Постанова № 20596080, 19.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2011 р. № 2а- 10516/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представників сторін

позивача Цуканова В.В.

відповідача Хищенка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство "Газкомпресормаш"

до Державної податкової інспекції Київського району міста Харкова

провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

встановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ київського району м.Харкова про визнання дій Державної податкової інспекції щодо встановлення правопорушення з боку ТОВ СП «Газкомпресормаш», викладених в акті перевірки від 08.06.2011 року № 2229/18-010/36988484 протиправними; зобовязання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова утриматися від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам, ТОВ СП «Газкомпресормаш»акту перевірки від 08.6.2011року № 2229/18-010/36988484.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, пославшись на те, що при проведенні перевірки фахівцями податкового органу порушено приписи податкового законодавства, які визначають, що у випадку ненадання відповіді на письмовий запит податкова інспекція повинна ініціювати проведення документальної виїзної перевірки, а не проводити документальну позапланову невиїзну перевірку; висновки акту перевірки не відповідають дійсності, оскільки при проведені перевірки не були досліджені первинні бухгалтерські документи та не проводилися зустрічні перевірки контрагентів позивача, а тому дії по проведенню перевірки позивача є протиправними. Крім того представник позивача просив суд задовольнити адміністративний позов в частині вимог про зобовязання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова утриматися від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам, ТОВ СП «Газкомпресормаш»акту перевірки від 08.6.2011року № 2229/18-010/36988484, оскільки використання висновків акту перевірки може негативно вплинути як на репутацію підприємства, так і на взаємовідносини з контрагентами.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, пославшись на те, що при проведенні перевірки встановлені взаємовідносини з контрагентами, які згідно інформаційних баз даних податкового органу не мають можливості здійснювати господарську діяльність, тому актом перевірки встановлено, що діяльність позивача у перевіряємому періоді фактично зводилась до транзиту фінансових потоків та не мала на меті здійснення господарської діяльності. Перевірка діяльності платника податків, результати якої оформлені відповідним актом проведена в межах повноважень податкових органів та за наявності підстав, визначених законом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу субєкта господарювання юридичної особи, про що йому видане свідоцтво серії А01№ 423497 та взятий на податковий облік у ДПІ Київського району м. Харкова (а.с.72,74). Основними видами діяльності згідно довідки зі статистики АА № 315131 (а.с.73) є діяльність у сфері інжинірингу; будівництво будівель; дослідження та розробка в галузі технічних наук; монтаж машин та устаткування спеціального призначення, не віднесених до інших групувань; діяльність автомобільного вантажного транспорту»інші види оптової торгівлі;

08.06.2011 року фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань правильності визначення суми податку на додану вартість за березень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 08.06.2011 року № 229/18-010/3698484, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч.1 ст.203,215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ СП «Газкомпресормаш»з постачальниками та покупцями; відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст..ст.185,188,192 ПК України.

Перевіряючи дії відповідача при проведенні перевірки, на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне. Відповідно до положень ст.22, 185 ПК України обєктом оподаткування з податку на додану вартість в тому числі є постачання товарів, робіт, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст..186 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на обєкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі обєкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, з наявністю яких законодавство повязує виникнення у платника податкового обовязку

За правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та положеннями п.187.1 ст..187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1, ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що встановлення факту наявності або відсутності обєкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобовязання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється обєкт оподаткування.

Відповідно до положень ст..83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Вказані вище норми кореспондуються із положеннями п.5.2, п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте матеріалами справи підтверджено, що відповідачем по справі вказані документи не досліджувалися, виходячи зі змісту акту (а.с.17), перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року з усіма передбаченими діючим законодавством додатками; листа - запиту ДПІ у Київському районі м. Харкова № 9761/10/18-018 від 12.05.2011 року; даних бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»

Щодо дій податкової інспекції по встановленню порушення позивачем вимог ч.1 ст.203,215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України, то суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”, проте у судове засідання доказів такого звернення не надано.

Суд також звертає увагу на те, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Даючи оцінку висновкам податкової інспекції стосовно нікчемності договорів, укладених позивачем із контрагентами, суд звертає увагу на те, що згідно положень ст.ст.215,216,228 ЦК України та положень постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки позивача суд зазначає, що вказаний документ не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем по справі не досліджувалися ані договори, укладені між позивачем та підприємствами контрагентами, які зазначені в акті перевірки, ані первинні бухгалтерські документи, тобто дії по проведенню перевірки в частині встановлення реальності угод, укладених підприємством здійснені без дотримання вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що при проведенні перевірки відповідачем по справі не дотримано вимог ч.3 ст.2 КАС України та приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, згідно яких факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів ( п. 6) та вважає позовні вимоги в частині визнання дій державної податкової інспекції щодо встановлення правопорушення з боку ТОВСП «Газкомпресормаш», викладених в акті перевірки від 08.06.2011 року № 2229/18-010/36988484 протиправними такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобовязання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова утриматися від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам, ТОВСП «Газкомпресормаш»акту перевірки від 08.6.2011року № 2229/18-010/36988484 суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню оскільки прийняття рішення про заборону вчиняти дію на майбутнє, виходить за межі повноважень суду, які встановлені ст. 162 КАС України. Предметом спору по адміністративній справі можуть бути лише існуючі правовідносини, а не ті, які можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст..94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство "Газкомпресормаш" до Державної податкової інспекції Київського району міста Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволольнити частково

Визнати дії ДПІ у Київському районі м.Харкова щодо встановлення правопорушення з боку ТОВ СП "Газкомпресормаш", викладені в акті перевірки від 08.06.2011 року № 2229/18-010/36988484 протиправними

В іншій частині позовних вимог позов залишити без задоволення

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ СП "Газкомпесормаш" ( код 36988484) судовий збір у розмірі 1.70 (одна гривня 70 копійок)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 23 грудня 2011 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.