. місцевий господарський суд правомірно відмовив за безпідставністю їх нарахування.

Щодо суми пені, яка відповідно до рішення місцевого господарського суду підлягає стягненню, то суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, який перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, з врахуванням встановлених обставин щодо сум заборгованості по договорах №1 та №13, прийшов до вірного висновку, що правомірним є нарахування пені в сумі 21261,79грн., зокрема:

- в сумі 16050,36 грн. за період з 06.01.11 по 06.07.11р. на суму заборгованості 207670,40 грн. по договору № 13 від 29.04.10 р.;

- в сумі 5211,43 грн. за період з 26.05.11 р. по 26.07.11 р. на суму заборгованості, зазначену в таблиці розрахунку позивача від 14.11.11р. по договору № 1 від 01.01.11 р.

Відтак, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 3520,68грн. місцевим господарським судом було правомірно відмовлено за безпідставністю нарахування останньої.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, яке було відхилене судом першої інстанції, то погоджуючись з вищезазначеною позицією місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.83 ГПК України суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, відповідно до п.3.9.2. Рекомендацій Вищого господарського суду від 29.12.2008 р. № 04-5/277 "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України, президії Вищого господарського суду України і рекомендацій президії Вищого господарського суду України" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Поряд з цим, враховуючи, що приписи ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України не носять імперативного характеру, місцевий господарський суд, правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки складне фінансове становище підприємства, на яке як на підставу необхідності задоволення поданої ним заяви посилається відповідач, не є винятковим випадком в цьому розумінні.

Щодо заяви про забезпечення позову, поданої представником позивача, судом першої інстанції було вірно зазначено, що остання не містить конкретних обставин, існування яких обумовлює обґрунтовану необхідність забезпечення позову, документального підтвердження про вірогідність вчинення з боку відповідача дій, які можуть порушити права або законні інтереси позивача та, насамперед, ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі, а тому місцевим судом було правомірно відмовлено в її задоволенні.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником (відповідачем) не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 1671,76 грн. інфляційних та 50% пені в сумі 12391,24 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга Дочірнього підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" задоволенню не підлягає, проте рішення господарського суду Житомирської області від 16.11.2011 р. у справі № 10/5007/70/11 підлягає зміні, оскільки висновки, викладені у рішенні стосовно інфляційних нарахувань, не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємство "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 16.11.2011 р. у справі №10/5007/70/11 - змінити.

3. Викласти п.2 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 16.11.2011 р. у справі №10/5007/70/11 в наступній редакції:

"2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Молочний завод" ТОВ "Молочна фабрика "Рейнфорд" (10031, м.Житомир, вул.Ватутіна, 45, код 32176931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" (13114, Житомирська область, Любарський район, с.Липне, вул.Бойка, 1, код 34403436) - 442580,54 грн. заборгованості, з яких: 403843,13грн. - основний борг, 21261,79грн. - пеня, 4438,38грн. - 3% річних, 13037,24 грн. - інфляційні, а також 4425,80 грн. сплаченого державного мита та 231,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Житомирської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

01-12/18699/11 18699/11