Ухвала суду № 20649737, 03.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2011 р.Справа № 2а-522/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від23.03.2011р. по справі№2а-522/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арно"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арно", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0001701540/0 від 27.10.2010 р.; №0001711540/0 від 27.10.2010 р. та стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арно" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова № 0001701540/0 від 27 жовтня 2010 року, № 0001711540/0 від 27 жовтня 2010 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арно"суму сплачених судових витрат в розмірі 3,40 грн.

Відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема на порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а також на доводи та обгрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на

законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, а справу розглянути без участі його представника.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не зявився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, незважаючи на заявлене в апеляційній скарзі бажання прийняти участь при апеляційному перегляді справи, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21.09.2010 року фахівцем ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, на підставі п.1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», проведено невиїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНО" з питань правомірності формування податкового кредиту у березні 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ "Вторснабгруп" та правильності обчислення податку на додану вартість за березень 2010 року та травень 2010 року.

За результатами перевірки скадано акти від 21.09.2010 р. №4236/15-409/32950944, від 21.09.2010 р., №4 237/15-409/32950944 (а.с.8-25).

Згідно висновків, викладених в акті № 4236, встановлено порушення ТОВ "АРНО" п.п. 7.2.3. п.7.2. ст., 7, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у частині віднесення до складу податкового кредиту березня 2010 р. сум ПДВ на загальну суму 4994,42 грн., які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними, та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю, чим занижено ПДВ на суму 4886,42 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0001701540/0 від 27.10.2010 р., яким ТОВ "АРНО" визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 7 329,63 грн., у тому числі: за основним платежем - 4886,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2443,21 грн. (а.с. 26).

Згідно висновків акту перевірки від 21.09.2010 р. за №4237/15-409/32950944, встановлено порушення ТОВ "АРНО" п.п. 7.2.3. п.7.2. ст., 7, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у частині віднесення до складу податкового кредиту травня 2010 р. сум ПДВ на загальну суму 2976,90 грн., які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю, чим занижено ПДВ на суму 2270,90 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0001711540/0 від 27.10.2010 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 3406,35 грн., у тому числі: за основним платежем - 2270,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1135,45 грн. (а.с.27).

Також встановлено, що між ТОВ "АРНО" та ТОВ "Вторснабгруп" укладено договір № 170109-1 від 17.01.2009 року про поставку пакувальних матеріалів (а.с. 74-75).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про реальність господарських операцій, на підставі яких позивачем визначені суми податкового кредиту, а отже висновки відповідача щодо порушення позивачем положень п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є неправомірними, податкові повідомлення рішення № 0001701540/0 від 27 жовтня 2010 року, № 0001711540/0 від 27 жовтня 2010 року - такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчить акт перевірки від 21.09.2010 р. №4236/15-409/32950944, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001701540/0 від 27.10.2010 р., та акт від 21.09.2010 р. за №4237/15-409/32950944, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001711540/0 від 27.10.2010 р., згідно наданої декларації з ПДВ за березень 2010 року за вх. № 9001083452 від 16.04.2010 року та 5 додатку до неї підприємством задекларовано у складі податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, отриманих від ТОВ "Вторснабгруп" (код за СДРПОУ 32950944), датованих березнем 2010 року на загальну суму 4994,42 грн. (а.с.53-57).

До складу податкового кредиту підприємства у березні 2010 року включені податкові накладні, отримані від ТОВ "Вторснабгруп" (код за ЄДРПОУ 32950944), датовані березнем 2010 року на загальну суму 4994.42 грн.(а.с.32).

Згідно наданої декларації з ПДВ за травень 2010 року за вх. № 9002063160 від 15.06.2010 року та 5 додатку до неї підприємством задекларовано у складі податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, отриманих від ТОВ "Вторснабгруп" (код за СДРПОУ 32950944 ) датованих березнем 2010 року на загальну суму 4994,42 грн.(а.с.57).

До складу податкового кредиту підприємства у травні 2010 року включені податкові накладні, отримані від ТОВ "Вторснабгруп" (код за ЄДРПОУ 32950944), датованих травнем 2010 року на загальну суму 2976,90 грн.(а.с.87-89).

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість»по ТОВ "Вторснабгруп" не надано декларацію за квітень 2010 року, травень 2010 року. Крім того, на день складання актів перевірки за даними бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість»не встановлено ТОВ "Вторснабгруп" (код за ЄДРПОУ 32950944) декларацій, уточнюючих розрахунків або виправлення помилок у бік збільшення податкових зобов'язань від взаємовідносин з перевіряємим підприємством.

Отже, контрагентом позивача не подані податкові декларації, не задекларовано об'єкт оподаткування та податкові зобов'язання з ПДВ., що суперечать вимогам абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року за № 2181-ІП «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зі змінами та доповненнями та п. 4.3 порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.1997 року за № 166 зі змінами та доповненнями, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України за № 250/2054 від 09.07.1997року, а тому право на податковий кредит у ТОВ «АРНО»не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого прав, а саме, виникнення обєкту оподаткування.

Враховуючи, що ТОВ "Вторснабгруп" не задекларував податкових зобов'язань від здійснення правочинів з ТОВ "АРНО" у перевіряємому періоді, тим самим ухилившись від обов'язків по їх сплаті, чим порушили інтереси держави та суспільства на отримання належних сум датку на додану вартість, податковий орган дійшов висновку, що правочин, вчинений у перевіряємому періоді ТОВ "АРНО" з ТОВ "Вторснабгруп" є нікчемним.

Відповідно до п.п.7.7.1 пп.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредит

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти;

- дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

у такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1 пп.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відхиляючи доводи відповідача та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції правомірно посилався на те, що зміст актів перевірки не свідчить про те, що в ході перевірки податковий орган ставив під сумнів відповідність закону (п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість") отриманих від ТОВ "Вторснабгруп" податкових накладних, на підставі яких визначено суму податкового кредиту, або те, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", мають недостовірні дані.

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є, відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що передбачено ч. 2 цієї статті.

Пунктом 6 Постанови Верховного Суду України N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено, що до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Обгрунтовпаним є посилання суду першої інстанції на те, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.18 Закону України Закону України від 15 травня 2003 року N 755-1V "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державною реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час укладення довогору між ТОВ «АРНО» та ТОВ “Вторснабгрупп” останній знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був платником податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Відповідно до підпункту 1.3. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2. ст.. 10 цього Закону, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме до щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, позивача у справі, права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, повязані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від23.03.2011р. по справі№2а-522/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харковазалишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від23.03.2011р. по справі

№2а-522/11/2070 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арно" доДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харковапро визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст >