Ухвала суду № 20650024, 09.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2011 р.Справа № 2а-3118/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Верман А.М. < Секретар >

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор", Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011р. по справі№2а-3118/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправними дій, встановлення відсутності компетенції та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо проведення документальних позапланових невиїзних перевірок ТОВ "Харківський завод високовольтних опор" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. та за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. та за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. та складення акту перевірки № 307/18-015/33816724 від 10.03.2011 р. та довідки № 522/18- 015/33816724 від 05.04.2011 р.; визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Харківський завод високовольтних опор" з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2008р. по 31.01.2011р.; встановити відсутність компетенції ДПІ у Ленінському районі м. Харкова визнавати неможливість ТОВ "Харківський завод високовольтних опор" здійснювати господарську діяльність у спосіб проведення невиїзних документальних перевірок; встановити відсутність компетенції ДПІ у Ленінському районі м. Харкова змінювати визначені ТОВ "Харківський завод високовольтних опор" у відповідних податкових деклараціях податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.03.2008 р. по 31.01.2011 р. без прийняття податкового повідомлення-рішення; зобов'язати ДПІ у Ленінському районі м. Харкова внести відповідні дані до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині включення інформації про суми податкового зобов'язання та податкового кредиту, визначеного товариством в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 р. по 31.01.2011 р.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Зазначена перевірка відповідачем проведена без законних підстав та її висновки не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Так, в акті перевірки відповідача № 307/18-015/33816724 від 10.03.2011 р. міститься посилання на пп.78.1.1 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України як підставу для проведення документальної невиїзної перевірки товариства за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. В той же час, жодного письмового запиту від ДПІ у Ленінському районі м. Харкова на його адресу про надання пояснень та їх документального підтвердження не надходило, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для проведення позапланової невиїзної перевірки за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р.

Також позивач вказує, що в довідці перевірки № 522/18-015/33816724 від 05.04.2011 р. за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. також міститься посилання на пп.78.1.1 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України як на підставу для проведення документальної невиїзної перевірки позивача. Однак, як вбачається з довідки перевірки, запит про надання пояснень та їх документального підтвердження направлено на адресу товариства 16.03.2011 р., а рішення про проведення перевірки прийнято 22.02.2011 р., тобто до закінчення десятиденного строку, наданого чинним законодавством платнику податків для надання відповіді на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

Окрім того, в акті перевірки та довідці перевірки відсутня інформація про первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку позивача, відсутні посилання на докази, що підтверджують наявність фактів порушень, які були встановлені відповідачем під час проведення перевірок.

Отже, позивач вважає, що дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо визнання нікчемними правочинів товариства з його постачальниками та покупцями за періоди перевірок є протиправними, оскільки вказані правочини не були визнані недійсними в судовому порядку, як цього вимагають приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України, тому на думку позивача в даному випадку ДПІ у Ленінському районі м. Харкова діяла з порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

Також позивач зазначив, що дії відповідача по зміні визначених ним у відповідних податкових деклараціях податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість без прийняття податкового повідомлення-рішення є протиправними, оскільки жодним нормативним актом не передбачено такого права органу державної податкової служби.

Позивач вказує, що за наслідками проведених перевірок відповідачем були внесені зміни до податкової звітності товариства, які відображені у Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розмірі контрагентів на рівні ДПА України. А саме - відображено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг за період з 01.03.2008 р. по 31.01.2011 р., що є неправомірним та порушує його права, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що дії податкового органу є правомірними та були вчинені відповідно до вимог чинного податкового законодавства, у зв'язку з чим підстав для задоволення позовних вимог не має.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор" задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова щодо проведення 10.03.2011 року та 05.04.2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор" з питання правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за періоди: з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р., з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року і правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за періоди: з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р., з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року та встановлення порушень товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор" норм ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг і що товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655, 656 ЦК України, у зв'язку з встановленням відсутності об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг за період з 01.07.2009 року по 31.12.2009 року та визнання порушень товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор", що не відповідають нормам ч. 1, 5 ст. 203, пп. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, а саме: за відсутності у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, угоди з контрагентами за січень 2011 року мають ознаки нікчемності. В іншій частині позовних вимог в задоволені відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, п.п. 79.1 ст. 79, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 73.3 ст. 73, 79.1 ст. 79, ст. 83 ПК України, ст. 17 КАС України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 203, 204, 215, 228 ЦК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 2, 3, 17 КАС України, Порядку оформлення результатів невиїзних документальних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, Закону України «Про державну податкову службу в Україні», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі вважає за необхідне, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 10.03.2011 року фахівцями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт перевірки № 307/18-015/33816724 від 10.03.2011 року, яким встановлено було наступні порушення з боку позивача: ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані па реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України; відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р., які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині придбання та продажу товарів, робіт, послуг /Т.1, а.с. 7-19/.

04.04.2011 р. ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011р., за наслідками якої відповідачем складено було довідку №522/18-015/33816724 від 05.04.2011 р.

Висновками довідки про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. №522/18-015/33816724 від 05.04.2011 р. встановлено, що враховуючи те, що у товариства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди з контрагентами за січень 2011 р. мають ознаки нікчемності /Т.1, а.с. 197-202/.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що жодного письмового запиту від відповідача на адресу позивача про надання пояснень та їх документального підтвердження не надходило. Рішення про проведення перевірки за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. прийнято відповідачем до спливу десятиденного строку для надання пояснень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби. Позивач не отримував копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що свідчить про недотримання податковим органом порядку, встановленого п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України. В акті та довідці перевірок відсутня інформація про первинні документи, на підставі яких податковий орган прийшов до зазначених висновків. Правочини, вчинені позивачем з покупцями та постачальниками робіт та послуг в період з 01.03.2008 р. по 31.01.2011 р. визнані недійсними в судовому порядку на підставі ст. 228 ЦК України не були. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними правочини без отримання відповідного судового рішення. Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Несплата контрагентами позивача податку не свідчить про те, що укладені позивачем правочини не відповідають інтересам держави і суспільства.

Таким чином, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач вийшов за межі повноважень, встановлюючи порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних дій щодо наявності законних підстав для проведення даних перевірок позивача та їх висновків, які не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідна сторона - ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її вищезазначені дії як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Щодо решти позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що, враховуючи, що задоволення позову стосовно зазначеного вище виключає правомірність висновків податкового органу, викладених в акті та довідці перевірок та настання негативних наслідків для позивача і його контрагентів внаслідок зроблених податковим органом висновків, то суд не має правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині, як і до решти позовних вимог, які на думку суду є недоведеними і необгрунтованими та що не потребує судового захисту в розумінні положень ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, у вищевказаних акті та довідці перевірок міститься посилання на пп. 78.1.1 п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, як на підставу проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до п. 78.1.1 п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що жодного письмового запиту від відповідача на адресу позивача про надання пояснень та їх документального підтвердження не надходило.

Окрім того, при проведенні перевірки за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. відповідачем було прийнято рішення, оформлене наказом від 22.02.2011 р. про проведення позапланової невиїзної перевірки. В той же час, запит про надання пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. направлено на адресу позивача тільки 16.03.2011 р. Тобто, рішення про проведення перевірки прийнято відповідачем до спливу десятиденного строку для надання пояснень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання відповідача на пп. 78.1.1 п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, як на підставу проведення вищевказаних документальних позапланових перевірок.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не отримував копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що свідчить про недотримання податковим органом порядку, встановленого п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином, зокрема, зазначаються первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, наводяться регістри бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або попадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Однак, в акті та довідці перевірок відсутня інформація про первинні документи, на підставі яких податковий орган прийшов до зазначених висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки та в аналогічній довідці відповідач зазначає, що правочини, вчинені позивачем з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. та за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. є нікчемними в силу ст. 228 Цивільного кодексу України.

В той же час, згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з мстою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як свідчать матеріали справи, правочини, вчинені позивачем з покупцями та постачальниками робіт та послуг в період з 01.03.2008 р. по 31.01.2011 р. визнані недійсними в судовому порядку на підставі ст. 228 ЦК України не були.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними правочини без отримання відповідного судового рішення.

Також, в акті перевірки відповідач зазначає, що позивачем недодержано вимоги ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в момент вчинення правочинів і ці правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на наступне: за загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В акті перевірки відповідач також робить висновок, що позивачем та його контрагентами було проведено транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують своїх зобов'язань. При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які саме порушення були допущені позивачем.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Несплата контрагентами позивача податку не свідчить про те, що укладені позивачем правочини не відповідають інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно зроблено висновок, що у позивача відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, фактично здійснюваного протягом перевіряемого періоду, а саме: трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення та інші матеріальні ресурси. Такий висновок, як вбачається з акту перевірки, зроблений відповідачем без дослідження первинних документів позивача та даних його бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 року, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари послуги у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів: контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст. 203 та інших статей гл. 16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач вийшов за межі повноважень, встановлюючи порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних дій щодо наявності законних підстав для проведення даних перевірок позивача та їх висновків, які не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідна сторона - ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її вищезазначені дії як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Щодо решти позовних вимог суд колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, враховуючи, що задоволення позову стосовно зазначеного вище виключає правомірність висновків податкового органу, викладених в акті та довідці перевірок та настання негативних наслідків для позивача і його контрагентів внаслідок зроблених податковим органом висновків, правомірно дійшов висновку про те, що суд не має правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині, як і до решти позовних вимог, які на думку суду є недоведеними і необгрунтованими та що не потребує судового захисту в розумінні положень ст. 2 КАС України.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 року по справі№2а-3118/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод високовольтних опор", Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2011р. по справі №2а-3118/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 15.08.2011 р.