Ухвала суду № 20659480, 20.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року м. КиївК-23224/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року

у справі № 2а-4889/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001492305/0 від 10 квітня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Теплоенергомонтаж»судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ВАТ «Теплоенергомонтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 2258/23-5/00120980 від 01 квітня 2008 року.

На підставі зазначено акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001492305/0 від 10 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 421250,00 грн. (216422,00 грн. основний платіж, 204 828,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з продажем приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, за ціною нижчою за звичайну ціну, а також несвоєчасним включенням до складу валових доходів суми в розмірі 505867,85 грн. від продажу нежитлового приміщення.

Зокрема, позивачем доходи від даної операції включено до складу валових доходів у третьому кварталі 2007 року в розмірі 83333,00 грн. (по факту отримання грошових коштів) та в четвертому кварталі 2007 року в розмірі 422535,00 грн., в той час, коли датою передачі права власності, відповідно до пункту 3.1 договору купівлі-продажу від 30 серпня 2007 року, вважається дата реєстрації зазначеного договору у Державному реєстрі правочинів. Так, оскільки, зазначений договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 30 серпня 2007 року, то датою збільшення валового доходу ВАТ «Теплоенергомонтаж»від здійснення даної господарської операції, на думку відповідача, є третій квартал 2007 року.

Крім того, судами встановлено, що між ВАТ «Теплоенергомонтаж»та фізичною особою ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 серпня 2007 року.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору вартість нежитлового приміщення становить 692 820,45 грн., а вартість 1 кв. м. приміщення складає 606,01 грн.

Крім того, відповідно до експертної оцінки, проведеної Споживчим товариством «Баєр», вартість 1 кв. м. зазначеного приміщення складає 606,01 грн.

В свою чергу, в ході проведення перевірки відповідачем отримано інформацію щодо ринкової вартості нежитлових приміщень, зокрема, відповідно до листа Універсальної біржі «Україна»№ 94 від 14 лютого 2008 року ринкова вартість обєктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, площею від 1000 до 3000 кв. м у червні - серпні 2007 року складала від 1515,00 грн. за 1 кв. м. до 5050,00 грн. за 1 кв. м. в залежності від основних ціноутворюючих факторів, а відповідно до акту консультацій Харківської торгово-промислової палати № Н1-102 від 18 березня 2008 року ринкова вартість промислової нерухомості, розташованої за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, в період з червня по серпень 2007 року складала від 1515,00 грн. за 1 кв. м. до 3030,00 грн. за 1 кв. м.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з пунктом 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ціна, зазначена позивачем в договорі купівлі-продажу від 30 серпня 2007 року, не відповідає рівню звичайної ціни на ідентичні обєкти нерухомості, у звязку з чим позов підлягає задоволенню.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Степашко О.І.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко