Рішення № 20752942, 12.01.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2012 року справа № 5020-1847/2011 За позовом Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, ідентифікаційний код 1125548)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “ГЕСС і Ко” (99011, м. Севастополь, вул Леніна, 50, 99011, м. Севастополь, вул. В. Морська, 5, ідентифікаційний код 20710364,)

про стягнення заборгованості 26138,19 грн,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ДП “Севастопольський морський торговельний порт”) ОСОБА_1, довіреність, №ДВ-66 від 10.01.2012;

Відповідач (ЗАТ "Торговий Дім "ГЕСС і Ко") не зявився.

Сутьспору:

Державне підприємство “Севастопольський морський торговельний порт” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “ГЕСС і Ко” (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “ГЕСС і Ко”) про стягнення заборгованості 26138,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю між сторонами укладеного договору про обслуговування суден пасажирським комплексом ДП «Севастопольський морський торговельний порт»№107/272 від 27.06.2011, умови якого з боку відповідача виконувались неналежним чином, а саме останнім не було сплачено вартість послуг, наданих позивачем, в звязку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість.

Ухвалою від 18.11.2011 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 01.12.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався, оголошувались перерви.

У ході розгляду справи відповідач у порядку статей 22, 59, 79 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву, зазначивши, що у відповідача не було можливості оплачувати рахунки в іноземній валюті, з огляду на те, що компанія LTD»має непогашену заборгованість перед відповідачем. В звязку з чим останній знаходиться в важкому фінансовому стані та не має можливості сплачувати рахунки на отримані послуги судном «Принцесса Елена»за рахунок власних коштів.

У доповненні до відзиву від 09.12.2011 №13477/11 відповідач зазначив, що умови договору, які встановлюють, що оплата портових зборів та послуг порту здійснюється в національній або в іноземній валюті в залежності від прапора судна (державного або іноземного) не відповідає вимогам діючого законодавства України, та, враховуючи положення частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України просив визнати недійсною умову пункту 4.2 Договору № 107/272 від 27.07.2010 про здійснення сплати портових зборів та послуг порту, що були надані т/х «Принцесса Елена»в іноземній валюті, та, враховуючи виставлення рахунків до сплати у іноземній валюті відповідач не мав можливості здійснювати їх оплату. Відсутність коштів на валютному рахунку відповідача, а також відсутність його вини в том, що представлені до сплати рахунки №321 від 30.03.2011, №322 від 30.03.2011, №415 від 01.04.2011 в іноземній валюті своєчасно ним не були сплачені є, на думку відповідача підставою відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення пені за прострочення платежів.

У додатку до відзиву від 16.12.2011 відповідач зазначив, що позивач у порушення вимог статті 91 Кодексу торговельного мореплавства України мав відмовити у видачі дозволу на вихід з порту судна до сплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів. Однак, судно «Принцесса Елена»затримано не було, тому позивач позбавлений права вимагати сплати пені за прострочення виконання грошового зобовязання (арк.с. 71).

У порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач надав заперечення до відзиву ЗАТ «Торговий дом «ГЕСС и Ко», зазначивши, що відповідно до статей 627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в визначенні умов договору. Так, на думку позивача сторонами на добровільних началах визначено умови щодо валюти договору та порядку здійснення взаєморозрахунків. Відповідно до пункту 4.2 Договору сторони умовились здійснювати розрахунки в іноземній валюті відповідно до Декрету КМУ від 19.02.1993 №15 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення «Про портові збори», затвердженого постановою КМУ від 12.10.2000 №1544.

Крім того, позивач вважає, що умови пункту 4.2 Договору не суперечать змісту статті 192, ч. 3 статті 533 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 198 Господарського кодексу України, якими передбачається, що розрахунки між резидентами України здійснюються в національній валюті України, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами. З огляду на означене, та враховуючи, що діючим законодавством України передбачені розрахунки між резидентами України в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії, позивач вважає умови пункту 4.2 Договору такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України та підстави для визнання його недійсним відсутні (арк.с. 74-75).

Представникам сторін у судових засіданнях були розяснені їх процесуальні права, передбачені статтями 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив

27.07.2010 між ДП «Севастопольський морської торговий порт»(далі Порт) та ЗАТ «Торговий дом «Гесс и Ко»(далі клієнт) був укладений Договір №107/272 по обслуговуванню судів пасажирським комплексом ДП «Севастопольський морський торговельний порт»(надалі Договір).

Договір визначає порядок взаємовідносин між портом та клієнтом при обслуговуванні судна т/х «Принцесса Елена», що належить на праві суднохідного менеджменту (договір по суднохідному менеджменту від 24.12.2009) клієнту, в акваторії порту незалежно від належності причалів, згідно з Постановою КМУ від 25.10.2002 №1581 «Про акваторію Севастопольського морського торгового порту»(п. 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 6.5, Договір набирає законної сили з моменту підписання та діє до 24 грудня 2014 року.

У виконання умов Договору портом надавалися послуги судну т/х «Принцесса Елена»та були виставлені до сплати відповідачем дисбурсментські рахунки №321 від 30.03.2011 на суму 491,41 доларів США, №322 від 30.03.2011 на суму 1628,47 доларів США, №415 від 01.04.2011 на суму 1013,89 доларів США, які були отримані та підписані уповноваженим представником замовника (арк.с. 13-15).

Також між виконавцем (позивачем) та судновласником т/х «Принцеса Елена») було підписано акт №151 від 01.04.2011 виконаних робіт по наданню послуг судновласнику, який було скріплено печаткою т/х «Принцесса Елена»(арк.с. 16) та підписано ордер від 01.04.2011 стосовно надання послуг буксиром порту по забезпеченню відбуття т/х «Принцесса Елена»від причалу №143 (арк.с. 17); складено та засвідчено акт виконаних робіт судновласнику (замовнику) швартовою бригадою порту від 01.04.2011 (арк.с. 18).

Однак, в порушення умов договору замовником не булі належним чином сплачені виставлені виконавцем рахунки.

16.05.2011 позивач звернувся до відповідача з претензією, за змістом якої просив в місячний строк погасити заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобовязань за договором №107/272 від 27.07.2010 (арк.с. 19)

Несплата суми заборгованості за Договором і стала причиною для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості та пені у загальній сумі 26138,19 грн. за розрахунком позивача.

Таким чином, предметом спору є вимога про стягнення з відповідача суми боргу на нарахованої пені.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору по обслуговуванню судів пасажирським комплексом ДП «Севастопольський морській торговельний порт», тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що відповідач здійснює суднохідний менеджмент т/х «Принцесса Елена»на підставі Договору по суднохідному менеджменту від 24.12.2009 зобовязавшись забезпечувати судновласника менеджерськими послугами від імені Судновласника у відповідності із законною практикою суднохідного менеджменту, захищати та підтримувати інтереси Судновласника, забезпечувати агентування судна судновласника.

Відповідно до статті 295 Господарського кодексу України, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем i за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Не е комерційними агентами підприємці, що діють хоча i в чужих інтересах, але від власного імені.

Статтею 116 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.

Крім того, статтею 4 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають iз торговельного мореплавства i не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

Таким чином, суд вважає, що за договором, укладеним агентом від імені судновласника, в реамбулі має міститись найменування судновласника, як сторони договору, найменування особи, що виступає від імені судновласника, підтвердження повноважень агента на укладення відповідного договору, в юридичних адресах та реквізитах сторін - адреса і реквізити судновласника. Лише в такому випадку договір можна вважати укладеним від імені судновласника, і лише тоді у судновласника виникають права і обов'язки за договором, укладеним агентом від його імені (в тому числі і обов'язок оплатити отримані послуги).

В даному випадку договір № 107/272 від 27.07.2010 було укладено від імені ЗАТ «Торговий дом «Гесс и Ко», як клієнта Порту, та жодних посилань в тексті договору на те, що ЗАТ «Торговий дом «Гесс и Ко»діє як агент від імені судновласника, не міститься.

Суд також звертає увагу на пункт 2.4 Договору, яким встановлено, що клієнт зобовязаний сплачувати рахунки порту за надані послуги та роботи відповідно до діючих в порту зборів та тарифів, на момент надання послуги, в тому числі за завантаження (відвантаження) вантажу (багажу), посадку (висадку) або транзит пасажирів на причалах.

За змістом пункту 2.13 Договору, при обслуговуванні пасажирського судна у причалів порту клієнт здійснює оплату при остаточному розрахунку до виходу судна з порту також за послуги по посадці, висадці або транзиту пасажирів на причалах порту по ставці тарифу на послугу на момент її надання.

Відповідно до пункту 4.1 Договору клієнт сплачує портові збори та плати відповідно до Постанови КМУ №1544 від 22.10.2000 до виходу судна з порту на підставі рахунку, який самостійно отримує в відділі маркетингу та комерційної роботи. Після відходу судна на підставі усіх первісних документів про наданні послуги відділ маркетингу та комерційної роботи порту оформлює остаточних рахунок за послуги порту, який клієнт також отримує самостійно. Рахунок оплачується клієнтом протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 7 днів з дати його оформлення портом. У випадку несвоєчасної оплати клієнтом платежів за цим Договором клієнт сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Оплата портових зборів та послуг порту здійснюється в національній валюті України або в іноземній валюті в залежності від прапору судна (державного або іноземного) відповідно до Декрету КМУ від 19.02.1993 №15 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Додатком «Про портові зборі», затвердженим Постановою КМУ від 12.10.2000 №1544 та іншим діючим законодавством (п. 4.2 Договору).

Відповідно до пункту 4.3 Договору клієнт здійснює оплату вантажного збору відповідно до наказу Міністерства транспорту та звязку №392 від 31.10.1995 «Про затвердження збірнику тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробкою вантажів в портах України»протягом 5 днів з дати отримання рахунку. У випадку несвоєчасної сплати клієнтом платежів за Договором клієнт сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової стави НБУ за кожен день прострочення.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що зобов'язаною стороною в договорі № 107/272 від 27.07.2010 є саме Клієнт ЗАТ «Торговий дом «Гесс и Ко», який здійснює обслуговування судна «Принцесса Елена»та його суднохідний менеджмент.

Вивчивши означений договір, суд вважає, що його зміст відповідає змісту таких договорів, як договори про надання послуг, що передбачені п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, де визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що Договір № 107/272 від 27.07.2010 у встановленому порядку не оспорений, недійсним не визнаний.

Зазначення у відзиві відповідача того, що положення пункту 4.2 договору №107/272 від 27.07.2010, суперечать діючому законодавству України в частині здійснення оплати портових зборів та послуг порту в іноземній валюті (якщо прапор судна належить іноземній державі), на думку суду є необґрунтованим з огляду на таке.

За вимогами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що договір №107/272 від 27.07.2010 підписаний обома сторонами. Сторонами були погоджені всі істотні умови договору та виконувались обовязки (позивачем надавалися відповідні послуги).

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною третьою статті 533 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до статті 7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Згідно з пунктом 10 Постанови КМУ від 12.10.2000 № 1544 "Про портові збори" сплата портових зборів здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальним правилом цією статтею проголошується презумпція правомірності правочину, яка є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних відносин.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними" від 06.11.2009 № 9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

З огляду на означене, суд вважає, що підстави визнання договору №107/272 від 27.07.2010 недійсним відсутні.

Посилання відповідача у додатку № 2 до відзиву на позов на статтю 91 Кодексу торговельного мореплавства стосовно того, що позивач не скористався правом на затримання судна до погашення існуючої заборгованості, суд вважає такими, що не відносяться до предмету спору та не спростовують обов`язку відповідача сплачувати спожиті послуги.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено у пункті 4.1 Договору, рахунок оплачується клієнтом протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 7 днів з дати його оформлення портом.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що у встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором зобовязання не виконав.

Отже, судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору стосовно своєчасної оплати послуг.

Отже, наявна заборгованість в сумі 491,41 доларів США + 1628, 74 доларів США + 1013,89 доларів США за рахунками №321 від 30.03.2011, №322 від 30.03.2011, №415 від 01.04.2011, відповідно, складає 3134,04 доларів США підтверджується матеріалами справи.

Офіційний курс НБУ станом на 16.11.2011 складає 798,35 за 100 доларів США, таким чином 3134,04 *7,9835 =25020,61 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення відповідачем суми заборгованості у розмірі 3134,04 доларів США (25020,61 грн.)(основна заборгованість за рахунками №321 від 30.03.2011, №322 від 30.03.2011, №415 від 01.04.2011) станом на дату розгляду справи - відсутні.

Враховуючи вищевикладене, сума заборгованості відповідача в розмірі 25020,61 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму пені у розмірі 22,01 доларів США + 72,96 доларів США + 45,02 доларів США = 139,99 доларів США (1117,61 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 16.11.2011) за рахунками №321 від 30.03.2011, №322 від 30.03.2011, №415 від 01.04.2011, відповідно.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обовязку щодо внесення оплати отриманих послуг, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобовязання, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, у випадку несвоєчасної оплати клієнтом платежів за цим Договором клієнт сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевірив розрахунок пені, наданий позивачем (арк.с. 20), та дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, але позивачем не враховані вимоги статті 232 Господарського кодексу України щодо обмеження періоду нарахування пені строком в шість місяців. З огляду на означене, судом зроблений власний розрахунок пені з урахуванням вимог означеної статті, обмеживши період нарахування пені терміном в 6 місяців).

З огляду на таке, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в загальному розмірі 114,7 доларів США (915,71 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 16.11.2011), яка складається з сум пені за рахунком №321 від 30.03.2011 в розмірі 17,98 доларів США; №322 від 30.03.2011 в сумі 59,61 доларів США; №415 від 01.04.2011 в сумі 37,11 доларів США.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 25020,61 грн., пеня 915,71 грн., а всього 25936,32 грн.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “ГЕСС і Ко” (99011, м. Севастополь, вул Леніна, 50, 99011, м. Севастополь, вул. В. Морська, 5, дентифікаційний код 20710364) на користь Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, ідентифікаційний код 1125548) суму основного боргу у розмірі 25020,61 грн., пеню 915,71 грн., а всього 25936,32 грн..

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “ГЕСС і Ко” (99011, м. Севастополь, вул Леніна, 50, 99011, м. Севастополь, вул. В. Морська, 5, дентифікаційний код 20710364) на користь Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, ідентифікаційний код 1125548) витрати по сплаті судового збору 1400,63 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

4.В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 12.01.2012.