Ухвала суду № 20670508, 14.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" грудня 2011 р. м. КиївК/9991/477/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Маринчак Н.Є.

при секретарі Ткачук О.М.

за участю представників

позивача Васьківського П.М., Хілової І.М.

відповідача Ярмака М.М., Федорова С.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Втор-мет»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010

у справі № 2а-5640/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Втор-мет»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.01.2010 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 05.11.2008 № 000532303/0 (№000053/0-2303/0) в частині встановлення завищення бюджетного відшкодування на суму 5663789 грн., в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ та зобовязання сплатити податок у сумі 1775888 грн., в частині застосування штрафних санкцій в сумі 177589 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 постанову суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позовних вимог та відмовлено у задоволенні позову повністю.

ТОВ «Втор-мет»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Відповідно до податкової декларації за червень 2008 року до бюджетного відшкодування заявлено податок на додану вартість у загальній сумі 6847593,00грн.

Актом перевірки від 29.10.2008 № 475/1-23-03-33052857 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до завищення бюджетного відшкодування на суму 6847593 грн. за червень 2008 року.

Податковий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 2381333,00 грн. за наслідками здійснення передплати ТОВ «Зернова компанія «Агротекс»за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 26.08.2005 № 58-1/10, оскільки взаємодія між підприємствами обмежувалась лише наданням передплати, яка у подальшому поверталася, постачальник не є виробником товару, а також перебуває у стані ліквідації за рішенням власника;

безпідставно включив до складу бюджетного відшкодування у червні 2008 року податок на додану вартість у сумі 1183804 грн., оскільки така сума була раніше йому відшкодована на розрахунковий рахунок у березні 2007 року;

безпідставно включив до складу бюджетного відшкодування у червні 2008 року податок на додану вартість у сумі 3282456 грн., тоді як мав можливість скористатися правом на отримання бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок або зарахувати ці суми у рахунок зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість у відповідних податкових періодах 2007-2008 років, але такого рішення не прийняв. Тобто позиція податкового органу фактично полягає у тому, що позивач втратив право на отримання бюджетного відшкодування у червні 2008 року, оскільки не скористався правом у відповідному попередньому податковому періоді, коли таке право виникло.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2009 № 000053/0-2303/0 про завищення бюджетного відшкодування в сумі 6847593,00 грн. та визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1775888,00 грн. (сума фактично відшкодованого податку на момент перевірки) та штрафні (фінансові санкції) в сумі 177589,00 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 2381333,00 грн. за наслідками здійснення передплати ТОВ «Зернова компанія «Агротекс».

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення був регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якого платник податків зобовязаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

Судом першої інстанції не встановлено порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Натомість було встановлено, що податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних особою ТОВ «Зернова компанія «Агротекс», що була зареєстрована платником податку на додану вартість, за першою із подій, визначених у п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, та складена відповідно до п.п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- у момент виникнення податкових зобовязань продавця, які виникли за першою із законодавчо визначених подій, зокрема на дату зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що податкові накладні не є достатньою умовою для визнання товарності вказаних поставок, оскільки суд першої інстанції не врахував те, що позивачем здійснювалась переплата, а в подальшому грошові кошти повертались, що свідчить про штучне збільшення «значення податку на додану вартість».

Суд касаційної інстанції знаходить такі висновки суду апеляційної інстанції безпідставними, оскільки останній залишив поза увагою наведене судом першої інстанції правове обґрунтування спростування доводів податкового органу про відсутність у позивача права на податковий кредит з підстав проведення передоплати та у наступному повернення певних її сум постачальником позивачеві, та порушив норми матеріального права, зокрема не застосував положення п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якими визначено право платника податку сформувати податковий кредит на дату виникнення першої із вказаних у даній нормі подій, зокрема на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що Закон України «Про податок на додану вартість»право віднести до складу податкового кредиту звітного періоду сплачений (нарахований) податок на додану вартість не повязує з фактичним одержанням товару покупцем, а у випадку подальшої будь-якої зміни суми компенсації товару передбачає відповідне коригування, зокрема покупцем суми податкового кредиту, а постачальником суми податкового зобовязання. Відповідно, факт проведення передоплати за товар, а також подальша зміна компенсації товару самі по собі не можуть свідчити про безтоварний характер господарської операції.

Більш того, висновок суду апеляційної інстанції про штучне завищення позивачем «значення податку на додану вартість»внаслідок проведення передоплати та повернення таких грошових коштів у подальшому позивачеві, не ґрунтується на досліджених таким судом доказах. Зокрема, судом апеляційної інстанції не була встановлена обставина про те, що при розрахунку бюджетного відшкодування за червень 2008 року позивач враховував податковий кредит з тих сум податку на додану вартість, які були повернуті разом з передоплатою постачальникові товару.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність позбавлення податковим органом позивача права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 3282456,00 грн. з тих підстав, що позивач не скористався таким правом у відповідному попередньому податковому періоді.

Сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за звітний податковий період розраховується між сумою податкового зобовязання такого періоду та сумою податкового кредиту такого періоду (абз. 1. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (абз. 3 п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (п.п.«а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (п.п.«б»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону). .

Як вбачається з наведеного, правило переносу відємного значення попереднього звітного періоду до складу податкового кредиту наступного податкового періоду означає, що в звітному податковому періоді у платника податку може виникнути право на бюджетне відшкодування, але платник податку може отримати лише ту частину, яка буде дорівнювати сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), а не виключно у попередньому податковому періоді, незалежно від того, у якому із попередніх звітних періодів придбано товар, сформовано податковий кредит та сплачено суму податку.

При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає, що у випадку, якщо платник податку не скористався правом на бюджетне відшкодування у відповідному податковому періоді, то він позбавляється права на бюджетне відшкодування у будь-якому з наступних податкових періодів.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що сума бюджетного відшкодування має дорівнювати сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді суперечить вимогам п.п.«а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), оскільки за правилом даної норми закону сума бюджетного відшкодування має дорівнювати сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах.

У частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування на суму 1183804 грн. судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що така сума раніше відшкодована позивачеві на розрахунковий рахунок у березні 2007 року. Проте, суд апеляційної інстанції, не скасовуючи постанову суду першої інстанції у цій частині, фактично безпідставно ще раз відмовив у позові у такій частині.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційнускаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Втор-мет»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.01.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяН.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак