Постанова № 20613689, 03.01.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

<Список >

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 січня 2012 року Справа № 5002-28/3212-2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСотула В.В.,

суддівГолика В.С.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився, заступник прокурора міста Ялта;

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 01-01/2687 від 22.11.11, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

позивача: не з'явився, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим;

відповідача: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

третьої особи: не з'явився, Лівадійська селищна рада;

третьої особи: не з'явився, Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 29 серпня 2011 року у справі №5002-28/3212-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)

в інтересах держави в особі Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)

Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114,Сімферополь,95038)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) (АДРЕСА_2)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8,Лівадія, м. Ялта,98655)

Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18,Сімферополь,95000)

<кредитор >(< адреса >)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в розмірі 300,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про спонукання до звільнення земельної ділянки, площею 0,0070 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, шляхом знесення будівлі існуючого кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за його власний рахунок та повернення зазначеної земельної ділянки позивачу.

Також прокурор просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Республіканського бюджету шкоду, заподіяну самовільним зайняттям зазначеної земельної ділянки, в розмірі 300,95 грн. на код. бюджетної класифікації по доходам 21080600 "суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну державі, підприємствам, установам, організаціям".

Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 116,125,187,188,212 Земельного кодексу України мотивовані тим, що відповідач зайняв та користується спірною земельною ділянкою у відсутність правових підстав.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2011 року (суддя Лукачов С.О.) у справі № 5002-28/3212-2011 позов задоволено.

В оскарженому рішенні на підставі аналізу наданих до матеріалів справи письмових доказів суд першої інстанції зазначив про відсутність у відповідача належних доказів, які б підтверджували правомірність зайняття ним спірної земельної ділянки.

Не погодившись із зазначеним судовим актом, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги її заявник послався на неповне зясування судом першої інстанції усіх обставин справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права та надання помилкових висновків по суті спору.

Зокрема, відповідач зазначав, що землі с. Охотніче відносяться до адміністративно-територіальних меж саме Лівадійської селищної ради.

При цьому, за твердженнями сторони, починаючи з 2003 року вказаним органом місцевого самоврядування видавались йому відповідні дозволи на розміщення на спірній земельній ділянці обєктів роздрібної торгівлі.

Крім того, з зазначеного часу відповідач неодноразово звертався до Лівадійської селищної ради з приводу виділення наведеної ділянки у його користування та рішенням цього органу від 04 березня 2004 року були затверджені матеріали попередніх узгоджень місця розташування торгового комплексу в с. Охотніче субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_3., який діяв в інтересах декількох субєктів підприємницької діяльності, у тому числі, відповідача.

За таких обставин, заявник скарги вказував на вчинення ним певних заходів з узаконювання права користування спірною земельною ділянкою, що, на його думку, не надає підстав розцінювати користування нею як самовільне.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2011 року (а.с. 22-25 том 2) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Лівадійську селищну раду.

Також, ухвалою Севастопольського апеляційного госопдарського суду від 06 грудня 2011 року (а.с. 30-36 том 2) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 03 січня 2012 року, зявився представник позивача - Ради міністрів Автономної Республіки Крим, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представники інших учасників спору до суду апеляційної інстанції у зазначену дату судового засідання не зявились, про час та місце розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про причини неявки судовій колегії не надали.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що представники фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Верховної Ради Автономної Республіки Крим були присутніми в попередніх судових засіданнях суду апеляційної інстанції (а.с. 17-20, 35-38, 91-94 том 2), надали свої пояснення по суті спору і доводів апеляційної скарги та необхідні письмові докази.

З огляду на викладене, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність нез`явившихся представників учасників спору, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2011 року інспектором відділу Державної земельної інспекції управління Держкомзему у місті Ялта здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства .

За результатами перевірки був складений акт № б/н (а.с. 6 том 1), у якому зафіксовано, що „за адресою: АДРЕСА_3 розташовані земельні ділянки, які самовільно зайняті (використовуються без правовстановлюючих документів) та на яких зведені одинадцять кафе та три недобудовані споруди”. Серед приведених обєктів зазначено кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”, площею біля 70 кв.м., яке використовується ОСОБА_2.

Зазначений акт складений у присутності відповідача - фізичної особи підприємця ОСОБА_2., про що мається його підпис (а.с.6 звор. бік том 1).

04 березня 2011 року працівниками управління Держкомзему у місті Ялта відносно ОСОБА_2. складений протокол про адміністративне правопорушення № 0000624 (а.с.9 том 1), яке виразилось у самовільному зайнятті вказаним громадянином земельної ділянки, орієнтованою площею 70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3. Земельна ділянка використовувалась під облаштування кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”.

При цьому, зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_2. був присутнім на момент його складення, ознайомлений зі змістом цього документу та розписався у графі „підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності”.

У той же день посадовими особами управління Держкомзему у місті Ялта видано припис щодо усунення ОСОБА_2. виявлених порушень шляхом оформлення правовстановлюючих документів на зайняту земельну ділянку чи її звільнення у строк до 05 квітня 2011 року (а.с.10 том 1).

У звязку з невиконанням відповідачем наведених приписів постановою управління Держкомзему у місті Ялта від 10 березня 2011 року (а.с. 8 том 1) його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог статті 125 Земельного кодексу України у вигляді стягнення штрафу у розмірі 300,95 грн.

Звертаючись із цим позовом до господарського суду, прокурор у позовній заяві стверджував, що факт безпідставного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки є належним чином встановленим наведеними вище актами управління Держкомзему у місті Ялта, у звязку з чим вважав достатніми правові підстави для спонукання відповідача в судовому порядку до звільнення самовільно займаної ним земельної ділянки та відшкодування завданої у звязку з цим шкоди, яка розрахована відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення у рішенні та доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також представників фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Верховної Ради Автономної Республіки Крим в попередніх судових засіданнях (а.с. 17-20, 35-38, 91-94 том 2), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для спонукання відповідача до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею, площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, а також похідна від цього вимога про стягнення з нього суми шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки.

У статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" зазначено, що самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як слідує з позовної заяви, факт зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, встановлений актом перевірки Управління Держкомзему у місті Ялта від 26 лютого 2011 року, протоколом про адміністративне правопорушення № 000624 від 04 березня 2011 року та постановою цього органу від 10 березня 2011 року про притягнення ОСОБА_2. до адміністративної відповідальності (а.с. 6-9 том 1), які на даний час є чинними та оскарженими відповідачем у встановленому законом порядку не були.

В оскарженому судовому рішенні суд першої інстанції зазначив про відсутність в матеріалах справи належних доказів, підтверджуючих правомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, у звязку з чим надав оцінку таким діям фізичної особи-підприємця ОСОБА_2., як самовільне користування земельною ділянкою.

Однак, судова колегія вважає, що наведені доводи господарського суду Автономної Республіки Крим надані при неналежному дослідженні усіх обставин справи та без врахування приписів норм матеріального права, які підлягають до застосування у вирішенні даного спору.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" унормовані підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Вбачається, що даний позов предявлено прокурором міста Ялта в інтересах держави в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності , мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто у контексті цієї норми має значення лише субєктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Обставини щодо фактичного існування порушення прав або законного інтересу особи, яка звернулась із позовом, мають бути зясовані господарським судом під час здійснення провадження у відповідній справі.

Втім, місцевий суд викладеного не дотримався та повноважень позивачів щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не перевірив.

Між тим, у відповідність до положення „Про Державний комітет України по земельних ресурсах", затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. N 970/2000 (чинного на час проведення перевірки спірної земельної ділянки), Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим є структурною одиницею Державного комітету України по земельних ресурсах”.

Пунктом 3 наведеного положення передбачено, що основними завданнями Держкомзему є: координація проведення земельної реформи, спрямованої на роздержавлення і приватизацію земель, сприяння паюванню земель, переданих у колективну власність, створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності на землю; здійснення державного контролю за використанням і охороною земельних ресурсів; ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, проведення землеустрою; розроблення і реалізація державних і регіональних програм, пов'язаних з регулюванням земельних відносин, раціональним використанням та охороною земель, відновленням родючості грунтів, визначення механізму та етапів їх запровадження.

Згідно з пунктом 1 положення „Про Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим”, затвердженого постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 25 травня 2010 року № 200, цей орган має аналогічні завдання у межах територіальної одиниці, на яку розповсюджують його повноваження.

З приведених нормативних документів слідує, що правом розпорядження земельними ресурсами вказаний орган не наділений, тобто у Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим відсутні цивільні права або інтереси, які стосуються права розпорядження спірною земельною ділянкою .

При цьому цивільні права і інтереси слід відрізняти від управлінських або контролюючих функцій. (Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 10 травня 2011 року у справі №5002-29/349.1-2010).

Більш того, на момент звернення прокурора з цим позовом до господарського суду набув чинності Указ Президента України від 08 квітня 2011 року № 445 "Про Державне агентство земельних ресурсів України", яким затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України.

У відповідність до наведеного нормативного акту Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

За приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Однак, позовна заява, яка є предметом розгляду у цій справі, не містить доводів про порушення прав або інтересів Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим і ця обставина не доведена в суді ані прокурором, ані зазначеним позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Підставами для звернення з позовом в інтересах Ради міністрів Автономної Республіки Крим прокурор зазначив те, що спірна земельна ділянка відноситься до відання наведеного виконавчого органу.

Ці доводи підтримував представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим в судових засіданнях суду апеляційної інстанції (а.с.17-20, 35-38, 91-96 том 2).

Разом з тим, всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, вони не були підтверджені відповідними доказами, незважаючи на неодноразові вимоги апеляційної інстанції, викладені в ухвалах суду від 15 листопада 2011 року та 06 грудня 2011 року ( а.с. 22- 25, 40- 46 том 2), а були засновані лише на посиланнях представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим на приписи пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та статей 174-176 Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

При цьому частиною 2 статті 174 Земельного кодексу України (у редакції 2003 року) було унормовано, що рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

29 жовтня 2002 року Лівадійською селищною радою прийнято рішення № 6 „Про розгляд та погодження проекту встановлення меж селища Охотниче Лівадійської сільради”, відповідно до якого узгоджено проект встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю „ЕКОЗЕМПРОЕКТ”, у відповідність до якого загальна площа селища склала 38,2000 га (а.с.74 том 2).

У пунктах 2-3 наведеного акту органу місцевого самоврядування було визначено клопотати перед Ялтинською міською радою про узгодження проекту встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради та подальшого направлення його до Верховної Ради Автономної Республіки Крим для затвердження.

27 березня 2003 року за вих. 02/13-183 Лівадійська селищна рада скерувала на узгодження до Верховної Ради Автономної Республіки Крим зазначений проект встановлення меж селища Охотниче (а.с. 73 том 2).

Загальним у встановленні меж будь-якого адміністративно-територіального утворення є визначення меж за проектами землеустрою (частина 2 статті 173 Земельного кодексу України).

Зі змісту статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та статті 174 Земельного кодексу України слідує, що після розробки проекту землеустрою він підлягає обовязковій державній землевпорядній експертизі та затвердженню компетентним органом відповідно до наданих йому повноважень.

Судовою колегією встановлено, що 17 вересня 2003 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим було прийнято рішення №670-3/03 „Про встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим”, пунктом 1 якого встановлено межі наведеного населеного пункту згідно з наданим Лівадійською селищною радою проекту (а.с. 71-72 том 2).

Вказане рішення на даний час є чинним та у встановленому діючим законодавством України порядку не скасовано.

Пунктом 2 рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим №670-3/03 від 17 вересня 2003 року було визначено Лівадійській селищній раді виступити замовником зі встановлення в натурі меж вищезазначеного населеного пункту.

Наведені приписи були виконані Лівадійською селищною радою та рішенням зазначеного органу місцевого самоврядування від 24 грудня 2003 року № 38 затверджено технічний звіт про виконання топографо-геодезичних робіт з перенесення у натурі меж населеного пункту с. Охотниче Лівадійської селищної ради (а.с 64 том 2).

При цьому, 05 жовтня 2004 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято рішення № 1071-4/04 „Про зняття з контролю деяких постанов та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її Президіума”, відповідно до якого, зокрема, знято з контролю як виконане рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим №670-3/03 від 17 вересня 2003 року (а.с 65-66 том 2).

Таким чином, заявник апеляційної скарги належним чином довів, що землі с. Охотниче знаходяться у адміністративно - територіальних межах Ліівадійської селищної ради.

Судова колегія приймає до уваги лист Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року за вих. № 7150-2/10125-4 (а.с.55 том 2), у якому зазначено про відсутність у вказаного органу інформації відносно меж земельних ділянок на території АДРЕСА_3, однак вважає, що це не спростовує факту встановлення меж наведеного населеного пункту.

Щодо посилань представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим на відсутність у Лівадійської селищної ради державного акту, тоді як відповідно до частини 1 статті 176 Земельного кодексу України саме зазначеним документом посвідчують межі адміністративно територіальних утворень, судова колегія зазначає, що, в силу вимог частини 2 наведеної правової норми, форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Між тим, на даний час форма та порядок видачі державних актів на межі адміністративно-територіальних утворень законодавчим органом не встановлені, що підтвердив представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З урахуванням викладеного у сукупності, слід визнати, що органом, уповноваженим у вирішенні питання щодо надання у користування земельної ділянки, площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, є Лівадійська селищна рада.

Отже, судова колегія погоджується з посиланнями заявника апеляційної скарги, що прокурор безпідставно звернувся з цим позовом в інтересах Ради міністрів Автономної Республіки, який є неналежним позивачем по заявлених у даному спорі вимогах.

Згідно з пунктом 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6 у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Отже, при вирішенні спорів про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки є необхідним не тільки дослідити, чи підтверджується факт зайняття відповідної земельної ділянки особою, до якої предявлений позов, та наявність у неї правовстановлюючих документів, але, зокрема, встановити причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, або вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку .

Суд першої інстанції викладеного не врахував, всупереч приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, усіх необхідних обставин справи не встановив, обмежившись лише дослідженням письмових доказів, які були надані прокурором до матеріалів позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

При цьому, апеляційний суд, як судова інстанція, яка переглядає спір по суті, не позбавлена права витребувати та долучити до матеріалів справи необхідні докази, надавши їм відповідну правову оцінку, якщо такі докази, на думку суду, підтверджують фактичні обставини справи. (Аналогічну позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 02 вересня 2009 року у справі № 2-6/529-2009) .

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що судом першої інстанції обставини спору досліджені неповно, а матеріали справи не містили усіх необхідних письмових доказів для його обєктивного та всебічного вирішення, аналіз взаємовідносин сторін належало здійснити під час апеляційного перегляду справи з урахуванням матеріалів, що були надані сторонами на стадії апеляційного провадження, у звязку з чим колегією суддів встановлені наступні обставини.

З матеріалів справи слідує, що, починаючи з 2002 року, фізична особа підприємець ОСОБА_2 звертався до Лівадійської селищної ради з приводу розгляду питання щодо виділення у його користування спірної земельної ділянки, як особисто, так і у складі групи підприємців (а.с. 79-81, 86 том 1).

Зокрема, у листі виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 20 листопада 2007 року за вих. №02/14-1384 (а.с.77 том 1) було наведено, що підприємці с. Охотниче неодноразово звертались до зазначеного органу місцевого самоврядування з метою вирішення питання про виділення їм у користування земельної ділянки, площею 0,25 га, під будівництво торгових павільйонів в районі метеостанції. Одночасно вказані особи пройшли земельну комісію Лівадійської селищної ради.

Згідно з наданими до матеріалів апеляційної скарги письмовими доказами, останнє звернення відповідача до Лівадійської селищної ради щодо виділення йому у користування спірної земельної ділянки мале місце 11 березня 2011 року (а.с.83 том 1).

При цьому, листом зазначеного органу місцевого самоврядування від 06 квітня 2011 року за вих. № С-461 фізичну особу підприємця ОСОБА_2 було повідомлено, що вказану заяву буде розглянуто на черговій сесії Лівадійської селищної ради (а.с.74 том 1) .

Таким чином, відповідач вчиняв необхідні дії для вирішення питання про виділення у його користування спірної земельної ділянки.

Слід відмітити, що, виходячи зі встановлених обставин справи, звернення позивача з приводу виділення йому вказаної земельної ділянки мали місце до компетентного органу, а тому судова колегія вважає неможливим кваліфікувати користування відповідачем спірною земельною ділянкою як самовільне, оскільки, стороною на цей час вжиті передбачені діючим законодавством заходи для оформлення права користування нею.

Тобто, виходячи з викладених вище положень пункту 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6, зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не є самовільним.

Отже, висновки місцевого суду про вчинення відповідачем порушення земельного законодавства, яке виражається у самовільному зайнятті земельної ділянки, і має наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України, є необґрунтованими.

У звязку з викладеним, оскаржене рішення місцевого суду в частині задоволення вимог позову про спонукання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки підлягає скасуванню.

Оскільки вимога про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. суми шкоди в розмірі 300,95 грн. є взаємоповязаною з вимогою про звільнення самовільно зайнятої ділянки, вона також задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі зясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу Українигосподарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

З матеріалів справи вбачається, що під час апеляційного перегляду даного спору ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2011 року, 15 листопада 2011 року, від 06 грудня 2011 року (а.с.59-62 том 1, а.с. 15-22, 40-46, 96-99 том 2) у Лівадійської селищної ради в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України було витребувано певні письмові докази.

Втім, приписи Севастопольського апеляційного господарського суду вказаним органом виконані не були, що зумовило неодноразове відкладення розгляду справи та необхідність у витребуванні цих доказів від інших учасників спору.

Як розяснено у пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи може тягти за собою, зокрема, стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК).

З урахуванням викладених обставин, положень норм процесуального права та розяснень Вищого господарського суду України, судова колегія вважає достатніми підстави для стягнення з Лівадійської селищної ради на користь Державного бюджету України штрафу у розмірі 850,00 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на цю особу.

Повний текст постанови складений 05 січня 2012 року.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 ( пункти 1, 4 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2011 року у справі № 5002-28/3212-2011 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8,Лівадія, м. Ялта,98655, відомості щодо розрахункових рахунків в матеріалах справи відсутні) на користь Державного бюджету України (код. ЄДРПОУ - 26014947, отримувач - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Севастополі ( отримувач коштів: Державний бюджет міста Севастополя), код отримувача - 38022717, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Севастополі, код банку отримувача - 824509, розрахунковий рахунок- 31210206700001) штраф у розмірі 850,00 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на цю особу.

5. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя< Підпис >В.В.Сотула

Судді< Підпис >В.С. Голик

< Підпис >С.А. Рибіна

<Список >

<Список ><Довідник >

Розсилка:

Заступник прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)

Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114,Сімферополь,95038)

фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) (АДРЕСА_2))

Лівадійська селищна рада (вул. Батуріна, 8,Лівадія, м. Ялта,98655)

Верховна Рада Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18,Сімферополь,95000)

<кредитор >(< адреса >)

<Сюда вписывать остальных >