Постанова № 20603809, 21.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2011 року           08:45           № 2а-13891/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Тетіс

до

треті особиКиївської міської державної адміністрації

1. Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»,

2. Приватне акціонерне товариство «Піллар»,

3. Публічне акціонерне товариство «Квазар»,

4. Приватне підприємство «Компанія ФАХ»,

провизнання незаконним та нечинним Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1661 від 27.11.2008 року,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У січні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Фабрика кулінарних виробів»(далі –позивач, ВАТ «ФКВ») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської державної адміністрації (далі –відповідач, КМДА) про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1661 від 27.11.2008 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2009 року було відкрито провадження у даній справі та призначено попереднє судове засідання на 19.03.2009 року.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2009 року справу було передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва (том І, а.с. 89).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2009 року було скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (том І, а.с. 110-111).

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2010 року справу було прийнято до провадження суддею Пилипенко О.Є. та присвоєно справі номер № 2а-13891/10/2670.

Ухвалою суду від 04.11.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (назву якого в ході судового розгляду було змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (том ІІ, а.с. 16).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2010 року було закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Під час судового провадження у вказаній адміністративній справі позивач неодноразово змінював обсяг позовних вимог, зокрема, заявою про уточнення позивних вимог від 14 січня 2011 року (том ІІ, а.с. 57-59), позивач просив визнати незаконними та нечинними Розпорядження голови Київської міської державної адміністрації :

- № 1661 від 27.11.2008 р. «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»,

- № 1780 від 25.12.2008 р. «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»;

- № 127 від 05.02.2009 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»,

- № 128 від 05.02.2009 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ»,

- № 517 від 29.04.2009 р. «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2011 року справу було прийнято до провадження суддею Патратій О.В. (том ІІ, а.с. 60).

Під час судового розгляду у вказаній адміністративній справі позивач остаточно уточнив позовні вимоги заявою від 14.03.2011 року (том ІІ, а.с. 166-167) та просив суд:

- визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1661 від 27.11.2008 р. «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів».

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2011р., від 18.05.2011 р. та від 20.07.2011 р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Приватне акціонерне товариство «Піллар», Публічне акціонерне товариство «Квазар», Приватне підприємство «Компанія ФАХ».

В ході судового розгляду було змінено найменування позивача –з Відкритого акціонерного товариства «Фабрика кулінарних виробів»на Публічне акціонерне товариство «Тетіс» зі збереженням ідентифікаційного коду юридичної особи за ЄДРПОУ (№ 03386313), що підтверджується копію статуту позивача, свідоцтва про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ № 325390 від 21.04.2011р. (том ІІ, а.с. 217-243).

За правилами ч. 3 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України 06.04.2011 р. в газеті «Хрещатик» було надруковано оголошення про розгляд даної справи (том ІІІ, а.с.19-20), тому суд вважає, що всі зацікавлені особи щодо розгляду даної справи повідомлені належним чином.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне розпорядження прийняте КМДА з перевищенням повноважень, оскільки відповідно п. 7 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»повноваження щодо встановлення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, в даному випадку Київської міської ради. Крім того, оскільки вказане розпорядження прийняте як нормативно-правовий акт місцевої державної адміністрації, воно відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 підлягає державній реєстрації в Київському міському управлінні юстиції, чого в даному випадку здійснено не було.

Позивач також зазначав, що спірне розпорядження є регуляторним актом, однак всупереч Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»його проект не було оприлюднено.

Також представник позивача зазначав, що Указом Президента України оскаржуване розпорядження вже скасоване, проте у тексті указу не зазначено з якої дати воно визнано не чинними. Оскільки невирішеним залишається питання про те, чи є діючим розпорядження до прийняття Президентом України відповідного Указу, позивач вимушений був звернутись до суду і просить визнати розпорядження незаконним і недійсним з моменту його прийняття.

Крім того, позивач вважає, що прийнятим спірним розпорядженням було порушено Порядок формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959, оскільки висновок, щодо економічно обґрунтованих витрат Державною інспекцією з контролю за цінами не складався.

Відповідач - Київська міська державна адміністрація - проти задоволення позовних вимог заперечила з таких підстав.

Відповідно до чинного законодавства (п.2 розділу VII "Прикінцеві положення»Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ") однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій виконавчої влади і місцевого самоврядування. При цьому Київська міська державна адміністрація здійснює повноваження виконавчого органу Київської міської ради та місцевої державної адміністрації, а не виконавчого комітету, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Тому застосування до КМДА норм законодавства про виконавчий комітет відповідач вважає необґрунтованим.

Відповідно до п.2 ч. «а»ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу Київської міської ради віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Вказане повноваження належить до власних самоврядних повноважень КМДА, як органу місцевого самоврядування, а тому оскаржуване розпорядження не підлягає реєстрації в органах юстиції.

Відповідач вважає, що оскаржуване розпорядження прийняте без порушення норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки розпорядження КМДА щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги не є регуляторними актами.

При цьому, згідно із ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Встановлені оскаржуваним розпорядженням тарифи відповідач вважає економічно обґрунтованими з урахуванням витрат на їх виробництво.

Крім того, на думку відповідача, позивач не має права на оскарження спірного розпорядження, оскільки не надано доказів застосування до позивача оскаржуваного розпорядження, або наявності підстав застосовування його у майбутньому.

Відповідач також зазначав, що в Указі Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 року відсутня пряма вказівка про надання зворотної сили в часі оспорюваному розпорядженню, з огляду на це він вважається скасованим та такими, що не відповідає вимогам Конституції України з дня набрання чинності вищевказаного Указу Президента України, тобто з дня його опублікування. Отже, Указ Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 набрав чинності з дня його опублікування, а тому його дія не може бути поширена на правовідносини, що існували або виникли до набрання чинності вказаного Указу Президента України.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи - ПАТ АК «Київводоканал»позовні вимоги не визнав, зазначав, що відповідач діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб визначений законом.

Представники третіх осіб - ПАТ «Піллар», ПП «Компанія ФАХ»підтримали позов, просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник третьої особи –ПАТ «Квазар»при вирішенні даної справи покладався на розсуд суду.

У судове засідання 28 листопада 2011 року уповноважені представники позивача та третіх осіб –ПП «Компанія ФАХ», ПАТ «Квазар»не з’явились; особи, які беруть участь у справі належним чином повідомлені судом про дату, час та місце судового розгляду. Позивач подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника позивача та третіх осіб, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2008 року Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1661 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»(далі –Розпорядження КМДА № 1661), яким було: 1) погоджено тарифи на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води, які виробляються ВАТ "АК "Київводоканал", для відпуску бюджетним установам та іншим споживачам; 2) встановлено тарифи на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води виконавцям цих послуг комунальної форми власності для здійснення розрахунків з бюджетними установами та іншими споживачами і погоджено на цьому рівні тарифи на зазначені послуги виконавцям усіх інших форм власності, та введено їх в дію з 01.12.2008 року.

Зокрема, даним Розпорядженням було погоджено ВАТ «АК «Київводоканал»тариф на холодну воду у розмірі 2,20 грн. за 1 куб. м води, якщо така послуга надається бюджетним установам (перелік яким наведено у Розпорядженні) та 10,02 грн. за 1 куб. м води –для інших установ.

Відповідно до Указу Президента України от 24.12.2008 № 1199/2008 «Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації»Розпорядження КМДА № 1661 було скасовано як таке, що видано головою Київської міської державної адміністрації з перевищенням повноважень щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги; встановлює тарифи, що перевищують економічно обґрунтовані витрати з урахуванням граничної рентабельності у 2 - 5 разів; прийнято з порушенням Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" щодо строку оприлюднення проектів регуляторних актів, одержання зауважень і пропозицій до них (стаття 9), щодо погодження проектів регуляторних актів із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної регуляторної політики або його територіальними органами (стаття 21), а також неможливості прийняття або схвалення регуляторного акта, якщо щодо проекту такого регуляторного акта спеціально уповноваженим органом або його територіальним органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні (стаття 25).

Вказаний Указ набув чинності з моменту його опублікування, тобто з 26 грудня 2008 року.

Як зазначалося вище, позивач оскаржує розпорядження Київської міської державної адміністрації, тобто рішення суб'єкта владних повноважень, яке містить норми права, що поширюють свою дію на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб, тобто предметом оскарження є нормативно - правовий акт органу місцевого самоврядування.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів врегульовані главою 6 КАС України. Норми цієї глави мають пріоритет над загальними нормами КАСУ, які регулюють відповідні питання, оскільки є спеціальними.

Так, ст. 171 КАС України встановлено, що правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом відповідно до вказаної норми Закону є можливістю фізичних та юридичних осіб ініціювати судове провадження в адміністративній справі з метою судового захисту їх прав, свобод чи інтересів, порушених суб’єктом владних повноважень у сфері публічно –правових відносин.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у ст. 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий за хист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, в той час як право на звернення до адміністративного суду з позовом має ширше коло суб'єктів. Таке право мають також представники, у тому числі законні представники, зокрема й органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Як вбачається з ч.1, ч. 2 ст. КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З вказаної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише ті права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтересів юридичних осіб, які є порушеними на момент розгляду справи в суді.

Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання спірних правовідносин.

Крім того, ч. 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість надання судового захисту, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.10.2010 року у справі № 2а-1180/10 було задоволено позов Приватного акціонерного товариства «Енергетичний завод «Енергетик»до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування з моменту прийняття розпоряджень. Вказаною постановою суду, зокрема, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1661 від 27.11.2008 р. «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»(том ІІІ, а.с. 96-98).

Згідно листа Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2011 року постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 04.10.2010 року в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалась. Відміткою на судовому рішенні підтверджується, що станом на 04.11.2011 року постанова суду набрала законної сили.

30 вересня 2011 року в газеті «Хрещатик»була опублікована резолютивна частина постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року (том ІІІ, 104-105).

За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб'єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.

Якщо суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, то таке рішення втрачає законну силу лише на майбутнє –з моменту набрання судовим рішенням законної сили, що означає збереження правовідносини, які виникли з моменту прийняття рішення до моменту втрати ним сили.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним з моменту його прийняття як спосіб захисту порушеного права позивача означає, що спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідно до вищенаведеного судового рішення, яке набрало законної сили, спірне розпорядження втратило свою правову значимість з дати його прийняття, у зв’язку з чим спірне розпорядження не створює будь-яких правових наслідків від моменту його прийняття та, відповідно, на час розгляду даної справи у суді не діє.

Відтак, виходячи з положень ч. 2 ст. 171 КАС України, враховуючи, що правовому захисту підлягає порушене право, беручи до уваги те, що оскаржуваний акт не породжує будь-яких правовідносин з моменту прийняття та на час розгляду справи спірні положення не діють, а отже і не порушують прав позивача на час розгляду справи, а позивач, у свою чергу, не є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт у спірній частині, підстав для задоволення позову щодо визнання незаконним та нечинним спірного акту та повторного припинення дії оскаржуваних положень спірного акту - немає.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року № 2, –приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

В даному випадку, виходячи із встановлених судом обставини та наведених вище приписи законодавства, суд не знаходить підстав для повторного визнання спірного розпорядження незаконним та нечинним та, виходячи з вищенаведеного в сукупності, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з цим.

Разом з тим суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів), де уп. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т. ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право в цьому не було обмежене.

Проте, внаслідок встановленої у вищенаведеному судовому рішенні незаконності та нечинності спірного розпорядження та припинення його дії з моменту прийняття, ці права не можна вважати порушеними, оскільки спірне розпорядження втратило свою правову значимість з дати його прийняття, а спірні правовідносини між сторонами є припиненими.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки оскільки оскаржуваний акт вже визнано незаконними та нечинним з моменту його прийняття.

Керуючись ст. ст. ст. 17 - 19, 158 - 163, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Патратій О.В.