Постанова № 20669471, 08.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2011 р. м. КиївК-19580/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Господарського суду Одеської області від 14.03.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 року у справі № 15-13-23/179-04-6809А за позовом ВАТ «Чорноморполіграфметал» до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі та ДПІ Малиновському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Одеської області від 14.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 року, позовні вимоги ВАТ «Чорноморполіграфметал» до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі та ДПІ Малиновському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в Одеській області від 02.08.2004 року №0002090810/0 в частині донарахування земельного податку за 2002-2003 роки в сумі 4607,20грн. за основним платежем та 1098,64грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 01.10.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 06.11.2011 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду Одеської області від 14.03.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 року, прийняти нову про відмову у задоволенні вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.22, 30 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про плату за землю», п.2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 70, 86, 159 КАС України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №818/16-1/16-128/00383708/4 від 30.07.2004, складеного за результатом комплексної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ВАТ «Чорноморполіграфметал»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 31.03.2004, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002090810/0 від 02.08.2004 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з земельного податку на суму 6379,20грн. за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій на суму 1275,84грн., які нараховані на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обовязковою підставою для нарахування та сплати земельного податку є наявність у позивача права землекористування, посвідченого у встановленому Законом порядку та відповідних даних у державному земельному кадастрі. Відтак, тільки наявність перелічених обставин може бути доказами фактичного землекористування та, як наслідок, виникнення у землекористувача зобовязань по сплаті земельного податку.

Проте, з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 03.03.1966 року за №142 управлінню капітального будівництва (УКБ) була надана земельна ділянка площею до 0,6 га для будівництва «Будинку меблі»у кварталі, яка обмежена вул. Чижикова (вул. Пантелеймонівська), проспектом Миру (Олександрійський пр-т), вул. Куйбишева та Колгоспним провулком.

Вищевказане рішення УКБ не виконало, знесення будівель не проводило, термін будівництва закінчився у 1967 році.

Право на подальше користування земельною ділянкою УКБ не оформлювалось.

На вказаній земельній ділянці за адресою: м. Одеса Колгоспний провулок 3, розташований торговельний павільйон-бар, який знаходився у комунальній власності і був придбаний ВАТ «Чорноморполіграфметал»на аукціоні, згідно нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу комунального майна від 03.07.1996 року, укладеного між позивачем та представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Вказаний обєкт був переданий позивачу, що підтверджено актом прийому-передачі комунального майна від 08.08.1996 року за №653. Договір купівлі-продажу зареєстрований рішенням виконкому Одеської міської ради №611 від 27.09.1997 року.

На підставі розпорядження Одеського міськвиконкому №1054р від 10.10.1997 «Про затвердження переліку тимчасових обєктів торгівлі, що підлягають реконструкції»»та замовлення позивача була розроблена та узгоджена в установленому порядку проектна документація по реконструкції існуючого павільйону з літнім майданчиком, який був введений в експлуатацію актом державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом обєкту до експлуатації від 14.10.2002. Проте, право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розміщено зазначену будівлю, на час виникнення спірних відносин оформлено не було.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону «Про плату за землю» (далі-Закон України № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що обєктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, субєктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 Закону України № 2535-ХІІ обовязок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Нинішня редакція цих норм чітко встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас стаття 120 Земельного кодексу України і в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, не давала підстав для іншого розуміння її змісту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на обґрунтування своїх рішень посилалися на те, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою.

Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України № 2535-ХІІ та Земельного кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий обєкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України. та стаття 377 Цивільного кодексу України (щодо відносин, які виникли після 1 січня 2004 року).

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, постанова Господарського суду Одеської області від 14.03.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 року підлягають скасуванню із прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі задовольнити.

Постанову Господарського суду Одеської області від 14.03.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2007 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ Г.К. Голубєва

____ Н.Є. Маринчак

____ А.О. Рибченко

____ М.О. Федоров