Рішення № 20744581, 10.01.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.01.2012

Справа №5002-15/5182-2011

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Крим» (97420, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Виноградна, 5; а/с 77; ідентифікаційний код 16513457)

До відповідача Приватного акціонерного товариства «Євпаторійський міський молочний завод» (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Інтернаціональна, 123; ідентифікаційний код 30890009)

Про стягнення 51 384,02 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Рижих О.В., представник, довіреність №9-Д від 04.01.2012

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Крим» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного акціонерного товариства «Євпаторійський міський молочний завод» про стягнення 40 852,79 грн. основного боргу, 338,32 грн. інфляційних витрат, 1 329, 22 грн. 3% річних, 2 042,64 грн. штрафу та 6 821,05 грн. пені.

У судовому засіданні представник позивача надав суду клопотання про заміну найменування позивача Відкритого акціонерного товариства «Крим» на Публічне акціонерне товариство «Крим».

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0066119.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.12.2010 між Відкритим акціонерним товариством «Крим» (Виробник) та Закритим акціонерним товариством «Євпаторійський міськмолзавод» (Одержувач) укладено|ув'язнений| контракт №21.12/02 (далі – Контракт, а.с.14-15).

Згідно пункту 1.1 Контракту, виробник зобов’язується виготовити та передати у власність одержувача, а одержувач прийняти та оплатити вироби з гофрокартону.

Відповідно до частини 2 пункту 1.2 Контракту, загальна вартість товару по договору складає вся сума поставленого по накладним товару на протязі дії договору.

Згідно пункту 5.2 Контракту, оплата за поставлений товар здійснюється одержувачем наступним шляхом: 100% на протязі 15 календарних днів з моменту фактичної поставки кожної партії товару.

Відповідно до пункту 6.5 Контракту, одержувач за порушення пункту 5.2 договору зобов’язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення зобов’язання від простроченої суми за кожен день прострочення. Одержувач за порушення пункту 5.2 договору зобов’язаний сплатити виробнику штраф у розмірі 5% від суми несплаченого в строк товару.

Відповідно до умов Контракту, за період з 10.03.2011 по 07.10.2011 позивач відвантажив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 124 062,44 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.18-23).

На виконання умов Контракту відповідачем заборгованість була погашена лише частково, що підтверджується банківськими виписками за відповідний період (а.с.24-39).

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за Контрактом призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 40 852,79 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач погасив суму основного боргу у розмірі 14 852,79 грн. після звернення позивача з даним позовом до суду, що підтверджується виписками банку за відповідні періоди.

Приписами пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, зокрема у випадку, якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення 14 852,79 грн. основного боргу підлягає припиненню, у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем сума заборгованості в цій частині погашена.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за Контрактом щодо оплати вартості поставленого товару на суму 26 000,00 грн., отже, дана сума заборгованості повинна бути стягнута з відповідача.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 338,32 грн. інфляційних витрат та 1 329, 22 грн. 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 338,32 грн. інфляційних витрат та 1 329, 22 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2 042,64 грн. штрафу.

Відповідно до частини 2 пункту 6.5 Контракту, одержувач за порушення пункту 5.2 договору зобов’язаний сплатити виробнику штраф у розмірі 5% від суми несплаченого в строк товару.

Згідно частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, частиною 2 пункту 6.5 Контракту передбачено, що одержувач за порушення пункту 5.2 договору зобов’язаний сплатити виробнику штраф у розмірі 5% від суми несплаченого в строк товару.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 821,05 грн. пені.

Відповідно до частини 1 пункту 6.5 Контракту, одержувач за порушення пункту 5.2 договору зобов’язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення зобов’язання від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно пункту статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, заявлена позивачем сума штрафних санкцій у розмірі 2 042,64 грн. та сума пені у розмірі 6 821,05 грн. визнається судом обґрунтованою.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов’язань по сплаті заборгованості за поставлений товар не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

За таких обставин, суд вважає доцільним зменшити розмір пені та штрафу на 50% до 4 431,85 грн., з яких: 3 410,53 грн. пеня та 1 021,32 грн. штраф.

Згідно пункту 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Відносно клопотання позивача про заміну найменування позивача Відкритого акціонерного товариства «Крим» на Публічне акціонерне товариство «Крим» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання позивачем надані: виписка з ЄДРПОУ, довідка Відділу статистики у м. Євпаторії та статут Публічного акціонерного товариства «Крим», у пункті 1.1 якого зазначено, що Відкрите акціонерне товариство «Крим» змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Крим».

Враховуючи наведене, суд вважає можливе задовольнити клопотання Публічного акціонерного товариства «Крим» та замінити найменування позивача Відкрите акціонерне товариство «Крим» на Публічне акціонерне товариство «Крим».

Судовий збір покладається на відповідача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1. Замінити найменування позивача Відкрите акціонерне товариство «Крим» на Публічне акціонерне товариство «Крим».

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Євпаторійський міський молочний завод» (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Інтернаціональна, 123; ідентифікаційний код 30890009) на користь Публічного акціонерного товариства «Крим» (97420, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Виноградна, 5; а/с 77; ідентифікаційний код 16513457) 26000,00 грн. основного боргу, 338,32 грн. інфляційних витрат, 1329, 22 грн. 3% річних, 3410,53 грн. пені, 1021,32 грн. штрафу та 1411,50 грн. судового збору.

4. В частині стягнення 14 852,79 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

5. Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 12.01.2012.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.