Рішення № 20572476, 28.09.2011, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 2-3294/11

Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ           28.09.2011 року.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді - Савічева В.О.

при секретарі - Штепа О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання споживчого валютного кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсним і здійснення перерахунку в гривні,

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом відповідно до якого просить визнати недійсним споживчий кредитний договір № 2971/15/08-КЛ від 16 вересня 2008року на суму 50000 доларів США на споживчі цілі строком до 15 вересня 2015року з фіксованим відсотком 16,5%, також додаткової угоди №2971/15/08КЛ-1 від 10 жовтня 2008року., №3 від 29 березня 2011року додаток №1 до додаткової угоди №3, додаток №4, та №55 від 07.07.2011року, зобов’язати відповідача прийняти від позивача суму кредиту в розмірі 252500 грн. (50000 доларів СШАх5,05грн.) з розстрочкою 49 місяців до 15 вересня 2015року за таких умов, щомісячний платіж буде складати 5153,06 грн., в зв’язку з перерахунком за курсом 5,05грн., який був на момент укладення договору та у зв’язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсними договори іпотеки (майнової поруки) №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року з договором про внесення змін №6789 від 23.09.2008року, №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року з договором про внесення змін №6785 від 23.09.2008року, договір №2971/15/08 від 16.09.2008року з договором про внесення змін №6787 від 23.09.2008року, укладеного з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 Також визнати договір поруки №2971/15/08-КЛ від 16 вересня 2008року укладеного з ОСОБА_3 недійсним.

Зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір споживчого кредиту №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року є недійсним, в зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії НБУ, яка передбачена п.п. «г», «п» ст. 4, ст.5 Декрету КабМіну України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 1, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року із змінами, недійсність договору поруки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008 року, чим порушуються права позивача та третьої особи ОСОБА_3 співвласника нерухомого майна, як сторін недійсного забезпечувального зобов’язання. Також позивач стверджує, що він несе ризик позбавлення його права власності на належне їй майно, передане в іпотеку, у разі звернення стягнення на майно відповідачем ПАТ КБ «Надра» в наслідок невиконання своїх зобов’язань за кредитом.

          Укладений відповідачем ПАТ КБ «Надра» з позивачем договір містить положення, які значно погіршили становище позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством в Україні. А саме, відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми ст. 99 Конституції, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 6,7 Постанови НБУ №200 від 30.05.2007року «Про затвердження Правил використання іноземної валюти на території України, тому вважати, що використання відповідачем доларів США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною ( такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивача), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем-надавачем фінансових послуг в разі настання певних дій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання в цілому кредитних договорів недійсними, також відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Крім того, позивач надсилав неодноразово листи в яких просив внести зміни в кредитний договір перерахувавши суму 50000 доларів на гривні за курсом 5,05 , який був на момент укладення договору, що складало 252500грн. та стягнути з відповідача сплачену нею суму 37108 доларів США.

          В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

          Представник відповідача ПАТ КБ «Надра» в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суду не повідомив, заперечень не надсилав.

          Третя особа ОСОБА_3 позов підтримав та просив його задовольнити.

          Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4. в судове засідання не з’явилася, про час розгляду справи повідомлена належним чином.

          Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

          Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

          Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Оскільки відповідач в судове засідання не з’явився без поважних причин, суд оцінює і приймає рішення по доказам які знаходяться в справі.

          Як встановлено в судовому засіданні між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» 16 вересня 2008 року укладено договір споживчого кредиту №2971/15/08-КЛ згідно п.1.1 договору банк відкриває кредитну лінію в сумі 100000 доларів США терміном на 84 міс. траншами на придбання нерухомості. Згідно п.3.1 погашення кредиту та сплата відсотків здійснюється на рахунок №2924580000058 відділення №15 філії ПАТ КБ «Надра».

          В п.1 додаткової угоди №2971/15/08-КЛ-1 від 10.10.2008р. до основного договору від 16.09.2008року, що сторони домовились про суму кредиту 50000 доларів США строком до 10.10.2011року.

          В додатковій угоді №3 від 29.03.2010року до кредитного договору №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року відповідач в п.1.6 вказав, що позичальник надає банку в іпотеку земельні ділянки відповідно договорів іпотеки. В п. 2.1 та 2.2 договору вказано, що банк видає готівку через касу в іноземній валюті-доларах США невикористаний ліміт заборгованості на дату видачі відповідного траншу визначається у валюті за офіційним курсом НБУ гривні до валюти траншу. На момент видачі кредитної суми курс долару складав 5,05грн., відповідно довідки від 25.11.2009року №ДОЗ-01. В п.3.2.4 договору вказано, що повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкового переказу. Але повернення кредиту відповідач приймав тільки готівкою, що підтверджується квитанціями про погашення кредиту наданими суду.

          В забезпечення виконання своїх зобов’язань перед ПАТ КБ «Надра» за кредитним договором 16.09.2008року були укладені договори іпотеки №2971/15/08-КЛ з ОСОБА_3, третьою особою на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,0999 га по вул.. Виноградній,54-а, м. Кременчук, зареєстрованого в реєстрі №6789 та в реєстрі заборон №6790 та договір про внесення змін від 23.09.2008року за №7030 в реєстрі, а також договір іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року на земельну ділянку, площею 0,12 га в с. Кривуші, Кременчуцького району, Полтавської області, вул.. Молодіжна,13, зареєстрованого в реєстрі №6785 реєстрі заборон №6786 до нього договір про зміни від 23.09.2008року зареєстрованого за №7028. Також договір іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року на земельну ділянку 0,0975 га по вул.. Виноградній, 54-а, зареєстрованого за №6787, в реєстрі заборон №6788 договір про зміни від 23.09.2008року на земельну ділянку 0,0975га по вул.. Виноградній ,54а в м. Кременчуці, реєстраційний №7029.

          Договір іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року укладеному з позивачем ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,1 га по вул.. Каштановій, 13/6, зареєстрованого за №6780 в реєстрі заборон №6781.

          Договір поруки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року укладеному з третьою особою ОСОБА_3, який виступив майновим поручителем.

          Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

          Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

          Згідно п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.

          Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Позивач надав до суду фотокопію банківської ліцензії №21 від 23 серпня 2002року та дозвіл від 04 листопада 2005року та додаток до дозволу від 04.11.2005року, яку відповідач видав позивачу на його претензію про перерахунок кредитної суми доларів на гривні, як його доказ про законність спірного договору. Ця ліцензія, дозвіл спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 p. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п.3.1, оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом траншу дебетування позичкового рахунку позичальника та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитному договорі п.3.2.1. Це підтверджується кредитним договором.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був відповідач в судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_1 використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

ОСОБА_1, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ КБ «Надра»

Так, пунктами 3.1,3.2 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаних пунктах договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту, як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими позивачем ОСОБА_1 2 виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно банківських виписок наданих банку позивачем ОСОБА_1, копії яких надані суду позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок №79410973 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ КБ «Надра» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так,як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п.1.1. Правил користування готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007року №200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п.6. 2. Правил, фізичні особи- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених пунктами «а», «в» та «е» пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків зборів ( обов’язкові платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України, сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органам; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3 Правил фізичні особи, а також юридичні-резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозвіл на в’їзд(віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином позивачу чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення сплати за користування кредитом на користь ПАТ КБ «Надра» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ КБ «Надра».

Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище п. «г» п.4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 року «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов’язання за кредитними договорами в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192,533 ЦК України, п. «г» ч.4 ст.5 Декрету.

За приписами ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.1.2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою зацікавленою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюваним кредитний договір відповідно до ст..ст. 203,215,227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, іпотеки, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача, щодо недійсності кредитного договору №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року з додатковими угодами в забезпечення виконання позичальником обов’язків за яких було укладено договори іпотеки з ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 договір поруки, останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст. 548 ЦК України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008року, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину і застосування наслідків його недійсності, про становлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч.2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений, він порушує права третіх осіб, він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов’язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсним правочини не створюють для сторін тих прав і обов’язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. Ї хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із засобів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних справ, які порушуються у зв’язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Отже з метою надання повного правового захисту прав та інтересів позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек запис за №6780, заборони 6781 від 16.09.2008року, №6789, запис заборони №6790 від 16.09.2008року,№7030 від 23.09.2008року, №6785, запис заборони №6786 від 16.09.2008року, №7028 від 23.09.2008року,№6787, запис заборони №6788 від 16.09.2008року, №7029 від 23.09.2009року

Як вбачається із копій квитанцій наданих позивачем до суду нею сплачено 37108 доларів США. По квитанціям внесеним готівкою в іноземній валюті доларах США курс до гривні складав 5,05 грн., а в подальшому 7,7грн. та 8,0 грн. Така оплата ставила її в скрутне становище, так, як на момент укладення договору курс складав 5,05грн до долара США.

          Як вбачається із листів наданих до суду позивачем від 02.04.2010р. та 27.07.2011року та відповідно ч.1 ст. 651 ЦК України просила відповідача змінити умови кредитного договору, перерахувавши долари США в гривні по курсу 5,05., що складає (50000 доларів СШАх5,05 грн.) = 242500 грн.

В подальшому виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України, принципу справедливості. Умови договору є несправедливими, всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача.

          Таким чином, суд вважає, що застосовуючи ст. 216 ЦК України по якій кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього договору допустить повернення суми кредиту позивачем в гривнях з розстрочкою платежу.

Із квитанцій за січень 2011року випливає, що ВАТ КБ «Надра» перейменовано в ОСОБА_2 акціонерне товариство КБ « Надра».

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 13,16,192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, Постановою ПВС України від 18.12.2009р. №14, ст.ст.10,11,60,61,212,213,215,224-226 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та поруки недійсним-задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір в іноземній валюті №2971/15/08-КЛ від 16 вересня 2008року на суму 50000 доларів США укладеними між відповідачем ОСОБА_2 акціонерним товариством КБ «Надра» в особі Кременчуцького відділення №15 філії Полтавського РУ ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 та його додаткові угоди №2971/15/08-КЛ-1 від 10.10.2008року додаткової угоди №3 від 29.03.2011року, №1 до додаткової угоди №3 від 29.03.2010року,додаткової угоди №5 від 07.07.2011року,додаткової угоди №4 від 07.07.2011р. недійсними.

Визнати договори іпотеки ( майнової поруки) №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року укладений між відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі Кременчуцького відділення №15 філії Полтавського РУ ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1, реєстраційний №6780, реєстраційний номер заборони 6781, договір іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року, укладеного з ОСОБА_3, реєстраційний №6789, номер заборони 6790 з договором про внесення змін від 23.09.2008року, реєстраційний №7030, договір іпотеки №2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року, реєстраційний №6785, заборони №6786 з договором про зміни від 23.09.2008року, реєстраційний №7028, договір іпотеки 2971/15/08-КЛ від 16.09.2008року, реєстраційний №6787, заборони №6788 з договором про зміни від 23.09.2008року, реєстраційний №7029 недійсними.

Визнати договір поруки №2971/15/08-КЛ від 16 вересня 2008року укладений між відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі Кременчуцького відділення №15 ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 недійсним.

Зобов’язати відповідача ПАТ КБ «Надра» в особі Кременчуцького відділення №15 ПАТ КБ «Надра» прийняти від позивача ОСОБА_1 суму кредиту в розмірі 252500 грн. ( 50000 доларів США х 5,05 грн.) з розстрочкою платежів (реструктуризацією) на 49 місяців до 15 вересня 2015 року за таких умов, щомісячний платіж буде складати 5153,06грн.

Стягнути з ПАТ КБ «Надра» в особі Кременчуцького відділення №15 ПАТ КБ «Надра», інд. Код 26219345, МФО 331809 на користь ОСОБА_1 сплачену нею суму 37108 доларів США.

Стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 інформаційні витрати 37 грн., правову допомогу 2000 грн. та держмито у сумі 51 грн. на користь держави.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через міський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків апеляційного оскарження , залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення троку.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: