Постанова № 20591492, 05.12.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4896/2011

05 грудня 2011 року 17год. 51хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Полюхович І.А.,

відповідача: представник Довгополюк В.В.

третьої особи: представник Булак Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Підприємства Городищенської виправної колонії № 96 Державного департаменту України з питань виконання покарання в Рівненській області

доВідділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі

про визнання дій неправомірними та скасування постанов та акту опису

ВСТАНОВИВ:

Підприємство Городищенської виправної колонії №96 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області звернулось в суд з позовом до Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області про визнання дій неправомірними, визнання нечинними та скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №005093 від 24.03.2011 року, АН №012876 від 19.01.2009 року, АА №444271 від 10.10.2007 року та акту опису і арешту майна від 26.08.2011 року.

За клопотанням представника Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області до участі в справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі, позаяк дана особа є основним стягувачем по виконавчому провадженню, в якому винесено оскаржувані постанови.

В судовому засіданні обговорено питання дотримання позивачем строків звернення до суду, в результаті чого встановлено, що постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №005093 від 24.03.2011 року, АН №012876 від 19.01.2009 року, АА №444271 від 10.10.2007 року Підприємство Городищенської виправної колонії №96 до 03.10.2011 року не отримувало. Підкріплені поштовим чеком (а.с.29) доводи відповідача про надіслання позивачу постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №005093 від 24.03.2011 року рекомендованим листом 31.03.2011 року, були документально спростовані позивачем. Зокрема позивачем надано журнал вхідної кореспонденції, де зафіксовано одержання від Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області 01.04.2011 року кореспонденції у вигляді двох постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №25532304 та ВП №25532061, боржником по яких виступає не Підприємство Городищенської виправної колонії №96 (код ЄДРПОУ 08680721), а Городищенська колонія №96 (код ЄДРПОУ 08564386)(а.с.73-79). Доводи сторони відповідача про те, що позивачу стало відомо про існування постанови АН №005093 від 24.03.2011 року під час судового засідання 19.09.2011 року в справі №2а/1770/3972/2011 за позовом Підприємства Городищенська виправна колонія №96 до Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції про визнання неправомірними дій щодо складання акту опису і арешту майна від 26.08.2011 року, суд не приймає, як належне обґрунтування порушення позивачем строку звернення до суду, позаяк відлік строку звернення до суду обраховується з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, тобто при оскарженні правових актів індивідуальної дії, з моменту ознайомлення особи з відповідним актом, а не з моменту, коли особа дізналася про існування, акту, як такого. Разом з тим документально підтвердженим є той факт, що Підприємство Городищенської виправної колонії №96 отримало копію постанови АН №005093 від 24.03.2011 року, а відповідно і ознайомилось з її змістом, 03.10.2011 року (а.с.49). Відповідно, під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, а відтак правових підстав для застосування положень пункту 7 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України у суду не виникало.

Також під час судового розгляду відповідач звертав увагу суду на ту обставину, що Рівненським окружним адміністративним судом вже винесено процесуальне рішення з приводу постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №012876 від 19.01.2009 року та АА №444271 від 10.10.2007 року, з огляду на що існували підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Судом за даними системи КП ДАС встановлено, що 04.11.2011 року Рівненським окружним адміністративним судом винесено ухвалу в справі №2а/1770/4396/2011 за позовом Городищенської виправної колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області (96) до Відділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії про залишення без розгляду. Вказана ухвала мотивована тією обставиною, що предметом спору є постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН № 012876 від 19.01.2009 року, б/н від 27.07.2011 року, АА № 444271 від 10.10.2007 року, що були винесені відповідачем щодо Підприємства Городищенська виправна колонія № 96 (код ЄДРПОУ 08680721), і вони не стосуються Городищенської виправної колонії № 96 (код ЄДРПОУ 08564386) позивача у справі.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін.

Ухвала на яку покликається відповідач це ухвала про залишення позовної заяви без розгляду, і така ухвала не входить в зазначений вище перелік.

За правилами пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Оскільки позивач у даній справі та у справі №2а/1770/4396/2011 не один і той самий, правові підстави для закриття провадження у справі також відсутні.

Представники позивача в судовому позов підтримали, вимоги обґрунтовували нормою частини 5 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" №2713-IV від 23.06.2005 року, якою прямо заборонено звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань і їх підприємств. Просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила. Суду пояснила, що арешт майна боржника проведено державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції в рамках виконання зведеного виконавчого провадження у повній відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року. З приводу постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271 від 10.10.2007 року зазначила, що така скасована згідно з постановою про звільнення майна боржника з-під арешту від 23.12.2010 року. Арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №012876 від 19.01.2009 року, знятий 21.11.2011 року на підставі рішення суду, яке набрало законної сили 21.11.2011 року. Що стосується постанови АН №005093 від 24.03.2011 року, то вона чинна, і підстав для ї скасування немає. Окремо зауважила, що акт опису і арешту майна від 26.08.2011 року, складено на виконання постанови АН №005093 від 24.03.2011 року, і сам по собі він жодних правових наслідків не обумовлює. За наведеного, просила в позові відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні пояснив, що станом на 05.12.2011 року в провадженні Відділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції на примусовому виконанні перебуває 41 виконавчий документ (видані Господарським судом Рівненської області та Рівненським окружним адміністративним судом) про стягнення з Підприємства Городищенської виправної колонії №96 боргу на суму 767090,09 грн. на користь Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі. Відповідно до статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. Відповідно до цього, державним виконавцем правомірно згідно акту опису і арешту від 26.08.2011 року описано і арештовано рухоме майно та майно, що використовується у виробництві боржника. Доводи позивача про те, що на будь-яке його майно не може бути звернуте стягнення спростував положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" №2864-III від 29.11.2001 року, за якими дозволена примусова реалізація майна державних підприємств, в частині виконання рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'яз-кового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За наведеного, просив в позові відмовити.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа Рівненською райдержадміністрацією Рівненської області 13.03.2000 року, організаційно-правова форма державне підприємство, ідентифікаційний код - 08680721 (а.с.16). Відповідно до статуту Підприємства Городищенської виправної колонії №96 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області, затвердженого Державним департаментом України з питань виконання покарань 15.02.2000 року (а.с.38-43), підприємство створено з метою залучення до праці засуджених і забезпечення їх професійного навчання (п.2.1.). Майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (п.4.1.). Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за Підприємством на праві повного господарського відання і не може бути обєктом застави, крім товарів, що знаходяться в обороті або у переробці (п.4.2).

Позивач тривалий час являється божником перед бюджетом.

Зокрема, на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області з 2002 року перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з позивача на користь стягувачів заборгованості на загальну суму 1853373,03 грн. Для забезпечення виконання цього провадження державним виконавцем Сельвестюк О.В. 10.10.2007 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271, за якою накладено арешт на все майно, що належить Городищенській виправній колонії №96, код ЗКПО 08680721 та заборонено боржнику здійснювати його відчуження (а.с.5). Вказане обтяження зареєстроване у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна (запис №1)(а.с.58) та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (запис №4)(а.с.52-53).

У цих же реєстрах містяться відомості про вилучення відповідних записів: у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції про зняття арешту з майна боржника №б/н від 29.12.2008 року; у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції про зняття арешту з майна боржника №20495565 від 23.10.2010 року.

Разом з тим, постанова №б/н від 29.12.2008 року суду не надана, а за змістом долученої до матеріалів справи постанови ВП№20495565 від 23.10.2010 року, з-під арешту звільнено все майно боржника Городищенської виправної колонії №96, код ЄДПОУ 08564386, а не Підприємства Городищенської виправної колонії №96, код ЄДРПОУ 08680721(а.с72). Відповідно до цього, докази скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271 від 10.10.2007 року відсутні.

Крім того, у межах вказаного зведеного виконавчого провадження державним виконавцем Сельвестюк О.В. 19.01.2009 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №012876, за якою накладено арешт на прирейковий склад за адресою: м.Рівне, вул. Кн.Володимира,112 м, що перебуває на балансі Підприємства Городищенської виправної колонії №96, код ЄДРПОУ 08680721.

Однак, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 року у справі №2а-8080/09/1770 за позовом Державної податкової інспекції в Рівненському районі до Відділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, звільнено з-під арешту, накладеного Відділом державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції в порядку виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення грошових коштів з боржника - Підприємства Городищенська виправна колонія Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області (№96), майно, а саме: окремо стоячу одноповерхову каркасну будівлю складу, загальною площею 327,2 кв.м. (прирейковий склад)(інв. №1970), яка знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Князя Володимира, 112 "м". Вказана постанова набрала законної сили 21.11.2011 року - з дня винесення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали про закриття апеляційного провадження (а.с.80-81). На такій підставі 21.11.2011 року державним виконавцем Довгополюк В.В. винесено постанову про зняття арешту, накладеного постановою АН №012876 від 19.01.2009 року (а.с.50). Вказану постанову того ж дня зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна (а.с.51)

Відповідно до цього, станом на день розгляду справи судом постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №012876 від 19.01.2009 року втратила свою дію.

Також, в рамках того самого зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем Сельвестюк О.В. 24.03.2011 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №005093, за якою накладено арешт на все майно, що належить Підприємству Городищенської виправної колонії №96, код ЄДРПОУ 08680721, крім окремо стоячої одноповерхової каркасної будівлі складу, загальною площею 327,2 кв.м. (прирейковий склад) за адресою: м.Рівне, вул. Кн.Володимира,112 м (а.с.7). Вказане обтяження зареєстроване у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна (запис №7)(а.с.60).

26.08.2011 року державним виконавцем Чепель С.В. при примусовому виконанні того ж самого зведеного виконавчого провадження складено акт опису та арешту майна, за яким описано 66 позицій активів, серед яких переважають транспортні засоби, станки, швейні машини. Акт складено без оцінки майна з вказівкою про те, що вартість повинна бути визначена спеціалістом. Акт підписано позивачем із зауваженнями (а.с.8-10).

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Що стосується позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними.

В силу вимог статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження та винесення постанов від 10.10.2007 року та від 19.01.2009 року, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Відповідно до вимог статті 50 вказаного Закону, примусове виконання здійснюється шляхом звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, а звернення стягнення на майно боржника, в свою чергу, полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічним чином, стаття 11 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, в редакції Закону № 2677-VI від 04.11.2010 року, що діє з 08.03.2011 року, покладає на державного виконавця обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до статті 32 Закону в цій редакції, заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Звернення стягнення на майно боржника, в силу вимог статті 52 Закону, полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Враховуючи зазначені норми та досліджені в засіданні докази суд прийшов до висновку, що державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області, по закінченню строку, наданого боржнику для добровільного виконання виконавчих документів, правомірно вжив заходи, необхідні для виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення з Підприємства Городищенської виправної колонії №96 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області на користь стягувачів заборгованості. Оскільки державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, жодних правових підстав для визнання його дій, як і дій органу державної виконавчої служби неправомірними, у суду немає.

Що стосується позовних вимог про визнання нечинними постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271 від 10.10.2007 року, АН №012876 від 19.01.2009 року, АН №005093 від 24.03.2011 року.

Нормами матеріального права передбачено порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки позивачем оскаржуються правові акти індивідуальної дії, то мова може йти лише про їх протиправність, а не про нечинність. Наведене кореспондується з вимогами пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання рішень суб'єкта владних повноважень протиправними.

Як зазначено вище, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області, виносячи постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, діяв у спосіб та в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року. Самі постанови по формі та змісту відповідають додаткам до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999 року, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за №865/4158. Відповідно жодних правових підстав для визнання таких постанов протиправними у суду немає.

Що стосується позовних вимог про скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271 від 10.10.2007 року, АН №012876 від 19.01.2009 року, АН №005093 від 24.03.2011 року.

Підстав для скасування в судовому порядку постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №012876 від 19.01.2009 року немає, позаяк станом на день розгляду справи судом вказана постанова втратила свою дію з огляду на судове рішення, та виданої на його виконання постанови державного виконавця про звільнення відповідного майна з-під арешту.

Щодо двох інших постанов, то статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, в редакції чинній до 08.03.2011 року, передбачено випадки, за настання яких майно боржника звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця. Однак жодної з таких обставин у відповідача не виникало. А згідно з вимогами частини 5 вказаної статті, у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий лише за рішенням суду. Аналогічні приписи містіться і у статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції Закону №2677-VI від 04.11.2010 року.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції чинній на момент винесення спірної постанови АА №444271 від 10.10.2007 року, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Аналогічну норму містить стаття 52 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції Закону №2677-VI від 04.11.2010 року, що діє на даний час.

В силу вимог частин 1 та 3 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" №2713-IV від 23.06.2005 року, майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави. Частиною 5 статті 26 вказаного Закону прямо визначено, що звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

В силу вимог частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції Закону №2677-VI від 04.11.2010 року, що діє на даний час, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, накладення арешту на майно в порядку примусового виконання рішення про стягнення заборгованості є виправданим лише тоді, коли на вказане майно може бути звернено стягнення, тобто коли дане майно може бути реалізовано в примусовому порядку.

Оскільки ж усе нерухоме і рухоме майно Підприємства Городищенської виправної колонії №96 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області перебуває у державній власності і належить позивачу на праві повного господарського відання, і на таке майно в силу прямої законодавчої заборони не може бути звернуто стягнення, суд приходить до висновку, що перебування вказаного майна під арештом є невиправданим заходом, що не відповідає засадам обґрунтованості, добросовісності та розумності.

Відтак, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №444271 від 10.10.2007 року та АН №005093 від 24.03.2011 року слід скасувати в судовому порядку.

Окремо слід зауважити, що доводи третьої особи про існування законодавчого дозволу примусової реалізації майна державних підприємств, в частині виконання рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не можуть бути прийняті судом, позаяк вказаний дозвіл передбачений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" №2864-III від 29.11.2001 року, норми якого покликані на забезпечення економічної безпеки держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %. Позивач не являється господарським товариством, у статутному фонді якого є частка держави і його діяльність регулюються спеціальним законом, яким є Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" №2713-IV від 23.06.2005 року.

Що стосується позовних вимог про скасування акту опису і арешту майна від 26.08.2011 року.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції Закону №2677-VI від 04.11.2010 року, передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в тому числі, і шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника.

Актом опису і арешту майна від 26.08.2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області накладено арешт на індивідуально-визначене майно - 66 позицій активів, серед яких переважають транспортні засоби, станки, швейні машини.

Системний аналіз положень частин 1 та 3 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" №2713-IV від 23.06.2005 року, свідчить, що не допускається звернення стягнення на те майно підприємств установ виконання покарань, яке є державною власністю і закріплюється за таким підприємством на праві оперативного управління або повного господарського відання. Доказів тому, що індивідуально-визначене майно, описане за актом опису і арешту майна від 26.08.2011 року є державною власністю позивачем суду не надано. За даними ж відповідача, транспортні засоби зареєстровані безпосередньо за позивачем.

У процесі здійснення господарської діяльності виділяють майнові цінності, що належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Оскільки позивачем не надано доказів того, що описане за актом опису і арешту майна від 26.08.2011 року майно обліковується на балансі підприємства, як належні йому на праві повного господарського відання виробничі фонди, у суду немає підстав для скасування відповідного акту. Також суд вважає за необхідне зазначити, що заборона звернення стягнення на майно підприємства і установи виконання покарань не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, що не обмежені у використанні.

Враховуючи засади диспозитивності судового розгляду, суд позбавлений можливості захистити права позивача у той спосіб, про який він просить. Разом з тим, позивач не позбавлений права звернення до суду з окремим позовом про протиправність дій відповідача по арешту, здійсненого шляхом складання акту опису та арешту майна, щодо конкретних своїх активів з інших, ніж ті, що заявлені в даному позові, підтав.

Сукупність вищенаведених встановлених обставин дає суду підстави визнати обґрунтованими лише частину позовних вимог та, відповідно, задовольнити їх.

Судові витрати по справі, згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються на користь позивача з Державного бюджету в пропорційній задоволеним позовним вимогам частині.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА№444271 від 10.10.2007 року та серії АН №005093 від 24.03.2011 року, згідно з якими накладено арешт на все майно Підприємства Городищенської виправної колонії № 96 Державного департаменту України з питань виконання покарання в Рівненській області, код ЄДРПОУ 08680721.

Присудити на користь позивача Підприємства Городищенської виправної колонії № 96 Державного департаменту України з питань виконання покарання в Рівненській області із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя <Підпис >Друзенко Н.В.