Рішення № 20681955, 05.12.2011, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2011 року                                                                                           м. Рівне

          Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Оніпко О.В.,

суддів Буцяка З.І., Григоренка М.П.

секретар Коробчук А.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Гощанського районного суду від 05.10.2011р. у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Не погодившись з рішенням позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій вказує, що воно незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводить, що судом помилково зроблено висновок про те, що позивачем повторно включено суму заборгованості за кредитом, яку було стягнуто з відповідача згідно наказу Гощанського районного суду від 20.01.2006 р., оскільки відповідно до пп.. 4.2, 4.4. умов надання споживчого кредиту, які є невід’ємною частиною кредитного договору, перераховані згідно судового наказу кошти, направлені на погашення пені, прострочених відсотків по кредиту і лише тоді простроченої заборгованості.

Також, суд безпідставно дійшов висновку про те, що в даному випадку діють не договірні зобов’язання, а виконання рішення суду. Оскільки, в розумінні ч.1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України, на момент винесення рішення від 05.10.2011р. борг позивачу в повному обсязі не повернуто. Часткове погашення заборгованості відповідно до судового наказу через 15 місяців після його пред’явлення до виконання, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржника від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Суд в порушення норм п.1ч.1 ст. 214 ЦПК України неповно з’ясовані обставини справи: неправильно визначено предмет доказування, неправильно кваліфіковані правовідносини сторін, не з’ясовані обставини, яким обґрунтовувалися вимоги та заперечення.

          Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції –скасуванню з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.

_______________

Справа № 22-2073-2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Чорноус Л.І.

Доповідач : Оніпко О.В.

          Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 28.12.2005 р. було укладено договір № DNH4КР20660856, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 1569,10 грн. строком на 12 місяців. (а.с. 5-7)

Судом встановлено, що за заявою ПАТ КБ „ПриватБанк” 20.10.2006 р. було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 кредитного боргу в сумі 2155,55 грн. Вказаний судовий наказ було виконано, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2008 р.

У зв’язку із тим, що повне виконання судового наказу здійснено через тривалий час після його пред’явлення до примусового виконання, то заборгованість по тілу кредиту за договором збільшилась не дивлячись на часткове погашення. Оскільки зарахування грошових коштів, перерахованих згідно судового наказу направлялося для погашення пені, прострочених відсотків і лише потім –на прострочену заборгованість, ПАТ КБ „ПриватБанк” просив суд стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в період з 1.02.2008 р. по 30.03.2011 р. у сумі 7894,76 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції зазначив, що позивач не мав права, сплачені відповідачем за судовим наказом кошти в розмірі 1569,10 грн., як заборгованість за кредитом, спрямовувати на погашення штрафних санкцій, які виникли після видачі судового наказу, оскільки в даному випадку діють не договірні зобов’язання, а виконання рішення суду.

Проте, з такими висновками суду 1-ї інстанції колегія суддів погодитися не може.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК УКраїни) .

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 –609 ЦК України не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до пп. 4.2, 4.4 укладеного між сторонами договору кошти, отримані від позичальника насамперед направляються на погашення пені, простроченої комісії, простроченої винагороди, прострочених відсотків по кредиту, простроченої заборгованості, комісії, винагороди, відсотків, кредиту, заборгованості по кредиту.

Тому позивач правомірно зарахував перераховані згідно судового наказу грошові кошти для погашення пені, прострочених відсотків і лише тоді простроченої заборгованості.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором у зв’язку з неналежним виконанням умов договору.

Відповідно до аналізу норм статей 11, 12, 15, 16, ст. 3 ЦПК України право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Враховуючи, що вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк” стосуються стягнення процентів та штрафних санкцій за період невиконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором після видачі судового наказу від 20.10.2006 року (з урахуванням часткового погашення цих зобов’язань боржником), вони підлягають до задоволення.

Оскільки висновки суду 1-ї інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та вимогам закону, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в справі про задоволення позову ПАТ КБ „ПриватБанк” .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315 ЦПК України, ст. ст. 599, 600, 601, 604 –609, 1054 ЦК України, колегія суддів, -

                               в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" –задовольнити.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року –скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості –задовольнити : стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 7894 грн. 76 коп.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

          Головуючий

          Судді