Ухвала суду № 20670297, 01.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2011 р. м. КиївК-9770/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі СДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009

у справі № 2а-10032/08

за позовом закритого акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»(далі Товариство)

до СДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі Управління),

за участю прокурора Луганської області,

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства не зявились,

СДПІ Ярмака М.М.,

Управління не зявились,

Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ за січень 2008 року в сумі 1134870 грн..

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.05.2009, позов задоволено; визнано незаконною бездіяльність СДПІ щодо ненадання висновку про суму бюджетного відшкодування у розмірі 1134870грн., яка підлягає поверненню позивачеві; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто зазначену суму бюджетного відшкодування. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що сформовані за наслідками здійснення господарських операцій дані податкового обліку платника (позивача у справі) підтверджують право Товариства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, тоді як чинне законодавство не ставить таке право в залежність від результатів зустрічних перевірок усіх постачальників платника податків по ланцюгу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що право платника на отримання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування виникає лише за умови надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету, а відтак відсутність достовірно встановленого факту сплати постачальниками позивача по ланцюгу податкових зобовязань за наслідками проведення податковим органом зустрічних перевірок таких постачальників свідчить про передчасність позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що у декларації, поданій до податкового органу за січень 2008 року, Товариством було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника, у загальному розмірі 2328522 грн. За наслідками проведення СДПІ виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказаний період було складено довідку від 07.04.2008 №202/08-3/31380846, в якій зазначено про відсутність порушень з боку позивача при формуванні даних податкового обліку у перевірений період. Однак оспорювану суму бюджетного відшкодування було лише частково повернуто Товариству з мотивів необхідності проведення контролюючими органами зустрічної перевірки постачальників позивача по ланцюгу з метою зясування факту надмірного надходження відповідних сум ПДВ до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначили попередні судові інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як проведення зустрічних перевірок його постачальників по ланцюгу та встановлення факту сплати ними податкових зобовязань. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В даному випадку реальність здійснення спірних операцій з поставки позивачеві товарів та робіт, за наслідками виконання яких у Товариства виникло відємне значення ПДВ, податковим органом не заперечується. Будь-яких порушень податкової дисципліни з боку позивача, а також обставин, які б свідчили про недобросовісність Товариства як платника податків, СДПІ не виявлено.

Доводи податкового органу про обовязковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судами.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування повязане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобовязана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення на користь Товариства оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Водночас не можна визнати правомірними як рішення суду першої інстанції, так і постанову апеляційної інстанції в частині виходу за межі позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності СДПІ щодо ненадання органу державного казначейства України висновку щодо відшкодування Товариству сум ПДВ за січень 2008 року у сумі 1134870 грн. Адже у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості), яка фактично і була заявлена позивачем. Тобто визнання зазначеної бездіяльності СДПІ протиправною є, по суті, зайво вжитим судами заходом, який взагалі не є способом захисту прав платника ПДВ. А відтак оскаржувані рішення попередніх інстанцій у цій частині підлягають скасуванню.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 у справі № 2а-10032/08 змінити, скасувавши їх в частині визнання незаконною бездіяльності спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську щодо ненадання висновку про суму бюджетного відшкодування у розмірі 1134870грн., яка підлягає поверненню закритому акціонерному товариству «Лисичнаський склозавод «Пролетарій».

3. В решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 у справі № 2а-10032/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко