Рішення № 20757299, 11.01.2012, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-4990/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2011 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Жуган Л.В.,

при секретарі судового засідання –Повалій М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси 28.04.2011 року звернулась позивачка ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди, зазначаючи, що 18.09.2009 року між ними був укладений договір позики, за умовами якого, ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику в розмірі 3000 тисяч доларів США, яку останній зобов’язався повернути у строк до 30.05.2009 року. Також 18.05.2009 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 позику в розмірі 7000 тисяч доларів США., яку останній зобов’язався повернути у строк до 01.06.2010 року. Відповідач зобов’язання належним чином не виконав, у зв’язку з чим, позивачка за позовними вимогами просила стягнути на її користь суму боргу з урахуванням індексу інфляціїу розмірі 88308,49 гривень, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за прострочку виконання зобов’язань у розмірі 3106,49 гривень, що в загальному становить 91414,98 гривень, також позивачка просила стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 10000 гривень та судові витрати.

Позивачка позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечувала, про що подала відповідну заяву.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, в порядку вимог ст. 74 ЦПК України.

У зв’язку з неявкою в судове засідання відповідача та неповідомлення про поважні причини такої неявки, суд зі згоди позивача, ухвалив провести розгляд справи в заочному порядку та постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно оригіналу розписки від 18.05.2009 року, наданої до матеріалів справи, вбачається, що станом на 01.09.2008 р. ОСОБА_2 має заборгованість перед ОСОБА_1 грошову суму боргу в розмірі 7000 (сім тисяч) доларів США, яку ОСОБА_2 зобов’язався повернути у строк до 01.06.2009 року по 580 доларів США.

Відповідно до претензії ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 18.05.2009 р., з якою боржник особисто ознайомлений під підпис, вбачається, що позивачка просила відповідача повернути їй суму боргу у розмірі 10000 доларів США поетапно: 3000 доларів США до 30.05.2009 р. та 7000 доларів США до 01.06.2010 р., по 580 доларів США.

Але грошові кошти, отримані в борг. відповідачем не були повернуті.

Докази, що спростовують заявлену позивачем вимогу про стягнення боргу, суду не подані.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Аналіз частини другої статі 1047 ЦК України свідчить про те, що розписка не є різновидом договору, а є документом, що підтверджує його укладення, тому надаючи правову кваліфікацію виниклим правовідносинам, суд вважає, що між сторонами був укладений правочин, волевиявлення сторін якого закріплене в розписці.

Суд, виходячи з презумпції правомірності правочинів закріпленої статтею 204 ЦК України, вважає, що між сторонами був укладений договір позики, тому між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи викладене, суд вважає, що сума позики у розмірі 10000 тисяч доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 79653,80 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, у зв’язку з чим, стягненню підлягають сума боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі –88308 гривень 49 копійок та 3% річних за прострочку виконання зобов’язань у розмірі 3106 гривень 49 копійок.

З урахуванням вищенаведеного загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача у загальному розмірі становить –91414 гривень 98 копійок.

          Досліджуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає, що такі вимоги у виниклих спірних правовідносинах задоволенню не підлягають. Тому що між сторонами виникли договірні правовідносини.

Відповідальність за порушення умов основного та додаткового договорів передбачена безпосередньо зазначеними договорами, а також діючим законодавством. Положення договорів не передбачають відповідальність у вигляді стягнення моральної шкоди. Крім того, зазначена вимога також не кореспондує положенням ст. 23 ЦК України. Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодження її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Системний аналіз статей 23, 625, 1050, 1167 ЦК України свідчить про те, що порушення договірного зобов’язання не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки законодавством передбачений спеціальний порядок відповідальності та порядок відшкодування збитків за порушення грошового зобов’язання.

Згідно ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Судом встановлено, що при подачі позову, позивачка оплатила судовий збір у розмірі 51 гривні, витрати з ІТЗ у розмірі 120 гривень, здійснила публікацію оголошень в газетах про виклик відповідача у судові засідання, згідно вимог ст. 74 ЦПК України, у зв’язку з відсутністю за даними довідково-адресного бюро, інформації про реєстрацію відповідача в м. Одесі та Одеській області, витрати по публікації оголошення в газеті «Урядовий кур’єр»становлять 420 грн. та публікації оголошення в газеті «Одеські вісті»у розмірі 45 грн., що підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Комісійні витрати на оплату послуг банку не відносяться до судових витрат, тому 4 грн. 20 коп. –комісійної винагороди банку не підлягає стягненню з відповідача..

В зв’язку з цим стягненню з відповідача підлягають понесені позивачкою судові витрати на публікацію оголошення про виклик відповідача через засоби масової інформації у розмірі 465 гривень.

З поданих до матеріалів справи квитанцій встановлено, що загальний розмір судових витрат, понесених позивачкою становить 636 гривень, які підлягають стягненню з відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, визначено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судом встановлено, що при подачі позову позивачка частково сплатила суму судового збору у розмірі 51 гривня, та за поданою до суду заявою просила відстрочити оплату судового збору в повному обсязі до постановлення рішення суду, яка була задоволена судом.

У відповідності до п. а) ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито ” (чинного на час звернення до суду, встановлено, що із позовних заяв державне мито справляється в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом встановлено, що ціна позову за заявленими вимогами становить 91414 (дев’яносто одна тисяча чотириста чотирнадцять) гривень 98 копійок, позивачка здійснила оплату у розмірі 51 гривні, тому суд, керуючись ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави, суму недоплаченого судового збору у розмірі 863 грн. 15 коп.

Враховуючи вищенаведене, принцип обов’язковості виконання зобов’язання, принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов’язання, суд частково задовольняє позовні вимоги, стягує з відповідача суму заборгованості та судові витрати.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 610, 611, 612, 625, 1046, 1047 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди –задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у загальному розмірі 91414 (дев’яносто одна тисяча чотириста чотирнадцять ) гривень 98 копійок, що складається із: суми основного боргу в розмірі 79653 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот п’ятдесят три ) гривні 80 копійок, індексу інфляції за весь час прострочення зобов’язання –8654 (вісім тисяч шістсот п’ятдесят чотири) гривні 69 копійок, 3% річних –3106 (три тисячі сто шість) гривень 49 копійок, та судові витрати у загальному розмірі 636 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1649 (одна тисяча шістсот сорок дев’ять ) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

Суддя                                                                                 Л.В. Жуган