Рішення № 20703199, 03.01.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.12 Справа № 11/166/2011.

За позовом Державного підприємства “Вугілля України” в особі філії “Донецьквуглезбут”, м. Донецьк

до Державного підприємства “Свердловантрацит”, м. Свердловськ Луганської області

про стягнення 4287 грн. 29 коп.

суддя Москаленко М.О.

в присутності представників сторін:

від позивача –не прибув;

від відповідача - не прибув;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у вигляді понесених витрат у розмірі 4287 грн. 29 коп., завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов’язань.

Письмовим відзивом від 27.10.2011 № 1181 (а.с. 36 - 37) на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві підстав.

Дослідивши фактичні обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх в судових засіданнях під час судового розгляду справи представників сторін, суд встановив такі обставини.

Між позивачем як Покупцем та відповідачем як Постачальником 26.01.2004 укладений договір поставки № 3-01/2-К (далі за текстом –договір) (а.с. 10 –14), за яким постачальник зобов’язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити вугілля кам’яне енергетичне (далі-вугілля) в асортименті, по реквізитах та з якісними характеристиками, приведеними в договорі.

Розділом 2 договору сторони визначили базові умови поставки, а розділом 3 -кількість, вимоги щодо якості, а також асортимент вугілля.

Відповідно до умов пункту 2.1.2 договору мінімальна партія відвантаження –залізничний піввагон.

Відповідно до п. 5.1 договору приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, ДСТУ 4096-2002 «Вугілля буре, кам’яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань»та/або іншими нормативними актами України, ГКД, прийнятими щодо цих питань на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить договору.

Як встановлено умовами пункту 3.4 договору вартість вугілля, поставленого у звітному періоді, визначається сторонами виходячи з фактичної ціни 1 тони вугілля, визначеної відповідно до пп.. 3.2 та 3.3 договору, та фактичної кількості поставленого вугілля і вказується у відповідних Актах приймання-передачі вугілля, які підписуються згідно пункту 4.11 договору.

Відповідно до пункту 5.2 договору вугілля приймається покупцем за вагою, визначеною при зважуванні на тензометричних вагах ТЕС вантажоотримувача та вказується в Акті звіряння згідно пункту 4.10 договору.

Як встановлено умовами пункту 5.9 договору, претензії по кількості надаються постачальнику не пізніше 45 календарних днів з дня поставки вугілля.

На виконання умов укладеного сторонами у справі договору у березні 2006 року на адресу Трипільської ТЕС ВАТ «Центренерго» було відвантажене вугілля згідно накладної № 52695306 у вагоні № 67357574.

Вантажоотримувачем вугільної продукції є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго»відповідно до договору поставки № 1-01/1-П від 26.01.2004, укладеного між ДП «Вугілля України»та ВАТ «Центренерго».

Під час контрольного переважування вагону № 67357574 встановлено, що вага брутто вугілля у вагоні становить 95950 кг, тара з бруса 22000 кг, нетто 73950 кг, а за залізничною накладною № 52695306 вага нетто складала 69000 кг. Внаслідок навантаження вагону № 67357574 понад його вантажопідйомність складений комерційний акт АК 317307/70/81 від 29.03.2006 та акт загальної форми № 6212 від 29.03.2006.

Відповідно до вимог п. 25.2 розділу 25 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне керівництво № 1) надлишок вантажу з вагону № 67357574 було перевантажено у вагон № 60666252 та за перевезення вантажу у вагоні № 60666252 нараховано провізну плату у розмірі 3367 грн. 20 коп., що підтверджено наявною у матеріалах справи накладною № 32051213.

Крім того, відповідно акту загальної форми № 6212 від 29.03.2006, який був включений в накопичувальну картку № 12.04.315, на ВАТ «Центренерго» покладені витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 835 грн. 61 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2009 у справі № 41/259 (а.с. 16 –21) за позовом ВАТ «Центренерго»до ДП «Вугілля України»з ДП «Вугілля України»стягнуто 11666 грн. 93 коп. збитків та судові витрати у справі.

Як зазначено у мотивувальній частині вказаного судового рішення, стягнута рішенням суду грошова суду є збитками, пов’язаними з порушенням вимог щодо завантаження вагону № 60654712.

Сплативши стягнуту рішенням суду грошову суму, позивач –ДП «Вугілля України», звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач в обґрунтування заперечень проти позову зазначив таке:

- сторонами у господарській справі № 41/259, на рішення у якій посилається позивач, були ВАТ ДЕК «Центренерго»та ДП «Вугілля України», позовні вимоги були мотивовані порушенням ДП «Вугілля України»умов договору № 1-01/1-П від 26.01.2004, стороною якого ДП «Свердловантрацит»не є;

- відповідно до пункту 6.6 укладеного сторонами у праві договору обов’язок щодо сплати вартості послуг з перевезення вугілля покладений на ДП «Вугілля України»; в умовах вказаного договору не зазначено про обов’язок ДП «Свердловантрацит»відшкодовувати вартість залізничного тарифу;

- оскільки ДП «Свердловантрацит»не укладало із залізницею договір перевезення вантажу на адресу вантажоотримувача та не розраховувалося із перевізником за перевезення вказаного вантажу, а в укладеному сторонами у справі договір відсутнє посилання на необхідність виконання Статуту залізниць України щодо завантаження вугілля виключно за вантажопідйомністю вагону, мова про неналежне виконання зобов’язання у розумінні ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України йти не може;

- позивачем документально не підтверджені витрати на виправлення комерційного браку;

- жодним нормативним актом не передбачене відшкодування судових витрат у справі, у якій сторонами були інші особи;

Позивач пропустив строк позовної давності для звернення з даним позовом, оскільки події, на які позивач посилається як на підставу для звернення до суду, відбулися у березні 2006 року, а до суду з даним позовом позивач звернувся у жовтні 2011 року, а звернення до суду з даним позовом відбулося у жовтні 2011 року.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

У відповідності з приписами ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов’язку відповідача відшкодувати позивачу збитки внаслідок, зокрема, поставки вугілля за укладеним сторонами у справі договором.

Права і обов’язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов’язань визначені вказаним договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько –правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб’єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов’язання іншою стороною.

Відповідно до ст. 614 Цивільного Кодексу України відповідальність за порушення зобов'язання несе особа лише за наявності ії вини (умислу або необережності).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке і є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема, на неналежне виконання відповідачем обов’язків за укладеним сторонами у справі договором постачання вугілля і просить стягнути з відповідача 4287 грн. 29 коп. збитків за недотримання останнім правил завантаження вагонів, які складаються з провізної плати за накладною № 32051213 (3367 грн. 20 коп.), витрат щодо виправлення комерційного браку (835 грн. 61 коп.), частини державного мита, сплаченого за розгляд справи за позовом ВАТ ДЕК «Центренерго»(42 грн. 00 коп.), частини витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справі за позовом ВАТ ДЕК «Центренерго»(42 грн. 48 коп.).

Позивач не є стороною договору перевезення за залізничною накладною № 52695306, а тому взагалі не мав нести майнову відповідальність за порушення правил перевезення вантажів.

Факти, встановлені рішенням господарського суду міста Києва під час розгляду господарської справи № 41/259, повинні доводитися в загальному порядку під час розгляду справи № 11/166/2011, оскільки склад сторін у справі № 41/259 та № 11/166/2011 не є тотожним, а тому застосування приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є неможливим.

Правовідносини між позивачем у даній справі та ВАТ ДЕК «Центренерго»врегульовані укладеним вказаними юридичними особами договором № 1-01/1-П від 26.01.2004.

Відповідно до наявного у матеріалах справи Акту приймання –передачі вугільної продукції за договором поставки № 3-01/2-К від 26.01.2004 відповідачем на адресу позивача 25.03.2006 відвантажено 685000 тон вугільної продукції, яка і оплачена позивачем (а.с. 42-43).

Доказів порушення умов укладеного сторонами у справі договору щодо кількості поставленого вугілля позивачем не надано. Претензії по кількості поставленого відповідачем вугілля позивачем не заявлялися.

Вказану кількість вугілля отримала й Трипільська ТЕС ВАТ ДЕК «Центренерго», що підтверджено Актом звіряння по кількості та якості поставленого вугілля за договором постачання № 1-01/1-П від 26.01.2004 (а.с. 43-44), що надає підстави для висновку про належне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним з позивачем договором.

Умовами укладеного сторонами у справі договору не встановлено переліку випадків, коли на відповідача покладається обов’язок з відшкодування залізничного тарифу на перевезення вантажу, тому вказані витрати за своєю правовою природою не можуть бути збитками, заподіяними відповідачем невиконанням зобов’язань за договором.

З урахуванням зазначеного вище суд доходить висновку про те, що позивачем належними доказами, відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено обов'язку відповідача відшкодовувати витрати, які позивач повинен нести за договором, укладеним з іншою юридичною особою –ВАТ ДЕК «Центренерго».

Крім того, правила статей 1191 Цивільного кодексу України, 228 Господарського кодексу України щодо зворотної вимоги (регресу) до правовідносин сторін, між якими існують договірні стосунки у сфері господарювання, не застосовуються (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2010 у справі №19/180).

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про необґрунтованість позову та необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з покладенням на позивача судових витрат в порядку вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні 03.01.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дата складення та підписання повного рішення –10.01.2012.

Суддя М.О. Москаленко