Постанова № 20603819, 08.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2011 року <Час проголошення >№ 2а-15022/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Крупічко Ю.Ю., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов.від 01.12.2011р. №25);

від позивача: ОСОБА_4.( дов.від 01.12.2011р. №25);

від відповідача: ОСОБА_3 (дов. від 29.06.2011р. №4157/9/10-008)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Медилайн,, до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним податкового рішення повідомлення від 04.07.2011р. №0000262301.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08.12.2011 року в 11 год. 34 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Медилайн,, (далі по тексту позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі відповідач) про визнання нечинним податкового рішення повідомлення від 04.07.2011р. №0000262301.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки розмір податкового кредиту на його думку збільшено на правомірних підставах. Позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак скасуванню не підлягає. У задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про задоволення позову, з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аммо»( надалі - Контрагент»за період з 01 жовтня по 31 грудня 2010 року. За її результатами складено Акт від 20 червня 2011 року № 275/23-1/32346502 про результати невиїзної документальної перевірки Товариства.

За результатами розгляду Акта прийняте Податкове повідомлення - рішення 4 липня 2011 року № 0000262301 ( надалі - Рішення).

Відповідно до Рішення позивача на підставі п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України ( надалі - Кодекс) було донараховано 171 151,08 гривень податкового зобов'язання з податку на додану вартість ( надалі - ПДВ), з яких: 136 920,86 гривень - основне зобов'язання та 34 230,22 гривні штрафних санкцій за порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР ( надалі «Закон про ПДВ»).

Позивач, не погоджуючись з Рішенням, звернувся до ДПА у м. Києві із скаргою від 13 липня 2001 року № 81, де виклало свої заперечення та докази. Своїм Рішенням про результати розгляду скарги від 09 вересня 2001 року № 9001/10/25-114 ( надалі - Рішення за скаргою 1) ДПА у м. Києві залишила без змін Рішення, а скаргу позивача без задоволення. Рішення за скаргою 1 ґрунтувалося на посиланні відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену в Постанові від 26 вересня 2006 №06/53 щодо недійсності правочинів.

Позивач, не погодившись із зазначеним Рішенням за скаргою 1 ДПА у м. Києві, звернувся з повторною скаргою до Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2011 року № 123, яка своїм Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 10 жовтня 2011 року № 3386/6/10-2115 залишила без змін Рішення, а скаргу позивача без задоволення.

При цьому, суд звертає увагу, на те, що Акт та Рішення ґрунтуються на переконанні відповідача в тому, що позивач не мав права відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виданих позивачу його Контрагентом, по фінансово-господарським операціям за період 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року.

Підставою для перевірки є лист ДПА України від 20 травня 2011 року № 6817/7/23-807 щодо проведення перевірки позивача, що був покупцем Контрагента.

За інформацією інформаційно-аналітичної системи ДПА України податкова звітність Контрагента у період з жовтня по грудень 2010 року визнана «недійсною». Підписані вказані декларації були посадовою особою, відповідно до пояснень якої, наданих Центральному МРВ Управління СБ України, яка зареєструвала Контрагента, як юридичну особу, за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Також у Акті міститься інформація щодо результатів невиїзної документальної перевірки Контрагента, відповідно до якої, встановити його місцезнаходження та, відповідно, підтвердити податкові зобов'язання та податковий кредит немає можливості.

Актом підтверджено факти подання Контрагентом податкових декларації з ПДВ з додатками № 5 до них за період з травня по грудень 2010 року, та січень 2011 року.

Невиїзною перевіркою Контрагента встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Результатами невиїзної перевірки Контрагента не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

При цьому, Акт містить посилання на ст. 203, 215 - 216, 234 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, недійсним може бути визнано правочин, який суперечить вимогам закону. Визнання правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається, якщо його недійсність встановлено законом.

Але в Акті не міститься жодної інформації, якому саме законові суперечать договори, укладені між позивачем та його Контрагентом, на підставі чого вони можуть бути визнані недійсними (нікчемними). Відсутня також інформація і про визнання таких договорів недійсними у судовому порядку.

Інформація про те. що неможливо прослідкувати укладення та виконання договорів між Контрагентом та його попередніми продавцями не має жодного стосунку до взаємовідносин Контрагента з позивачем.

Акт не містить інформації про скасування державної реєстрації Контрагента та анулювання Свідоцтва платника ПДВ.

Товариство вважає, що правомірно збільшило розмір свого податкового кредиту на підставі податкових накладних Контрагента, враховуючи наступне.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до статутних документів має право здійснювати посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами, в даному випадку це торгівля медичним обладнанням.

З метою досягнення мети своєї господарської діяльності між позивачем та його контрагентами укладаються договори купівлі-продажу такого обладнання.

Позивачем на запит відповідача від 8 червня 2011 року № 16400/10/23-107 було надано пояснення та документальні підтвердження фінансово-господарських операцій, здійснених ним із Контрагентом, за період, що перевірявся. У тому числі були надані усі первинні документи: оборотно-сальдові відомості, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, копії договорів та специфікацій до них, копії податкових та видаткових накладних, копії платіжних доручень, підтверджуючих сплату придбаного обладнання належних сум ПДВ.

Контрагентом були надані належним чином оформлені видаткові накладні, що свідчать про факт передачі обладнання позивачу.

За умовами договорів, укладених між позивачем та його Контрагентом, відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, було встановлено обов'язок Контрагента передати позивачу обладнання протягом 30 календарних днів з моменту отримання коштів. Обов'язок з транспортування обладнання на Контрагента не покладався. У зв'язку із незначними габаритами придбаного обладнання, позивач транспортував його власними транспортними засобами за власний кошт.

При укладенні зазначених договорів та здійсненні фінансово-господарських операцій, Контрагент, на вимогу Позивача, надавав копію Свідоцтва про державну реєстрацію, копію Довідки із єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та копію Свідоцтва платника ПДВ, що є підтвердженням його спеціальної податкової правосуб'єктності.

До того ж, позивач, з метою уникнення можливої відсутності інформації щодо дефектів у правовому статусі Контрагента, скористалося даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, і на момент існування правовідносин із Контрагентом, і на момент перевірки позивача, державна реєстрація Контрагента не скасована, він перебуває у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та має спеціальну податкову правосуб'єктність, зареєстрований як платник ПДВ - його Свідоцтво платника ПДВ не анульовано.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону про ДПВ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п. 9.8 ст. 9 Закону.

Згідно із вимогами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними, а відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкові накладні, складені Контрагентом позивача, виключно відповідно до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, мають всі встановлені законом реквізити. Дані, вказані у зазначених податкових накладних, відповідають даним реєстраційних документів Контрагента. Будь-яких зауважень чи претензій до їх належного оформлення Актом не встановлено.

Враховуючи викладене та те, що законом заборонено формувати податковий кредит лише у випадку відсутності належних чином оформлених податкових накладних, вважаємо, що податковий кредит сформовано позивачем законно та правомірно, а податкові накладні Контрагента є повністю легітимними.

Позивач сплатив належні суми ПДВ у складі вартості обладнання, що поставлялося Контрагентом. Цей факт підтверджено платіжними дорученнями, які надавалися до перевірки. Не заперечує такої сплати і відповідач у своєму Акті.

Податкові накладні, виписані Контрагентом, законні та правомірні, що не спростовано жодним документом та Актом перевірки.

Включення сум сплаченого Контрагентові ПДВ та, відповідно, зменшення зобов'язань з ПДВ звітних періодів, що перевірялися, здійснено позивачем законно та правомірно.

Враховуючи викладене, штрафні санкції на підставі п.п. 123.1 ст. 123 Кодексу застосовані до позивача безпідставно, оскільки відсутня база для їх нарахування: позивач діяв добросовісно, не занижував розмір податкових зобов'язань з ПДВ, а податковий кредит сформував правильно та правомірно, його розмір не завищено.

Слід врахувати, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські декларації не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту. Право на податковий кредит підтверджено єдиною достатньою підставою - наявні належним чином оформлені документи, зокрема податкові накладні.

При цьому не може бути підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені Контрагентом. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його Контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те. що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із основних принципів податкового законодавства України, відповідно до п.п. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Кодексу є: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Нормою прямої дії при адміністративному оскарженні рішень є п. 56.21 ст. 56 Кодексу, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Доводи відповідача про правомірність прийнятого податного повідомлення рішення спростовуються матеріалами справи.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 9,70,71,94,97,158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0000262301.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Медилайн,, судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з місцевого бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур