Ухвала суду № 20669525, 21.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2011 р. м. КиївК-5767/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєв А.М.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008 р.

у справі №22-а-6042/08 (2а-4341/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Автрамат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008 р., задоволено у повному обсязі позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Автрамат»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові (далі відповідач). Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.03.2008р. №0000040840/0 та №0000050840/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем було подано до контролюючого органу податкові декларації, у яких було відображено наявність сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Для перевірки достовірності таких податкових декларацій позивача, представниками податкової інспекції було проведено невиїзну позапланову перевірку, за результатами якої 17.03.2008 р. складено акт №586/40-018/00236027.

Зазначеною перевіркою було встановлено завищення позивачем складу податкового кредиту за квітень 2007 року на суму 49.851,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2007 року на таку ж суму.

За даними особового рахунку позивача, станом на 11.03.2008 р., залишки невідшкодованої суми податку на додану вартість за травень 2007 року рахуються у розмірі 11.772,00 грн.

На момент перевірки підприємство скористалось бюджетним відшкодуванням за травень 2007 року у сумі 129.878,00 грн.

З урахуванням відшкодованого податку на додану вартість за результатами перевірки позивачу було донараховано податок на додану вартість за травень 2007 року у сумі 38.079,00 грн.

На підставі вказаного акту, податковою інспекцією 19.03.2008 р. було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0000040840/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 11.772,00 грн., та №0000050840/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 38.079,00 грн. основного платежу та 19.039,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу відносно зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування та донарахування податкових зобовязань є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом заявленої позивачем до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обовязковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Між тим, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Крім того, питання правомірності декларування відємного значення різниці між сумою податкового кредиту та сумою податкових зобовязань позивача за квітень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за травень 2007 року досліджувалося контролюючим органом під час проведення відповідної перевірки, за результатами якої 15.08.2007 р. було складено акт №2315/40-018/00236027, якою підтверджено правомірність формування позивачем складу податкового кредиту.

Слід також зазначити, що судовими інстанціями було встановлено, що безпосереднім постачальником товару позивачу було ТОВ «Укртитан», яке у повному обсязі відобразило податкові зобовязання у своїй податковій звітності. Відтак судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено доводи контролюючого органу щодо ухилення позивача від оподаткування та проведення господарських операцій з єдиною метою отримання податкової вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування податкових зобовязань, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість»

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2008 р. у справі №22-а-6042/08 (2а-4341/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Лосєв А.М. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло