Постанова № 20747293, 22.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2011 № 35/294

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мальченко А.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Верещаку Д.П.,

розглядаючи апеляційну скаргу прокурора Голосіївського району міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва

від 30.06.2010 року

у справі № 35/294 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста», м.Київ,

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №19/04-10 від 19.04.2010 року,

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста», м. Київ,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Київ,

треті особи, які позивача:

не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

1. Київська міська рада, м. Київ,

2. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, м. Київ,

про визнання права власності, -

за участю представників:

від прокуратури: Пилипенко Т.А. помічник прокурора (посвідчення №64 від 18.03.2011 р.;

від позивача за первісним позовом: не зявився;

від відповідача за первісним позовом: не зявився;

від третьої особи 1: ОСОБА_5 предст. (дов. №225-КР-1920 від 22.11.2011р.);

від третьої особи 2: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі ФОП ОСОБА_3, позивач за первісним позовом) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста» (надалі ТОВ «СВТ Маргуста», відповідач за первісним позовом) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №19/04-10 від 19.04.2010 року.

21.06.2011 року ТОВ «СВТ Маргуста» звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно - комплекс надання послуг власникам автотранспорту, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 літ.«К» та складається з нежитлової будівлі загальною площею 136,4 кв.м. (а.с.23-25).

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року у справі №35/294 в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано за ТОВ «СВТ Маргуста» право власності на обєкт нерухомого майна комплекс надання послуг власникам автотранспорту, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 літ.«К» та складається з нежитлової будівлі загальною площею 136,4 кв.м. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року в частині задоволення зустрічного позову. Одночасно прокурор просив поновити строк на подачу апеляційної скарги, посилаючись на поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що спірне рішення постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 року поновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 10.11.2011 року. При цьому, залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Київську міську раду та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.

ТОВ «СВТ Маргуста» скористалось правом, наданим йому статтею 96 ГПК України та надало відзив на апеляційну скаргу.

За наслідками судових засідань 10.11.2011 року, 24.11.2011 року та 12.12.2011 року, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався на 24.11.2011 року, 12.12.2011 року та 22.12.2011 року відповідно.

В судовому засіданні 22.12.2011р. прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.

Представник третьої особи Київської міської ради, просив оскаржуване рішення скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.

В судове засідання представники позивача та відповідача за первісним позовом та представник третьої особи (інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві) не зявились, про місце та час розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином.

22.12.2011 року колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, представника третьої особи-1, розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Постановляючи рішення про задоволення зустрічного позову та відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 331, 376 Цивільного кодексу України, виходив з того, що ТОВ «СВТ Маргуста» на момент укладення договору оренди було власником комплексу щодо якого ним за власні кошти здійснено реконструкцію та нове будівництво здійснило реконструкцію нежилих приміщень та нове будівництво, відтак, останній вправі ставити вимогу про визнання за собою права власності на нерухоме майно.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов без належного зясування дійсних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, вирішуючи спір, в порушення статей 24, 27 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд не залучив до участі у справі в якості другого відповідача Київську міську раду як власника земельної ділянки, на якій розташовані обєкти нерухомого майна, а в якості третьої особи на стороні відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, як органу, що вирішує питання надання дозвільних документів на будівництво.

Варто зазначити, що частиною 1 статті 60 Господарського процесуального кодексу України визначено, що зустрічний позов має бути взаємно повязаний з первісним.

Суд першої інстанції, прийнявши зустрічний позов ТОВ «СВТ Маргуста», не мотивував повязаність заявленого останнім позову з первісним.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 19.04.2010 року між ФОП ОСОБА_3 (в тексті договору - орендар) та ТОВ «СВТ Маргуста» (в тексті договору - орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна № 19/04-10, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду строкове платне користування - комплекс надання послуг власникам автотранспорту, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8-11).

Згідно пункту 2.4 договору орендар зобовязується протягом трьох днів з моменту його укладення сплатити орендодавцю грошові кошти в сумі 3000,00 грн., які зараховуються в рахунок орендної плати.

У відповідності до пункту 3.1 договору передача обєкта нерухомості в оренду здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі протягом пяти робочих днів з моменту підписання договору.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що вимога пункту 3.1 договору сторонами виконана не була, а позивачем за первісним позовом не було перераховано коштів в рахунок оплати орендної плати у звязку з ненаданням відповідачем за первісним позовом правовстановлюючих документів на орендоване нерухоме майно.

Як стверджує відповідач за первісним позовом, на момент укладення спірного договору ТОВ «СВТ Маргуста» було власником обєкту нерухомості - комплексу надання послуг власникам автотранспорту, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, у тому числі - нежитлової будівлі літ. «К» загальною площею 136,4 кв.м., право на яке в установленому законом порядку зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом про державну реєстрацію.

Дані твердження апеляційний суд находить непереконливими, зважаючи на те, що реєстрація права власності на обєкт нерухомого майна була проведена КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна» на підставі судового рішення, яке є предметом апеляційного оскарження у даній справі.

ТОВ «СВТ Маргуста» обгрунтовує свій зустрічний позов тим, що під час експлуатації зазначеної будівлі ним самостійно, за власні кошти, у звязку з виробничою необхідністю та з метою покращення господарської діяльності, було здійснено реконструкцію. Вказані роботи та нове будівництво здійснювалось без отримання належного дозволу на виконання будівельних робіт та належним чином затвердженого проекту у звязку з терміновою необхідністю.

Суду першої інстанції позивачем за зустрічним позовом був наданий технічний висновок про стан конструкцій будинку автомийки, виконаний ТОВ «Мрія Будмонтаж» в 2009 році, згідно якого зазначена нежитлова будівля є відокремленою самостійною спорудою, яка має надійний конструктив та необхідні комунікації для забезпечення експлуатації будівлі, умови експлуатації будівлі задовільні, відповідають вимогам ДБН (а.с.38-50).

Водночас, позивачем в обгрунтування зустрічного позову надано договори оренди земельних ділянок від 24.12.2008р за №315 та №316, укладених ним з Голосіївською районною у м. Києві радою, згідно яких він отримав у короткострокову оренду, строком на три роки, земельні ділянки для встановлення кіосків з надання послуг за адресою: АДРЕСА_2, площею 30,25кв.м. та 27,5кв.м. відповідно (а.с.52-55).

До відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «СВТ Маргуста» долучило копії договорів оренди земельних ділянок від 29.10.2010 року за №241 та №242, укладених останнім з Голосіївською районною у м. Києві радою, а також акти приймання-передачу земельних ділянок та квитанції про сплату ним орендної плати, що свідчить, на переконання позивача за зустрічним позовом, про правомірне використання обєктів оренди.

Приписами частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Господарський суд м. Києва, з посиланням на положення вищевказаної норми закону, зважаючи на технічний висновок про стан конструкцій будинку автомийки та вищевказані договори оренди земельних ділянок, дійшов висновку про обгрунтованість зустрічної вимоги про визнання за ТОВ «СВТ Маргуста» права власності на нежитлову будівлю.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду такий висновок місцевого господарського суду є помилковим, з огляду на наступне.

Механізм оформлення прав на землю юридичними особами визначено статтями 82, 92, 116, 123 та 124 Земельного кодексу України, а також Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року №457/1867.

Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування обєктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Згідно статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як вбачається з листів Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) №08-549/23036 від 11.08.2011 року, №07-387/33563 від 30.11.2011 року та акту, складеного вказаним управлінням від 14.07.2011 року №458П/01 за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 літ.«К», земельні ділянки по АДРЕСА_2 перебувають у власності територіальної громади м. Києва і вказані договори оренди в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані.

Таким чином, відповідачем за первісним позовом не надано доказів, які б свідчили про отримання ним у користування земельних ділянок у відповідності до вимог чинного законодавства.

У відповідності до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судова колегія зазначає, що відповідачем за первісним позовом ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на спірні обєкти нерухомого майна.

На переконання колегії, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, безпідставно відмовив ФОП ОСОБА_3 у задоволенні первісного позову.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Обгрунтовуючи позовні вимоги за первісним позовом, ФОП ОСОБА_3 послався, зокрема на те, що договір оренди нерухомого майна № 19/04-10 від 19.04.2010 року укладено з порушенням вимог частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ «СВТ «Маргуста» на момент укладення договору не було власником спірного майна, а відтак не мало повноважень на укладення спірного договору.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України та статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

При цьому, згідно статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Пункт 1.3 договору № 19/04-10 від 19.04.2010 року містить положення про те, що обєкт нерухомості належить орендодавцю на праві власності.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На переконання судової колегії, ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження відповідачем за первісним позовом не було доведено факт наявності у нього у відповідності до вимог статті 761 Цивільного кодексу України права на передання в оренду нерухомого майна, що є предметом договору № 19/04-10 від 19.04.2010 року.

Таким чином, вимога позивача за первісним позовом про визнання договору оренди нерухомого майна №19/04-10 від 19.04.2010р. недійсним є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року у справі № 35/294 прийнято з порушенням процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, що є підставами для його скасування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року скасуванню, з прийняттям апеляційним господарським судом нового судового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу прокурора Голосіївського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року у справі № 35/294 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2010 року у справі №35/294 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3.Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна №19/04-10 від 19.04.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

4.У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста» (03039, м. Київ, просп. Науки, буд.10, кв.39, код ЄДРПОУ - 34934820) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідент. номер - НОМЕР_1) 85,00 (вісімдесят пять грн.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ Маргуста» (03039, м. Київ, просп. Науки, буд.10, кв.39, код ЄДРПОУ - 34934820) в дохід Державного бюджету України 470,50 (чотириста сімдесят гривень 50 коп.) в якості відшкодування судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

7.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний виконавчий документ.

8.Матеріали справи №35/294 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддяМальченко А.О.

СуддіГаврилюк О.М.

Майданевич А.Г.