Ухвала суду № 20670522, 29.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2011 р. м. КиївК-27732/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І. секретар судового засідання Хомініч С.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Золота Балка»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду м Києва від 10 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2010 року, позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення - рішення від 30.09.2008 року №000773/23-08/0 з підстав відсутності порушень з боку позивача вимог пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Агрофірма «Золота Балка»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2008 року. За результатами перевірки податковий орган дійшов висновків про порушення позивачем вимог пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ. При цьому ДПІ виходила з того, що позивач, на порушення вказаних вимог закону, реалізацію підакцизних товарів безпідставно включив до податкових декларацій з ПДВ сільськогосподарського товаровиробника застосовуючи спеціальний режим оподаткування, що призвело до заниження ПДВ. За результатами перевірки складений акт від 18.09.2008 року № 479/23-8/32158858, на підставі якого винесене податкове повідомлення - рішення від 30.09.2007 р. №000773/23-08/0, яким визначене податкове зобов'язання на загальну суму 1 597 863,00 грн., з яких 1 065 066,00 грн. основного платежу та 532 797,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»дано визначення поняття «сільськогосподарське підприємство», згідно якого це юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки».

У відповідності до п.2.15 ст. 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - це товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій про віднесення позивача до сільськогосподарських підприємств, оскільки основним продуктом, який виробляє позивач, є виноматеріали, які відносяться до групи 24 УКТ ЗЕД.

У відповідності до п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла до 25.03.2005 року) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів України»вказаний підпункт був викладений у іншій редакції: сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В той же час пп. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»зупиняв до 1 січня 2004 року дію п.7.7 ст.7 та п.п. 10.1 і 10.2 ст.10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та мяса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Дія вказаного пункту продовжувалась на період, у який виникли спірні правовідносини і розповсюджується на категорії платників податків с/г виробників, які здійснюють поставку с/г продукції власного виробництва, або ж здійснюють поставку с/г продукції (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що виняток щодо застосування п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині поставки підакцизних товарів стосується тих с/г товаровиробників, які виготовляють продукцію із власної сировини на давальницьких умовах.

Статтею 1 Декрету КМ України «Про акцизний збір»визначене поняття «давальницька сировина»як сировини, що є власністю одного суб'єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому субєкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів (продукції) без переходу права власності на таку сировину; а давальницькі умови - це будь-які умови, визначені в договорах між суб'єктом підприємницької діяльності (замовником) і суб'єктом підприємницької діяльності (виробником), за яких виготовляється підакцизна продукція, яка є власністю замовника».

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснював поставку товарів власного виробництва, на власних виробничих потужностях, а не на давальницьких умовах, а тому висновок про поширення на позивача дії п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»є правильним.

Крім того, ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачений спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства. Так, у відповідно до п.8-1.1 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість»будь-яка юридична або фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої нею продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених цією статтею (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»п. 8-1.3 ст. 8-1, сума податку, отримана сільськогосподарським підприємством внаслідок застосування ставок, визначених пунктом 8-1.2 цієї статті, повністю залишається у власності сільськогосподарського підприємства, не підлягає сплаті (стягненню) до бюджету в межах норм цього Закону та використовується для відшкодування сум податків на додану вартість, сплачених (нарахованих) таким сільськогосподарським підприємством на ціну виробничих факторів, а також для інших цілей; така сума податку не включається до складу валових доходів сільськогосподарського підприємства з метою оподаткування податком на прибуток підприємств.

Пунктом 8-1.7 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що при поставці сільськогосподарським підприємством товарів (послуг), які не підпадають під визначення сільськогосподарської продукції згідно з цією статтею, до складу податкових зобовязань сільськогосподарського підприємства включаються суми податку, нарахованого за ставкою, визначеною п.6.1 ст.6 цього Закону, а до складу податкового кредиту включаються суми податку, нараховані на суму витрат, що не є виробничими факторами у сфері сільського господарства відповідно до цієї статті. При цьому сума податку, належного до сплати до бюджету або бюджетному відшкодуванню, розраховується за загальними правилами цього Закону. Вказана норма передбачає виняток щодо застосування особливостей оподаткування ПДВ для с/г виробників виключно щодо товарів, які не є с/г продукцією.

В силу пп. «в»ч.2 ст.3 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»не підлягають оподаткуванню вартість та обсяги імпортованої чи обороти з реалізації (передачі) української сировини, що ввозиться або використовується для виробництва підакцизних товарів. Оскільки виноматеріали позивача використовуються для виготовлення підакцизних товарів алкогольних напої, то в силу наведеної норми обороти з її реалізації не підлягає оподаткуванню.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що Законом України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»для визначення підакцизної продукції вживається слово «виноматеріали». Саме по собі вживання у зазначеному Законі слова «виноматеріали»не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»алкогольні напої це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка обємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08. Вказані коди не містять продукту (товару) виноматеріали. Позивач поставляє виноматеріали підприємствам вторинного виноробства для виробництва готової продукції, тобто продукцію, яка не є «алкогольним напоєм», а тому вона не відносяться до підакцизних товарів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2010 року без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

С.Е. Острович

Судді Н.Є. Маринчак

О.М. Нечитайло

Н.Г. Пилипчук

О.І. Степашко Суддя С.Е. Острович