Ухвала суду № 20655280, 12.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2011 р. м. КиївК/9991/38537/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Галаки О.В., позивача:Марцина І.В.,

відповідача:Кеміня В.В.,

відповідача:Бондаренка О.О.,

відповідача:Полончука В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 року

у справі №2а-16544/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Фаббрі Едішенз»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джі Фаббрі Едішенз»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2011 р. (суддя Я.І. Добрянська), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя А.Б. Парінов, судді А.Г. Аліменко, Я.М. Василенко), позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.07.2010 р. №000132/07-20, від 21.07.2010 р. №0001320720/1 та від 13.10.2010 р. №0001320720/20; судові витрати у розмірі 3, 40 грн. присуджено на користь позивача з Державного бюджету України.

Мотивуючи прийняті у справі судові рішення, суди виходили з того, що відповідачем не було наведено доказів використання позивачем імпортованих товарів частково в оподатковуваних операціях, а частково в неоподатковуваних, відтак не доведено обґрунтованості зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування у звязку із включенням позивачем до її складу сум податку, сплачених у ціні таких імпортованих товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Позивачем також заявлено клопотання про проведення процесуального правонаступництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Фаббрі Едішенз», яке перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз».

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обовязкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обовязкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування позивача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень та квітень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено акт від 18.06.2010 р. №309/07-20/30383741.

Зазначеним актом відповідачем було встановлено порушення вимог п.п. 7.4.3 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено відємне значення у березні 2010 р. у розмірі 444155, 00 грн., у квітні 2010 р. 204204, 00 грн., завищено суму бюджетного відшкодування у березні 2010 р. у розмірі 732084, 00 грн., у квітні 2010 р. 698793, 00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.07.2010 р. №000132/07-20, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2010 р. на 732084, 00 грн. та за квітень 2010 р. на 698793, 00 грн.

Не погоджуючись із такими висновками відповідача, позивач оскаржив прийняте податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку за результатами якого було прийнято аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення від 21.07.2010 р. №0001320720/1 та від 13.10.2010 р. №0001320720/2.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач у межах здійснення своєї господарської діяльності імпортує товари (іграшки, картки, наклейки, вкладки, диски) на митну територію України, сплачуючи у їх ціні податок на додану вартість відповідним митним органам при розмитнені.

Зазначені товари позивач частково реалізував на митній території України, частково списав у звязку із браком продукції, частково експортував за межі митної території України, а частково використав для вкладення у друковані видання.

Відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що оскільки частина товару, що імпортується позивачем використовується частково в оподатковуваних операціях (при реалізації імпортованих товарів на митній території України, їх експорті, списанні у звязку з браком), а частково ні (включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту при використанні імпортованих товарів для журналів та друкованих видань, які у подальшому не беруть участі в оподатковуваних операціях, оскільки експортуються за межі митної території України), то, відповідно до приписів п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», до складу податкового кредиту мала бути включена тільки та сума податку на додану вартість, сплаченого у ціні імпортованих товарів, яка відповідає частці податку, сплаченого у ціні товарів, які у подальшому використані саме в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що суми податку на додану вартість, сплачені позивачем при розмитнені імпортованих товарів, були правомірно відображені у рядку 12.1 декларації, оскільки використані ним у подальшому саме в оподаткованих операціях. У той час, як суми податку на додану вартість відображені підприємством у рядку 13.1 декларації призначались для подальшого використання у неоподаткованих операціях, отже дані декларації відповідають усім вимогам законодавства. Тому, формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість здійснено позивачем обґрунтовано, відтак зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування визнано судовими інстанціями безпідставним.

Між тим, суд касаційної інстанції не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання»від 30.03.1997 р. №166, у рядку 12.1 податкової декларації з податку на додану вартість відображається сума податку на додану вартість, сплачена митним органам у ціні імпортованих товарів та отриманих від нерезидента на митній території України послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які оподатковуються за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою. У рядку 13.1 відображається сума податку на додану вартість, сплачена митним органам в ціні імпортованих товарів та отриманих від нерезидента на митній території України послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які не підлягають оподаткуванню та/або звільнені від оподаткування.

Розглядаючи спір у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій формально обмежилися встановленням того, що зазначені рядки поданої позивачем податкової декларації заповнені правильно, проте, правомірність віднесення сум податку до рядку 12.1 чи 13.1 відповідно, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не досліджувалася.

Крім того, приписами п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається лише та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідно до п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 названого Закону, від оподаткування звільняються поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, крім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови; доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України.

Питання оподаткування операцій з експорту таких товарів визначено п.6.2 ст.6 цього ж Закону, а саме ставка податку на них становить «0»відсотків до бази оподаткування.

Відтак, відповідно до зазначених норм матеріального права, суми податку на додану вартість, сплачені у ціні імпортованих позивачем товарів, які у подальшому використовувалися для експорту друкованих видань, тобто у неоподатковуваних операціях, не можуть бути включені до складу податкового кредиту.

Так, імпортуючи на територію України товари та частково вкладаючи їх до друкованих видань, а частково реалізовуючи їх окремо, позивачем не було визначено та розмежовано, а судовими інстанціями не було досліджено, конкретні обєми товарів, що були використані підприємством в оподатковуваних та в неоподатковуваних операціях.

Для зясування питання щодо правильності формування податкового кредиту під час придбання товарів судовим інстанціям слід було встановити в яких саме операціях використовувались придбані товари.

Слід зазначити, що податковий орган, заперечуючи проти права позивача на включення спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, помилково як критерій для такого розподілу використав процентне співвідношення між оподатковуваним та неоподатковуваним сукупним оборотом від реалізації товарів, робіт, послуг позивача.

У той час як для визначення правомірності формування позивачем складу податкового кредиту, судовим інстанціям необхідно було встановити в яких саме операціях позивачем було використано імпортовану продукцію.

При цьому необхідно виходити не з процентного визначення обсягів сукупного обороту, як це було здійснено контролюючим органом, а з фактичного призначення такого товару безпосередньо по кожній окремій господарській операції.

Також обовязковому врахуванню підлягає те, що використання одиниць товару в неоподатковуваних операціях означає, що суми податку на додану вартість, сплачені у їх ціні не можуть бути включені до складу податкового кредиту, і навпаки кошти, сплачені за одиниці товару, використані в оподатковуваних операціях правомірно приймають участь у формуванні складу податкового кредиту.

Між тим, судові інстанції не дослідивши зазначених обставин справи, дійшли передчасних висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, взагалі не дослідивши доводи контролюючого органу щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні імпортованих товарів, які у подальшому використовувались у неоподатковуваних операціях.

Відповідно до приписів п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

З правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що розмір суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість прямо залежить від розміру суми податкового кредиту, відтак правильність формування складу податкового кредиту платником податків є визначальною умовою правомірності звернення таким платником із відповідною заявою щодо відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість.

Саме з урахуванням зазначеного судовим інстанціям слід було визначатись із висновками щодо обґрунтованості чи безпідставності зменшення контролюючим органом позивачу заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а отже і з висновками щодо відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Товариство з обмеженою відповідальністю «Джі Фаббрі Едішенз»на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз».

2. Касаційну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 року у справі №2а-16544/10/2670 скасувати.

Справу №2а-16544/10/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.