Постанова № 20687007, 28.07.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/1889/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Піянзіну О.К.,

за участю представника позивача Войтовича В.А.,

представника відповідача Зицика С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбанкмеблі» до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбанкмеблі» звернулося в суд із позовом до про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 4 травня 2011 року за №0000092301, яким збільшено грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 107785 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту №208/2301/35055341 від 12 квітня 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Спецбанкмеблі» з питання правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту при взаєморозрахунках з ПП «МКМ-Сервіс» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.». Перевіркою встановлено порушення пункту 14.1.181 статті 14, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 107784 грн. за січень 2011 року. Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочину, укладеного з ПП «МКМ-Сервіс», оскільки сторони договору про надання послуг в повному обсязі виконали свої зобовязання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Вважає, що вищевказане податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм законодавства та підлягає визнанню нечинним та скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач у запереченні від 27 липня 2011 року та представник відповідача в судовому засіданні предявлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що правочин, укладений між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс» є нікчемним, що підтверджується актом перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова №1111/23-209/35383180 від 31 березня 2011 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за січень 2011 року в результаті чого встановлено відсутність у вказаного контрагента необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Таким чином, перевіркою встановлено укладення договору про надання послуг спрямовано на здійснення операцій з отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого на момент спірних правовідносин законодавства і підстав для визнання його нечинним та скасування немає. Просили в позові відмовити.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази,суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Ківерцівською міжрайонною державною податковою інспекцією 12 квітня 2011 року проведено документальну невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбанкмеблі» з питання правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту при взаєморозрахунках з ПП «МКМ-Сервіс» за період з 1 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт за №208/2301/35055341.

Перевіркою встановлено порушення пункту 14.1.181 статті 14, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 107784 грн. за січень 2011 року.

За наслідками перевірки Ківерцівською міжрайонною державною податковою інспекцією сформовано 4 травня 2011 року податкове повідомлення-рішення за №0000092301, яким збільшено грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 107785 грн., в тому числі 107784 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із отриманим податковим повідомленням-рішенням товариство «Спецбанкмеблі» подало 17 травня 2011 року Державній податковій адміністрації у Волинській області скаргу. Державна податкова адміністрація у Волинській області рішенням від 21 червня 2011 року про результати розгляду скарги залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 4 травня 2011 року за №0000092301, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

Як встановлено судом, між приватним підприємством «МКМ-Сервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбанкмеблі» 4 січня 2011 року було укладено договір про надання послуг за №0111-1. На виконання умов даного договору приватним підприємством «МКМ-Сервіс» протягом січня місяця 2011 року надано послуг на загальну суму 646687,55 грн., що підтверджується кошторисами витрат на послуги та актами приймання-передачі виконаних робіт за відповідний період. Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбанкмеблі» отримані послуги оплачені повністю, що підтверджується платіжними дорученнями від 12 квітня 2011 року, 13 квітня 2011 року та 19 квітня 2011 року.

На вартість наданих послуг то приватне підприємство «МКМ-Сервіс» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 646687,55 грн.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

Видані приватним підприємством «МКМ-Сервіс» протягом січня місяця 2011 року на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до пунктів 184.1, 184.5. статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Судом встановлено, що приватне підприємство «МКМ-Сервіс» протягом січня місяця 2011 року коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва №100295428 було зареєстроване платником податку на додану вартість. Згідно даних з сайту Державної податкової адміністрації України вказане свідоцтво платника податку на додану вартість приватне підприємство «МКМ-Сервіс» станом на 1 лютого 2011 року не анульовано.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних приватне підприємство «МКМ-Сервіс» було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З аналізу Податкового кодексу України видно лише один випадок невключення до податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений кодекс не передбачає.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із ПП «МКМ-Сервіс» носили реальний характер та послуги були виконані належним чином.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та повязані з рухом активів, виконанням зобовязань, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що у ПП «МКМ-Сервіс» відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки відповідачем не представлено доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених угод, а висновки Ківерцівської МДПІ ґрунтуються не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку про наявність чи відсутність основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, про зміст і обсяг господарських операцій, а на припущеннях податкового органу.

Не можуть також вважатися підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість дані податкової звітності його контрагента, оскільки Ківерцівською МДПІ не враховано, що такі обставини не можуть бути достатнім доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, підприємство не було позбавлене можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби, техніку, устаткування, транспортні засоби, використовувати найману працю шляхом укладення не трудових, а цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання тих чи інших робіт, укладати договори з перевізниками про надання послугу з перевезення вантажів.

Також суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на таке.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що договір, укладений між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс» виконаний обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

По операціях надання ПП «МКМ-Сервіс» послуг не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є обґрунтованим. Судом не встановлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ПП «МКМ-Сервіс», також відсутній обвинувальний вирок суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ПП «МКМ-Сервіс» чи видачу податкових накладних від ПП «МКМ-Сервіс», по яких сформував податковий кредит позивач, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в ТзОВ «Спецбанкмеблі».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач, на якого згідно частини 1 пункту 56.4 статті 56 ПК України, під час процедури адміністративного оскарження покладається обовязок доведення правомірності принятого рішення, не довів його правомірності, не надав суду належних доказів, тобто діяв всупереч Закону, тим самим порушив право позивача на отримання автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ.

Всупереч наведеним вимогам відповідачі як субєкти владних повноважень не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірності прийнятого податкового повідомлення.

Згідно позовних вимог позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 4 травня 2011 року. При постановленні рішення суд відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України може визначити спосіб захисту порушеного права. Оскільки позивачем оскаржується акт індивідуальної дії, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 4 травня 2011 року як таке, що прийняте всупереч вимог чинного законодавства.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 4 травня 2011 року за №0000092301.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяА.Я. Ксензюк