Ухвала суду № 20654100, 13.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"13" жовтня 2011 р. м. КиївК-36205/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоСтепашка О.І.

суддів:Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Островича С.Е.

Усенко Є.А.

при секретарі Гончарук І.Ю.

за участю представників сторін:

позивачаГоршанова Д.І., Кушнір Т.І.

відповідачаСиротіної О.Б

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010

у справі № 2а-1107/09/0970

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Магній»

доКалуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

проскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Магній»(далі по тексту позивач, ЗАТ «Магній») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі по тексту відповідач, Калуська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2009 № 0000932302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25856316,0 грн., в тому числі 12928158,0 грн. за основним платежем та 12928158,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2009, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення за від 16.03.2009 № 0000932302/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12928158,0 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 і прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі Калуська ОДПІ, на підставі порушень судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині визнання податкового повідомлення-рішення від 16.03.2009 № 0000932302/0 нечинним у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 12928158,0 грн., в решті рішення залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.10.2006 по справі № Б-7/235 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Магній»; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 6 місяців та мораторій на задоволення всіх вимог кредиторів з часу порушення справи.

29.11.2007 господарським судом по наведеній справі винесено постанову, якою ЗАТ «Магній»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

24.09.2008 між ЗАТ «Магній»та ТОВ «Торговий дім «Нафто-Трейд», який діє як комісіонер, був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, ціна якого складає 64954964,0 грн., без ПДВ; продаж майна здійснено в ліквідаційній процедурі у відповідності до вимог ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»на підставі відповідних протоколів засідань комітету кредиторів і за результатами проведених біржових торгів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 при здійсненні операції з реалізації цілісного майнового комплексу заводу, за результатами якої складено акт перевірки від 10.03.2009 №264/23-02/31587185.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2008 року в сумі 12928158,0 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.03.2009 № 0000932302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25856316,0 грн., в тому числі 12928158,0 грн. за основним платежем та 12928158,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з того, що відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства проведено невиїзну документальну перевірку позивача; відповідно до вимог Законів України «Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість»і «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, або списанням заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; у разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується в порядку, встановленими законами України.

Таким чином, визнання платника податків банкрутом не звільняє його від обов'язку щодо додання податкової звітності до податкового органу та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлених законами України, а звільняє лише від сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства. При цьому строки виникнення податкових зобов'язань та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) визначаються відповідними законами про оподаткування.

Оскільки продаж майна банкрута здійснюється особою, уповноваженою здійснювати управління та розпорядження таким майном, - ліквідатором за договорами купівлі-продажу, то база оподаткування податком на додану вартість визначається відповідно до п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість». Наведені обставини свідчать про здійснення позивачем в розглядуваних відносинах господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що зазначені висновки суду першої інстанції є невірними, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:

абз.3 п.1 ст.23 - з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

п.1 ст.31 - встановлено порядок задоволення кредиторських вимог у ліквідаційній процедурі, серед яких відсутні кредиторські вимоги, що виникли в ліквідаційній процедурі;

абз.8, 9 п.1 ст.23 - вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

ч.5 ст.31 - вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено:

ч.3 преамбули - цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту;

п.6.1 ст.4 - у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

п.7.8 ст.7 - з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Закону.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не застосовуються до осіб, на яких поширюється судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Наведеним Законом встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Отже, у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який значно відмінний від статусу боржника.

Згідно ст. 23 цього Закону у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до ст.25 даного Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, визначені у ч.1 вказаної статті, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Отже, правосуб'єктність ліквідатора визначена в Законі та він позбавлений права здійснювати повноваження, які не передбачені положеннями Закону та виходять за межі його компетенції.

Тому, податкові зобов'язання, які виникають в ліквідаційній процедурі, мають бути обумовлені саме в наведеному Законі, у зв'язку з чим на ліквідатора покладається відповідний обов'язок їх сплатити.

Таким чином, виходячи з аналізу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений нормами Закону.

Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, вказане також підтверджується тим, що законодавцем чітко визначено призначення коштів єдиного рахунку боржника в ліквідаційній процедурі, відповідно до ч.7 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі - основний рахунок. Отже, згідно з приписами цього Закону кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на даний основний рахунок боржника. З цього основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому ст.31 цього Закону (ч.8 ст.30 Закону), та проводяться такі виплати: поточні комунальні і експлуатаційні платежі та інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури (ч.9 ст.30 Закону).

Стаття 31 цього Закону розкриває склад витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки сплата податку на додану вартість з продажу майна боржника значно знижує обсяг ліквідаційної маси, то законодавець повинен був прямо виділити цей вид витрат, так як він має істотне значення. Однак, законодавець прямо не визначає сплату суми податку на додану вартість як витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

За таких обставин в ліквідаційній процедурі у банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст. 14, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто, у банкрута при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що якщо зайняти позицію державної податкової інспекції як органу державної податкової служби, який відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»здійснює контроль за додержанням податкового законодавства та забезпечує повноту і своєчасність справляння до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), отже забезпечує наповнення Державного бюджету України, згідно якої вказані суми податку на додану вартість повинні бути віднесені до третьої черги задоволення вимог кредиторів, то будуть мати місце наступні негативні правові наслідки.

У випадку, якщо майна боржника не вистачить для задоволення першої та другої черги, то тоді вимоги щодо сплати податків не задовольняються взагалі. За таких обставин Державний бюджет України втрачає: по-перше, у вигляді несплати податку банкрутом в особі ліквідатора та, по-друге, у зв'язку з виникненням у покупця права на включення цієї суми у свій податковий кредит і зменшення своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та підстави для отримання відшкодування сплаченого податку на додану вартість з державного бюджету.

Окрім цього, Законом України «Про податок на додану вартість»визначений порядок реєстрації осіб як платників податку на додану вартість.

Згідно з пп. «б»п.9.8 ст.9 цього Закону реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання).

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах «б» - «є»цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах «а»- «б»цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах «в»- «є»цього пункту.

Таким чином, після оголошення платника податку на додану вартість банкрутом його реєстрація як платника податку має бути анульована, ініціатива щодо анулювання реєстрації такого платника податку може належати як відповідному органу, так і платнику податків.

Отже, після оголошення банкрутом ЗАТ «Магній»позбавляється права нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Проте, як зазначено судом апеляційної інстанції, податковим органом всупереч вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»не було проведено анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, оголошеного банкрутом в 2007 році.

Недотримання процедури анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ЗАТ «Магній»не є вирішальною для підприємства, оголошеного банкрутом і відповідно до норм Законів України «Про систему оподаткування», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позбавленого права нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що продаж цілісного майнового комплексу ЗАТ «Магній»на біржових торгах 14.05.2008, оголошеного банкрутом 19.12.2007, проведений у процедурі ліквідації підприємства відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і не спричиняє нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Висновки відповідача про донарахування позивачу податку на додану вартість за вересень 2008 року на суму 12928158,0 грн. за операцією з купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що відбувався в порядку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у ліквідаційній процедурі банкрутства ЗАТ «Магній», не підтверджуються.

Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що донарахування відповідачем суми податкового зобовязання ЗАТ «Магній»з податку на додану вартість проведено безпідставно, тому в платника податку не виникає підстав для сплати штрафних (фінансових) санкцій і позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином зясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.І. Костенко (підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)С.Е. Острович (підпис)Є.А. Усенко З оригіналом згідно секретар Суддя О.І. Степашко