Рішення № 20751602, 05.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.01.12 р. Справа № 13/194

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машин», м. Донецьк

до відповідача: Державного підприємства „Макіївугілля», Донецька обл, м. Макіївка

про: стягнення 3% річних у сумі 4247грн.20коп., індекс інфляції в сумі 16866грн.72коп.

за участю представників сторін:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1 за довірен. № 08-81/43д від 04.01.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машин», м. Донецьк (далі позивач) звернулося з позовом до господарського суду Донецької області, в якому просить стягнути з Державного підприємства „Макіївугілля», Донецька обл, м. Макіївка (далі відповідач) 3% річних у сумі 4247грн.20коп., індекс інфляції в сумі 16866грн.72коп.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідач не виконує рішення господарського суду Донецької області від 21.07.2008р. по справі № 35/107, позивач просить захистити порушене право шляхом стягнення суми збитків від інфляції та річних, нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 21.07.2008р. по справі № 35/107 за період невиконання відповідного судового рішення.

Позивач заявив позов на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов'язання та визначає правові наслідки прострочення боржником такого зобов'язання.

Ухвалою від 04.11.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 24.11.2011р., сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

У судовому засіданні 24.11.2011р. оголошувалась перерва до 14.12.2011р.

Позивач під час судових засідань підтримав позовні вимоги. Відповідач проти позовних вимог заперечував, 14.12.2011р. звернувся з заявою, якою просив суд застосувати строк позовної давності.

В судовому засіданні 05.01.2012р. позивач не забезпечив участь свого представника, хоча був належним чином повідомлений про час розгляду справи, представник відповідача підтримав свою позицію зі спору.

Суд вважає, що в матеріалах справи достатньо документів для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та вирішення спору по суті.

Вислухавши під час розгляду справи представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2008р. господарським судом Донецької області по справі № 35/107 було винесено рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства „Макіївугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машин” заборгованість в розмірі 39780грн.00 коп., інфляційні витрати в сумі 14913грн.15коп., 3% річних в сумі 1994грн.45коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 566грн.88коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.00коп.

Рішення набрало законної сили та 01.08.2008р. господарським судом видано наказ про його примусове виконання.

Як вбачається ухвали суду від 04.10.2011р. по справі № 35/107 за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр гірничих машин» на дії Центрально міського відділу Держаної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, м. Макіївка, 08.08.2008р. державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, 11.02.2011р. державним виконавцем винесена постанова про зупинення виконавчого провадження.

Вказане судове рішення відповідачем не виконано, інше не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду за захистом порушеного права яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а саме, просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 16866грн.72коп. та 3% річних у розмірі 4247грн.20коп. за період з 01.04.2008р. по 21.10.2011р., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 21.07.2008р. по справі № 35/107.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Невиконання або неналежне виконання грошового зобовязання тягне за собою, як наслідок, виникнення зобовязання боржника сплатити кредитору суму інфляційних за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Отже, інфляційні та 3% річних не є додатковими вимогами та можуть бути стягнуті окремо від нього за весь час прострочення.

Зобовязання відповідача щодо сплати 39780грн.00коп. основного боргу за поставлений йому товар ґрунтуються на поставці за накладною № 19/06 від 20.07.2006р. на виконання умов укладеного між сторонами договору № 3пр-2006/90 від 01.03.2006р., обсяг цього зобовязання визнано рішенням господарського суду Донецької області від 21.07.2008р. по справі № 35/107.

Відповідач не надав суду доказів сплати присудженої до стягнення рішенням господарського суду Донецької області по справі № 35/107 суми основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Також в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 509, 625 ЦК України викладена позиція, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно розрахунку позивача, позивачем було здійснено нарахування індексу інфляції та річних за період з 01.04.2008р. по 21.10.2011р. на суму боргу 39780грн.00коп.

Відповідно до ст. ст. 257, 258 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Законодавством не передбачено, що по вимогах про стягнення індексу інфляції та річних встановлена більш тривала спеціальна позовна давність або що вони можуть предявлятися до суду без урахування загальної позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності у заяві від 14.06.2011р.

Позовна заява направлена до суду 31.10.2011р., про що свідчить відбиток штемпеля органу поштового звязку на конверті.

Враховуючи, що позивач здійснив нарахування індексу інфляції та річних за межами трьохрічної загальної позовної давності в період з квітня 2008р. по жовтень 2008р. включно, суд зробивши розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство” за період з 31.10.2008р. по 21.10.2011р. (в межах заявлених вимог) встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 3550грн.22коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 11030грн.71коп

Оскільки відповідач скористався своїм правом та заявив про застосування позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 5836грн.01коп. та 3% річних у розмірі 696грн.98коп.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 11030грн.71коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 3550грн.22коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85,111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машин», м. Донецьк до Державного підприємства „Макіївугілля», Донецька обл, м. Макіївка про стягнення 3% річних у сумі 4247грн.20коп., індекс інфляції в сумі 16866грн.72коп. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Макіївугілля» (юридична адреса: 86157, Донецька обл, м. Макіївка, пл. Радянська, 2, р/р 26000301528430 у філії ЦМВ «Промінвестбанк», МФО 334516, код ЄДРПОУ 32442295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науковий центр гірничих машин» (юридична адреса: 83027, м. Донецьк, вул Пожарського, 5/5, р/р 26004301750429 у філії Головного Управління Промінвестбанку у Донецькій області, МФО 334635, код ЄДРПОУ 31372311) суму інфляційних нарахувань у розмірі 11030грн.71коп. та 3% річних в розмірі 3550грн.22коп., витрати на оплату державного мита в сумі 145грн.81коп., інформаційно технічного забезпечення судового процесу в сумі 162грн. 98коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 696грн.98коп. та індексу інфляції у розмірі 5836грн.01коп. відмовити.

У судовому засіданні 05.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 10.01.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >