Постанова № 20687326, 16.12.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/3195/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Піянзіну О.К.,

представників відповідача Ярошика Т.В., Демчука В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» звернулося в суд із позовом про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 3 листопада 2011 року №0003392301, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 174460 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту №8532/23-2/00292652 від 20 жовтня 2011 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» з питань правомірності формування податкового кредиту то податкових зобовязань по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_3 за липень 2011 року». Перевіркою встановлено відсутність обєктів оподаткування при придбані товарів з 1 липня 2011 року по 30 липня 2011 року, які підпадають під визначення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1 та 198.6 статті 198, пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит на суму 174460, 30 грн. та зменшено відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 174460,30 грн. Однак, висновки податкового органу позивач вважає неправомірними, а податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ прийнятті з порушенням норм податкового законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні 14 грудня 2011 року позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити. Додатково пояснив, що між ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» СПД ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу на поставку товару макулатури марки МС-5Б. На виконання умов договору підприємцем ОСОБА_3 поставлено товари, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та оборотно-сальдовими відомостями по складу. Крім того, отриманий товар від контрагентів був в подальшому використаний в господарській діяльності.

Відповідач -1 у заперечені від 5 грудня 2011 року та представники в судовому засіданні предявлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що позивач у протягом липня місяця 2010 року сформував податковий кредит з податку на додану вартість на суму 174460,30 грн. по господарських операціях з придбання товару у СПД ОСОБА_3 Оскільки, СПД ОСОБА_3 не здійснював поставку товару, тому господарські операції не створюють юридичних наслідків та відображення позивачем в податковій звітності з податку на додану вартість відповідних сум податкового кредиту в липні місяці 2011 року є неправомірним. В обґрунтування своєї правової позиції представники відповідача наводять норми Цивільного кодексу України, покликаються на матеріали СВ ПМ Луцької ОДПІ, яким встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, тощо. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення та заперечення представників відповідача, дослідивши подані суду письмові докази,суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією 20 жовтня 2011 року було проведено позапланову виїзної перевірки ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» з питань правомірності формування податкового кредиту то податкових зобовязань по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_3 за липень 2011 року, за результатами якої складено акт за №8532/23-2/00292652.

Перевіркою встановлено порушення:

- частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України), відповідно до частини 1,5 статті 203, п. 1,2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу Закону;

- відсутність обєктів оподаткування при придбані товарів з 1 липня 2011 року по 30 липня 2011 року, які підпадають під визначення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1 та 198.6 статті 198, пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит на суму 174460, 30 грн. та зменшено відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 174460,30 грн.

За наслідками перевірки Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією 3 листопада 2011 року складене податкове повідомлення-рішення за №0003392301, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 174460 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

Як встановлено судом, між відкритим акціонерним товариством «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 3 січня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу №01-М. На виконання умов даного договору підприємцем ОСОБА_3 протягом липня місяця 2011 року поставлено товар макулатуру на загальну суму 1046761,80 грн. Товариством «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» за отриманий товар здійснило оплату в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пунктів 184.1, 184.5. статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Судом встановлено, що субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 протягом липня місяця 2011 року коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва №НОМЕР_1 був зареєстрований платником податку на додану вартість. Згідно даних з сайту Державної податкової адміністрації України вказане свідоцтво платника податку на додану вартість субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 станом на 1 серпня 2011 року не анульовано.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 був зареєстрований як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З аналізу Податкового кодексу України видно лише один випадок невключення до податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений кодекс не передбачає.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 носили реальний характер та послуги були виконані належним чином.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та повязані з рухом активів, виконанням зобовязань, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що у субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки відповідачем не представлено доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених угод, а висновки Луцької ОДПІ ґрунтуються не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку про наявність чи відсутність основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, про зміст і обсяг господарських операцій, а на припущеннях податкового органу.

Не можуть також вважатися підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість дані податкової звітності його контрагента, оскільки Луцькою ОДПІ не враховано, що такі обставини не можуть бути достатнім доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, підпримець не був позбавлений можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби, техніку, устаткування, використовувати найману працю шляхом укладення не трудових, а цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання тих чи інших робіт, укладати договори з перевізниками про надання послугу з перевезення вантажів.

Також суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на таке.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що договір, укладений між позивачем та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 виконаний обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

По операціях продажу субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 товару не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є обґрунтованим. Також відсутній обвинувальний вирок суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства чи видачу накладних, в тому числі і податкових, по яких сформував податковий кредит позивач, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в позивача.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Керуючись статтею 94, частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 3 листопада 2011 року за №0003392301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» 28 гривень 23 копійки (двадцять вісім гривень двадцять три копійки) витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяА.Я. Ксензюк