Ухвала суду № 20645956, 22.12.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 р. Справа № 2-а-3552/11/1470

Категорія:8.2.1 Головуючий в 1 інстанції:

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «СП Укрсоя»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №0004292330,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «СП Укрсоя»звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, у якому просить суд визнати нечинним (протиправним) та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 р. № 0004292330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 185607,99 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 46402,0 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що під час його перевірки відповідач дійшов хибного висновку про фіктивний характер правочинів з такими контрагентами, як ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», адже фактичність правочинів доводять первинні бухгалтерські документи, які надавались ДПІ під час перевірки, а саме податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а тому суми податку на додану вартість, сплачені ним у ціні товару, правомірно включені до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення, у яких навів такі доводи. У ході перевірки було встановлено, що позивачем укладено правочини договори поставки з ТОВ «Шер К» та ПП «Транс-Агро-Плюс», які носять характер таких, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, з чого відповідач робить висновок про їх нікчемність, а тому сплачений за нікчемними правочинами податок на додану вартість призвів до заниження значення цього податку, який підлягав сплаті до бюджету.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року позов ТОВ АК «СП Укрсоя»задоволено, податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2011 року №0004292330, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, визнано протиправним та скасоване.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ АК «Укрсоя». Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з 17 жовтня 2002 р. перебуває на обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва за № 14037891 та є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом. З 24 до 25 березня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків за період з 1 до 31 грудня 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 31 березня 2011 р. № 414/23-300/32184015.

Як зазначено відповідачем у висновку цього акту перевірки, позивачем порушено ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, а саме укладено нікчемні правочини з ПП «Транс-Агро-Плюс»та ТОВ «Шер К»; також позивачем порушено ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 185607,99 грн. На підставі висновків акту перевірки, 14 квітня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004292330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 185607,99 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 46402,0 грн., яке оскаржене позивачем.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

2 листопада, 1 та 20 грудня 2010 р. позивач уклав з ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»договори поставки, які за своїм змістом є ідентичними. Згідно умов цих договорів, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначених суб'єктів господарювання (продавців) сою (п. 1.1. договорів), загальна вартість товару визначається згідно накладних (п. 1.4.), продавці зобов'язанні передати товар на складі покупця (п. 2.2.) та на них лежить обов'язок доставити власним автотранспортом товар на склад покупця (п. 2.3). Як вбачається з поданих позивачем товарно-транспортних накладних (а. с. 66-74, 77-80, 83-85, 88-91, 94-95, 101, 106, 109-110, 113, 116, 120, 123), продавці - ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»свої зобов'язань з доставки товару на склад позивача виконали.

В акті перевірки відповідач також відобразив факт отримання позивачем сої від ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»і сплату позивачем коштів за отриманий товар, тобто з приводу цих обставин спору між сторонами не існує.

Згідно вимогам ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент укладання та виконання договорів поставки, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до вимог ст. 4 п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено вимогами ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно вимог ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач отримав від ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»податкові накладні, які повною мірою відповідають вимогам законодавства. Згідно вимогами ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту .

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку .

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»- не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент перевірки позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс»за договорами поставки.

Судова колегія встановила, що єдиною сировиною для виробництва продукції позивача є соя. На вимогу суду першої інстанції, позивач надав договори та специфікації, які підтверджують постачання готової продукції - соєвого масла та соєвого жмиху підприємствам, тобто отримання виконання за договорами, які відповідач вважає нікчемними, підтверджується використанням товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, на час перевірки, договори укладені позивачем з ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»були сторонами виконані належним чином, позивач отримав товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними та повністю його оплатив, а тому у позивача мались всі законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні товару за договорами поставки, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»ґрунтуються на тому, що під час перевірки позивача відповідач отримав від ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва та Очаківської ОДПІ акти перевірок ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», якими зафіксовано факт укладення вказаними суб'єктами господарювання правочинів без мети настання реальних наслідків з підприємствами, серед яких позивач відсутній. З цього приводу суд першої ін станції вірно зазначає, що визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»з іншими ніж позивач контрагентами, не може означати «автоматичної»нікчемності правочинів цих підприємств з позивачем.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства , контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Дослідивши у судовому засіданні акт перевірки, суд приходить до висновку про те, що не вдаючись до аналізу взаємовідносин позивача з ТОВ «Шер К»та ПП «Транс-Агро-Плюс», відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками перевірок останніх підприємств.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів поставки, укладених позивачем.

У висновку акту перевірки відповідач зазначає, що правочини укладені позивачем з ТОВ «Шер К»і ПП «Транс-Агро-Плюс»одночасно є такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі доводи відповідача носять формальний, шаблонний та абстрактний характер, адже відповідач взагалі не пояснює у чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства правочинів позивача.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом , тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочини позивача визнавались у судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок . При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів суду його законність, у звязку із чим позовна вимога про скасування рішення підлягає задоволенню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач безпідставно ототожнив нечинність спірного рішення та його протиправність. Вимога про визнання рішення нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акту, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття. Оскільки оскаржене позивачем рішення є індивідуальним актом, до нього може бути застосована лише вимога про визнання протиправним й скасування. У такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сили.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст постанови виготовлений 26.12.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький