Ухвала суду № 2075189, 02.07.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-1014/08 р. Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.

Доповідач: Саприкіна І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Бараненка І.І., Маслія В.І.,

при секретарі: Трибой І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року по справі за позовом Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріф-1» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

СП ТОВ «Ріф-1» звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0010692309/0 від 03.10.2006 в частині зменшення Спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Ріф-1" суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 228.678,00 грн., донарахування податку на додану вартість в розмірі 228.678,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 114.339,00 грн., №0010692309/0 від 03.10.2006 в частині зменшення Спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Ріф-1 суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 228.678,00 грн., донарахування податку на додану вартість в розмірі 228.678,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 114.339,00 грн. та рішення про результати розгляду первинної скарги від 08.12.2006 №26615/10/25-008 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 03.10.2006 № 0010692309/0 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 228.678,00 грн., донарахування податку на додану вартість в розмірі 228.678,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 114.339,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається її незаконність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25.09.2006 року № 795-23-9-14339624 „Про результати виїзної планової перевірки спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю „РІФ-1" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року", на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Позивач зазначає, що товариство керуючись приписами абз. 7 п. 11.5 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість" правомірно включило суму зобов'язань по податкових векселях до складу податкових зобов'язань за січень 2006 р., а отже має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податкових векселях у наступному звітному податковому періоді, тобто в лютому 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 25.09.2006 року № 795-23-9-14339624 „Про результати виїзної планової перевірки спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю „РІФ-1" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року».

В свою чергу, на підставі даного акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2006 року № 0010692309/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2006 року в сумі 243.988,00 грн., визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 241.185,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 120.592,50 грн.

Позивач, не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його. Рішенням про результати розгляду скарги від 08.12.2006 № 26615/10/25-008 відповідачем залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 03.10.2006 року №0010692309/0 про суму зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ отриманої підприємством та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

На підставі зазначеного рішення відповідачем 11.12.2006 прийнято ще одне, аналогічне першому, податкове повідомлення-рішення № 0010692309/1.

Вказана сума ПДВ в розмірі 228678,00 грн. (яка була включена позивачем до складу податкового кредиту у декларації за лютий 2006 року) була заявлена позивачем до бюджетного відшкодування у березні 2006 року. Таким чином відповідачем було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2006 року в сумі 243.988,00 грн.

Протягом січня 2006 року позивачем імпортовано товар, сплату якого було відстрочено шляхом оформлення податкових векселів на загальну суму ПДВ 228.678,00 грн. Дана обставина підтверджується матеріалами справи.

СП TOB „РІФ-1" 14.02.2006 року було направлено до ДПІ у Оболонському районі м. Києва лист щодо погашення вказаних векселів шляхом зарахування бюджетного відшкодування. Зазначені векселі на підставі заяви позивача було переведено до „0" категорії та погашені за рахунок бюджетного відшкодування 14.02.2006, що не заперечувалось відповідачем.

Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про правомірність, законність та обґрунтованість позовних вимог, а тому, дані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий вексель - це письмове безумовне грошове зобов'язання платника податку сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені цим Законом, що підтверджене комерційними банками шляхом авалю, який видається платником на відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України.

Виходячи з положень абз. 7 п. 11.5 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість" якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Враховуючи вимоги зазначеної норми, суд дійшов висновку про те, що СП TOB „РІФ-1" правомірно включено суму податкових зобов'язань в розмірі 228.678,00 грн. за податковими векселями № 713221312491 від 18.01.2006, № 713221312492 від 18.01.2006, №713221312495 від 19.01.2006 до складу податкових зобов'язань за січень 2006 року, в якому відбулась їх поставка митному органу, при цьому дані податкові векселі вважаються погашеними та у позивача виникають підстави для включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми зобов'язань по податкових векселях у наступному звітному податковому періоді, а саме в лютому 2006 року з наступним заявленням цієї суми до відшкодування у березні 2006 року згідно з вимогами пп. 7.7.1, 7.7.2. 7.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Судова колегія також повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень (ст. 3 Закону України „Про державну податкову службу в Україні").

Методичні рекомендації щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, доведені листом ДПА України від 22.12.2005 № 25595/16-1517, носять рекомендаційний характер та не мають сили нормативно-правового акту, а тому правомірно не взято до уваги посиланням на них відповідачем.

Господарський суд м. Києва прийшов до остаточного висновку щодо помилковості висновків, зроблених в акті перевірки податкової інспекції, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню в частині, що оскаржується позивачем.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон) штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно положень пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як було встановлено судом та не заперечується відповідачем, на час прийняття ним спірного рішення, різниця між загальною сумою податкових зобов'язань позивача з ПДВ, що виникли у зв'язку з поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, навіть з урахуванням її зменшення на спірну суму у розмірі 228.678,00 грн., мала від'ємне значення.

Суд першої інстанції також встановив, що за позивачем обліковується бюджетна заборгованість з відшкодування з ПДВ, яка виникла задовго до січня-березня 2006 року і значно перевищує 229.939,00 грн.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розумінні пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Правомірно не прийнято судом посилання відповідача на положення Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. Оскільки на час її затвердження, єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні", який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.

Отже, на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні" та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не містять вказаної правової кваліфікації.

Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, а саме визначати до сплати штрафні санкції в розмірі 120.592,50 грн., передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, згідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірності податкового рішення-повідомлення, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається. Тому, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року по справі за позовом Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріф-1» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішень, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ЗУ «Про податок на додану вартість», ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Оболонському районі м. Києва відмовити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: суддя:

Судді: