Постанова № 20573391, 25.05.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

25.05.2011 р. Справа № 2а-4828/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

суддів: Мавродієвої М.В., Желєзного І. В.

за участю секретаря судового засідання Бондарь В.О., розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1,

АДРЕСА_1,54052 до1. Державної судової адміністрації України,

вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021

2. Територіального управління державної Судової адміністрації в Миколаївській області,

вул.Садова, 1, м.Миколаїв, 54001 3. Головного управління Державного казначейства України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01061 4. Кабінет Міністрів України, вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

5. Міністерство фінансів України,

вул. М.Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

провизнання протиправною бездіяльність, зобовязання

вчинити певні дії та стягнення боргу по заробітній

платі у сумі 150783,13 грн., та боргу з щомісячного грошового утримання 163371,00 грн;

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився, був повідомлений належним чином;

від 1-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

від 2-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

від 3-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

від 4-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

від 5-го відповідача не з'явився, повідомлений належним чином;

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності ДСА України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області щодо не перерахунку та виплати заробітної плати згідно діючого законодавства; зобовязання ДСА України Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області проводити з 01.10.2008 року перерахування та виплату заробітної плати суддям з розрахунку мінімальної заробітної плати на відповідний період, внести зміни у штатний розпис суддів на 2008 рік з метою приведення посадових окладів суддів у відповідність до чинного законодавства; зобовязання Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області провести перерахунок довічного утримання відповідно до чинного законодавства; стягнення з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з Державного казначейства України 64683 грн. , з урахуванням індексації заробітної плати, та утримання відповідних платежів в бюджет; зобовязання Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області провести перерахунок з 01.06.2005 року виплаченої премії.

Позивач скористався правом на збільшення позовних вимог та просив також зобовязати відповідачів нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі в сумі 150783,13 грн. та по довічному утриманню 163371,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заробітну плату позивачеві всупереч діючому законодавству, не було перераховано відповідно до пункту 2 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, заробітна плата виплачувалась виходячи з 332,00 грн., відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року, даний пункт скасований судовим рішенням, яке набрало законної сили, однак не виконується відповідачами.

Від Державного казначейства України та Міністерства фінансів України до суду надійшли клопотання про слухання справи за відсутності представників відповідачів та заперечення проти позову з посиланням на відсутність бюджетного фінансування на вказані виплати та вини відповідачів в незабезпечені належної оплати праці суддів.

Відповідачі ДСА України, ТУДСА України в Миколаївській області, та Кабінет Міністрів України, позов не визнали, вказавши про відсутність бюджетного фінансування на вказані виплати, неможливість їх здійснення за рахунок інших коштів. При цьому, відповідачі не оспорювали право позивача на оплату праці на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці суддів” № 865 від 1 червня 2005 року. Крім того, ДСА України та ТУДСА України в Миколаївській області оспорювали бездіяльність щодо не перерахунку та виплати заробітної плати згідно діючого законодавства з посиланням на вжиття заходів щодо приведення окладу позивача до вимог законодавства.

Дослідивши доводи викладені в запереченнях відпоповідачів, доводи позову, дослідивши наявні у справі документи, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 11.05.2000 року постановою Верховної Ради України №1683-ІІІ обраний суддею Корабельного районного суду міста Миколаєва безстроково. Указом Президента України № 529/2003 від 13.06.2003 року призначений головою Корабельного районного суду м.Миколаєва.

Нарахування посадового окладу позивачеві здійснювалося з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України ”Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” №1243 від 21.12.05р. (далі Постанова №1243), якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

З 01.01.06р. посадові оклади позивача, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці суддів” №865 від 03.09.2005р. (далі Постанова №865) та залежали від розміру мінімальної заробітної плати й встановлені на рівні 8,5 цих розмірів.

Нарахування посадового окладу позивачу здійснювалося з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України ”Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” №1243 від 21.12.05р. (далі Постанова №1243), якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

На підтвердження сум заборгованості Позивачем надані відповідні розрахунки заборгованості з заробітної плати у сумі 150783,13 грн.

Крім того, відповідно до п.1 Указу Президента України №584/95 від 10.07.95р. (зі змінами, внесеними Указом Президента України №1061/2002 від 25.11.02р.) та Постанови №865 позивач, суддя який має право на відставку та продовжує працювати, отримує разом із заробітною платою 100 відсотків щомісячного грошового утримання, яке також нараховувалось та виплачувалось не із встановленого законодавством розміру заробітної плати. Виходячи з чого просить зобовязати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок довічного грошового утримання та стягнути заборгованість в сумі 164715,99 грн. відповідно до розрахунків, що відповідають чинному законодавству.

Як вбачається з заперечень відповідача, його доводи ґрунтуються на протиправності позовних вимог в цілому, відповідачем не надано суду будь-яких конкретних заперечень щодо розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (ст.ст.42-45 Законом України ”Про статус суддів” №2862-XII від 15.12.92р. (далі Закон №2862). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді. Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон №2862 запровадив особливий порядок в оплаті праці суддів. Положення частини третьої ст.22 Конституції України імперативно закріплюють принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.

У рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

Незалежність суддів є невідємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту тощо.

Зазначена правова позиція висловлена також в Постанові Верховного суду України від 27.11.2007р. В постанові вказано, що однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч.1 ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання судді це спрямована на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання виявляється в тому, що його правове регулювання і джерела фінансування визначаються Конституцією України та Законом №2862.

Умови і порядок виплати щомісячного довічного грошового утримання визначені ст.43 Закону №2862 та Указом Президента України ”Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” (Указ видано відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України).

Відповідно до ст.44 Закону №2862 (в редакції, яка діяла на той час), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч.2 ст.44 Закону №2862 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України ”Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України” №514 від 30.06.05р. (далі Постанова №514) встановлено, що з 01.06.05р. посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою КМУ №865 було встановлено посадові оклади суддям спеціалізованих судів у розмірі 8,5 розмірів мінімальної заробітної плати, що відповідає вимогам ч.2 ст.44 Закону №2862. Відповідно до п.5 зазначеної постанови вона є чинною з 01.01.06 року.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.95р. (далі Закон №108) мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Статтею 10 Закону №108 передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.

Тобто, для обрахунку посадового окладу позивача за ці періоди необхідно брати не встановлений Кабінетом Міністрів України в Постанові №1243 розмір мінімальної заробітної плати у 332 грн., а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами про Державний бюджет України на відповідні роки. До цього висновку суд приходить також з урахуванням того, що Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року залишено в силі постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.12. 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07.04.2006 року по справі Німченка В.І. до держави України в особі Кабінету міністрів України в частині визнання незаконним п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”. Судовими рішеннями визнано, що вказана постанова підлягає застосуванню одночасно із Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06. 2005 року № 514 з питань оплати праці суддів, тобто з 01.06. 2005 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, по справі Одинак О.О. до Кабінету Міністрів України, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”.

Всі ці рішення набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню відповідно до ст. ст. 254, 255 КАС України, встановлені даними судовими рішеннями факти мають преюдиційне значення для розгляду даної адміністративної справи, тобто не підлягають доказуванню.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч.4 ст.9 КАС України суд, у разі колізії правових норм, повинен застосовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу. Оскільки, Закон № 2862 має вищу юридичну силу ніж постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає, що у цьому випадку необхідно застосовувати вимоги ч.2 ст.44 зазначеного Закону № 2862 та обраховувати посадовий оклад позивача відповідно до нього, тобто у розмірі не меншому ніж 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Однак, незважаючи на зазначене до теперішнього часу Державною судовою адміністрацією не був проведений перерахунок заробітної плати суддям відповідно до Постанови Кабінету міністрів України “Про оплату праці суддів” № 865 від 1 червня 2005 року і відповідач на даний час продовжує нарахування із розрахунку мінімальної заробітної плати 332 грн., а не з розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої відповідно до - Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” (до 1 липня 2005 р. - 290 грн., до 1 вересня 2005 року - 310 грн., до 31 грудня 2005 року - 332 грн.), - Закону України “Про державний бюджет на 2006 рік” (зі січня 2006 року - 350 грн., з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року 400 грн.), - Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” (з квітня 2007 року - 420 грн., з 1 липня 2007 року 440 грн., 1 жовтня 2007 року - 460 грн.), - Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” (з 1 січня 2008 року - 515 грн., з 1 квітня 2008 року - 525 грн.), - Законом України “Про державний бюджет на 2009 рік” (з 1 січня -605 грн., з 1 квітня - 625 грн., з 1 липня - 630 грн., з 1 жовтня - 650 грн., з 1 листопада - 744 грн.).

Відповідно до зроблених позивачем розрахунків борг по заробітній платі становить з вересня 2005 року по листопад 2009 року включно становить 150783,13 грн. грн.

Крім того, в силу пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 р. № 584/95 (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 25 листопада 2002 р. № 1061/2002), та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 позивач як суддя, який має право на відставку та продовжує працювати, отримує разом із заробітною платою 100 відсотків щомісячного грошового утримання, яке також нараховувалось та виплачувалось не із встановленого законодавством розміру заробітної плати. За такого заборгованість з щомісячного грошового утримання з вересня 2005 року по листопад 2009 року відповідно до розрахунків позивача становить 163371,00 грн.

Зважаючи на те, що відповідач (ДСА України) допустив бездіяльність, і не привів посадові оклади суддів, у тому числі і позивача у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону № 2862. Зазначеною бездіяльністю відповідач порушив конституційні принципи незалежності та недоторканості суддів, одною із гарантій яких є законодавчо визначене матеріальне та соціальне забезпечення судді, у тому числі порядок обрахування його заробітної плати.

Згідно положень ст.ст.120-123 Закону №3018 (чинний на час виникнення правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію.

Матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Зазначена правова позиція також знайшла своє підтвердження в чисельних рішеннях Конституційного суду України (Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008р., Рішення Конституційного Суду №4-рп/2007 від 18.06.2007р., №19-рп/2004 від 01.12.2004р., №6-рп/99 від 24.06.1999р. тощо).

Таким чином, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача (ДСА України та його територіального управління) по не встановленню посадового окладу та не нарахуванню позивачу заробітної плати виходячи з посадових окладів та розмірів мінімальної заробітної плати встановлених законами України, є протиправною, а порушене право позивача належить поновити шляхом стягнення відповідних недоотриманих сум заробітної плати та довічного грошового утримання відповідно до чинного законодавства.

Аргументи відповідача про відсутність в державному бюджеті коштів для виплати позивачу належної йому відповідно до ч.2 ст.44 Закону України №2862 заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання, суд не приймає до уваги, оскільки саме вона (Державна судова адміністрація України та її територіальне управління) відповідно до законодавства України є відповідальними за формування бюджету, у тому числі і щодо витрат на утримання суддів.

Окрім цього, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах ”Кечко проти України” і ”Зубко та інші проти України”, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Щодо заперечень Державної судової адміністрації України про те, що ними вживалися заходи до приведення посадового окладу позивача та інших суддів у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону №2862, то суд, зазначає, що, оскільки ці заходи не досягли мети на яку вони були спрямовані, то вони є недостатніми та не вичерпними, а субєкт владних повноважень допустив бездіяльність та не привів у відповідність діючому законодавству розмір окладу позивача та допустив порушення його прав.

Таким чином, з урахуванням наданого позивачем розрахунку сума недоотриманої ним заробітної плати склала 150783,13 грн. за період з вересня 2005 року по листопад 2009 року та з вересня 2005 року по листопад 2009 року відповідно до розрахунків позивача становить сума заборгованості з щомісячного грошового утримання 163371,00 грн.

Відповідачами не надано суду будь-яких заперечень щодо наведеного розрахунку та сум заборгованості.

Суд використовує право, надане ч.2 ст.11 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, оскільки суд вважає, що саме стягнення суми заборгованості з Державного бюджету (відповідні рахунки Державного казначейства України) буде ефективним способом захисту прав позивача про захист яких він просить.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено суду правомірність вчинених дій та своєї бездіяльності в спірних правовідносинах що склалися між ДСА України, її територіальним управлінням та позивачем.

На думку суду позовні вимоги щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області проводити перерахування та виплату заробітної плати суддям з розрахунку мінімальної заробітної плати на відповідний період, внести зміни у штатний розпис суддів на 2008 рік з метою приведення посадових окладів суддів у відповідність до чинного законодавства не підлягають задоволенню, оскільки направлені на захист прав широкого кола осіб, тобто не є конкретними та спрямованими саме на захист прав порушеного права позивача.

Позовні вимоги про зобовязання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області перерахування довічного утримання та виплаченої премії відповідно до вимог чинного законодавства, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач визначив спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення даних сум з боржника, тобто зважаючи на те, що позивачем було збільшено розмір позовних вимог та заявлено вимогу про стягнення недоотриманих виплат, задоволення позовних вимог щодо стягнення заробітної плати та довічного грошового утримання є належним способом захисту прав позивача.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДСА України та стягнення з ДСА України на користь позивача суми недоотриманої ним заробітної плати 150783,13 грн. та суми заборгованості з щомісячного грошового утримання 163371,00 грн., такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не проведення перерахунку та виплати заробітної плати судді Батченку Вячеславу Григоровичу згідно з встановленим діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з вересня 2005 року по листопад 2009 року.

2. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України (01021 м. Київ, вул. Липська 18/5 , код 26255795) на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі (АДРЕСА_1) суму 150783,13 грн. (сто пятдесят тисяч сімсот вісімдесят три грн. тринадцять коп.) з урахуванням індексації заробітної плати та для виплати заборгованості з щомісячного грошового утримання 163371,00 грн (сто шістдесят три тисячі триста сімдесят одну гривню, нуль коп.)

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.М. Мельник

судді: М.В.Мавродієва

І.В. Желєзний