Ухвала суду № 20666506, 20.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року м. КиївК-5086/09, К-5322/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду мiста Києва від05.10.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від24.12.2008 року по справі №29/78 (22-а-8560/08)

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронафтохім»

доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

доДержавної податкової адміністрації у м. Києві

доДержавної податкової адміністрації України

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Господарського суду мiста Києва від05.10.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від24.12.2008 року по справі №29/78 (22-а-8560/08), позов задоволено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагента позивача та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання недійсними всіх юридично значимих дій, вчинених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру. Тому вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку (позивача) права на податковий кредит, у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва та Державна податкова адміністрація у м. Києві подали касаційні скарги, де порушують питання скасувати оскаржувані судові рішення, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та просять прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У касаційних скаргах відповідачі твердять, що до складу податкового кредиту відноситься сума ПДВ на підставі податкової накладної, яка надана контрагентом (ТОВ «Демос ЛТД»), і оформлена належним чином. Однак, під час перевірки встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25.03.2004 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, а тому останній не мав права на нарахування ПДВ та складання податкових накладних, а позивач на формування податкового кредиту.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підставою прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення - рішення став Акт від 05.10.2004 року документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ позивача при взаєморозрахунках з ТОВ «Демос ЛТД»за квітень 2002 року, в якому зазначено про допущене порушення позивачем п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон №168/97).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем суми податкового кредиту за результатами фінансово господарської діяльності з його Контрагентом, оскільки установчі документи останнього визнано недійсними та позбавлено статусу платника ПДВ на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.03.2004 року.

На підставі акту перевірки органом податкової служби було прийнято податкове повідомлення рішення від 07.10.2004 року № 848-26-7-19070055/13752, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 41826 грн., з яких основний платіж 27884 грн. та штрафні санкції 13942 грн., яке за результатами оскарження залишено без змін, а відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення рішення від 04.11.2004 року № 848-26-7-19070055/13752/1 та від 17.12.2004 року № 848-26-7-19070055/13752/2 на ті ж самі суми.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронафтохім» та ТОВ «Демос ЛТД»укладено договір про надання рекламних послуг №18-03ре. Факт виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт від 29.03.2002 року б/н.

Позивач сплативши суму за виконані роботи отримав від Контрагента податкову накладну на суму 168000 грн. в т.ч. ПДВ 27883,82 грн., на підставі якої сума ПДВ була включена позивачем до податкового кредиту за квітень 2002 року.

На час вчинення господарських операцій позивач та Контрагент були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являлися платниками податку на додану вартість.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон №168/97. Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97 визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту) (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону).

Так, згідно п.п.7.2.6 Закону №168/97, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як визначено п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі №168/97 передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за послуги, зокрема суму ПДВ, отримав податкову накладну, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятого податкового повідомлення на рішення районного суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача.

Так, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Частиною другою ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржників є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційні скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду мiста Києва від05.10.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від24.12.2008 року по справі №29/78 (22-а-8560/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом пяти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийО.В.Карась

СуддіГ.К.Голубєва

А.О. Рибченко

О.І. Степашко

Т.М. Шипуліна

Суддя О.В. Карась