Ухвала суду № 20669489, 21.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2011 р. м. КиївК-3208/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєв А.М.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р.

у справі №22-а-8047/08 (2-а-5755/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Харківський завод транспортного устаткування»(далі позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р., у задоволенні адміністративного позову відмовили у повному обсязі.

Відмова у задоволенні позовних вимог судами першої та апеляційної інстанцій мотивована тим, що кошти, які надходили від позивача на сплату поточних податкових зобовязань, правомірно були спрямовані податковим органом на погашення податкових зобовязань у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками контролюючого органу була проведена невиїзна перевірка позивача щодо своєчасності сплати ним узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 2007 рік, за результатами якої 12.11.2007 р. складено акт №3726/172/14309764.

Відповідно до вказано акту відповідачем зазначено, що перевіркою своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 2004 рік встановлено порушення ст.5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 р. №1963-ХІІ, а саме підприємством несвоєчасно сплачено суму узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 2005-2006 роки.

На підставі висновків зазначеної перевірки відповідачем 05.12.2007 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002971701/0, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок з власників транспортних засобів у сумі 1.338,81 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у відповідному акті перевірки, про порушення підприємством граничних строків сплати суми узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 2005-2006 роки.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкового боргу в порядку, відображеному у розрахунках штрафних санкцій до акту перевірки, оскільки вважає, що відображені у цих розрахунках платіжні доручення про сплату податкових зобовязань відповідач був зобовязаний зараховувати у погашення тих податкових зобовязань, які були зазначені платником у графі «призначення платежу».

Так, нормами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобовязання визначено як зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого субєктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобовязань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобовязань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобовязання.

Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобовязань.

Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо несвоєчасності погашення сум узгоджених податкових зобовязань є помилковими, оскільки судовими інстанціями не було встановлено обставини справи, зокрема чи мало місце порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань з урахуванням безпідставності зміни призначення сплачених платником податків коштів контролюючим органом, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на викладене судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що правомірність нарахування суми податкового боргу судовими інстанціями не досліджена у повному обсязі.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування»задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р. у справі №22-а-8047/08 (2-а-5755/08 номер справи у суді першої інстанції) скасувати.

Справу №22-а-8047/08 (2-а-5755/08 номер справи у суді першої інстанції) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Лосєв А.М. Пилипчук Н.Г.