Постанова № 20570708, 12.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2011 р. № 2а-9914/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Луценка Ю.С.,

представника позивача Андрієвської Н.Н.,

представника відповідача Кохана А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фатра Ізолфа»до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фатра Ізолфа»(надалі ТзОВ «Фатра Ізолфа») звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (надалі ДПІ у Франківському районі) від 23.09.2011 року №0002742320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки позивача з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ «Мертенс»складено Акт перевірки №1358/23-2/34307072 від 10.08.2011 року, в якому викладається висновок про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 194309,00 грн., оскільки, податкова декларація з податку на додану вартість, додатки №5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТзОВ «Мертенс»за період з 01.09.2010 року по 31.05.2011 року згідно з системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ДПІ у Печерському районі м.Києва визнані недійсними. На обґрунтування позовних вимог позивач також зазначив, що ним ведеться податковий облік по податку на додану вартість відповідно до вимог чинного податкового законодавства, податкові накладні, які включені ним до реєстру податкових накладних у спірних податкових періодах, оформлені відповідно до вимог п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного до 01.01.2011 року) та ст..201 Податкового кодексу України.

Відповідачем подано до суду заперечення на позов, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Фатра-Ізолфа», результати якої оформлено Актом №1358/23-2/34307072 від 10.08.2011 року, в ході якої встановлено неправомірне відображення позивачем у податковому обліку шляхом включення до податкового кредиту господарських операцій з ТзОВ «Мертенс», які фактично не відбувались, тобто є нікчемними, первинні документи, що підтверджують надання підрядних послуг оформлені за невстановленими формами, а тому позивач не мав права на формування податкового кредиту за такими операціями.

Представник позивача в судовому позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Додатково пояснив, що виконання робіт ТзОВ «Мертенс»на користь позивача згідно з договорами підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбаченими п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Вважає, що про дійсність правочину свідчать також те, що всі розрахунки між позивачем та ТзОВ «Мертенс»мають реальний грошовий характер та підтвердженні відповідними первинними документами, зокрема актами здачі приймання робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, банківськими виписками. Також, зазначає, що підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ТзОВ «Мертенс». Вважає, що позивачем повністю дотримані всі норми чинного законодавства щодо формування податкового кредиту. У звязку з викладеним вище, просять суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні. Додатково пояснив, що аналіз господарської та економічної діяльності контрагента позивача ТзОВ «Мертенс»свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активі і транспортних засобів тощо, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності. Таким чином, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит. У звязку з викладеним, просить суд відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «Фатра-Ізолфа» з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ «Мертенс»за період з 01.09.2010по 31.05.2011 року. За результатами перевірки складено Акт від 10.08.2011 року за №1358/23-2/34307072 (далі - Акт перевірки). На підставі вищевказаного Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 2309.2011 року №0002742320, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 194309 грн. 50 коп.

Зокрема, проведеною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Фатра-Ізолфа»вимог пп.198.3, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п.1.7 ст.1, пп.7.2.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що привело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 194309,50 грн., в т.ч. за листопад 2010 року в сумі 32676,00 грн., грудень 2010 року в сумі 6682,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 21841,00 грн., травень 2011 року в сумі 133108,00 грн.

Зазначений висновок було зроблено у звязку із тим, що контрагент позивача ТзОВ «Мертенс»згідно даних автоматизованих інформаційних систем стан платника зазначено як «запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання)», а податкова декларація з податку на додану вартість, додатки №5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»ТОВ «Мертенс»за період з 01.09.2010 р. по 31.05.2011 р. згідно з АС «Бест-звіт», АС «Аудит», АІС Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, ДПІ у Печерському районі м.Києва визнані недійсними.

Відповідач додатково посилається на те, що ТзОВ «Мертенс»не згадується як субпідрядна організація в листах-відповідях ДП «Дирекція з будівництва обєктів до ЄВРО 2012 у м.Львові»(ДП «Західінфпроект») від 17.10.2011р. №2011-5450 та ДП «Копос Електро УА»від 29.09.2011р. №221 та акті готовності обєкта до експлуатації від 31.03.2011р.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Фатра-Ізолфа»та ТзОВ «Мертенс» було укладено Договір субпідряду №01-11/2010/СПД від 01.11.2010 року, за яким ТзОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТзОВ «Мертенс»як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення будівельно-монтажних робіт щодо монтажу дахового та стінового огородження на обєкті: Цех з виробництва електромонтажних виробів, площею забудови 1456,8 м.кв. за адресою: с. Приворіття, Брусилівського району, Житомирської області, вул. Центральна, 1, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №М-00000501 від 30.11.2010 року, №М-00000804 від 28.12.2010 року, №М-00000123 від 28.02.2011р., довідками про вартість виконаних підрядних робіт за листопад від 30.11.2010р., за грудень від 28.12.2010р., за лютий від 28.02.2011р., податковими накладними №600 від 30.11.201ор., №958 від 28.12.2010р., №24 від 28.02.2011р.

Крім того, між ТзОВ «Фатра-Ізолфа»та ТзОВ «Мертенс»було укладено Договір субпідряду №13-05/2011/СПД від 13.05.2011 року, за яким ТзОВ «Фатра-Ізолфа» як підрядник, а в подальшому замовник доручає ТзОВ «Мертенс»як субпідряднику роботи з організації, координації та проведення загально-будівельних робіт з укладання кабельної лінії КЛ-110КВ на обєкті: Пасажирський термінал ДП «Міжнародного аеропорту «Львів», за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, до повного завершення та здачі комплексу будівельно-монтажних робіт замовнику згідно з проектно-кошторисною документацією.

Виконання та передача робіт субпідрядником позивачу стверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2011 року, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2011 року від 31.05.2011 року, податковою накладною від 31.05.2011 року №574.

Як вбачається із доводів позивача та змісту наданих до справи договорів та актів виконаних робіт, зазначені послуги використані позивачем при виконанні ним підрядних робіт за договорами підряду з ТзОВ «Промкапіталбуд»від 10.08.2010 року №10-08/2010/ПД та від 12.05.2011 року №12-05/2011/СПД. На підтвердження факту виконання даних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2, КБ-3.

За вказаними операціями позивачем сформовано як валові витрати, так і податковий кредит по ПДВ за фактом придбання підрядних послуг, а також валовий дохід та податкові зобовязання з ПДВ по реалізації послуг вказаному замовнику.

Судом не бере до уваги доводи відповідача щодо неналежного оформлення актів здачі-приймання робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт, складених по факту отримання послуг від ТзОВ «Мертенс», оскільки вимога щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві (типова форма КБ-2 в, КБ-3), затверджених наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 року №554 підлягає обовязковому застосуванню при виконанні робіт з будівництва, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

З огляду на розяснення, надане листом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.03.2010р. за №12/19-3-9-14-295, по обєктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Як встановлено судом, укладені позивачем договори субпідряду із ТзОВ «Мертенс»не передбачають обовязкового застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві (типова форма КБ-2в, КБ-3).

Цивільний кодекс України передбачає право підрядника, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч.1 ст.838 ЦК України).

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку (ч.2 ст.838 ЦК України).

Відтак, судом не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності відомостей про ТзОВ «Мертенс»як субпідрядну організацію в листах, отриманих від замовників будівництва, оскільки, наявні в матеріалах справи договори підряду, укладені позивачем із ТзОВ «Промкапіталбуд», не містять заборони щодо залучення позивачем до виконання робіт субпідрядників.

Згідно із п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного до 01.01.2011 року (далі Закон), встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Аналогічні норми щодо порядку віднесення сум податку до податкового кредиту містить Податковий кодекс України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно із п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із вимогою п. 198.3 вказаної статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна, згідно із вимогами п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказані обставини також не заперечується відповідачем у справі та відображені в Акті перевірки.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся, було надано податкові накладні, виписані ТзОВ «Мертенс», які не мали недоліків та, порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Суд вважає, що висновки відповідача про неспроможність ТзОВ «Мертенс»здійснити господарські операції, які відображені в обліку позивача, що ґрунтуються на твердженнях про відсутність трудових ресурсів та виробничих потужностей, основних фондів та інших активів, не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання операцій з огляду на відсутність законодавчого обовязку щодо використання у господарській діяльності лише власних основних, транспортних засобів, інших ресурсів, як можуть бути орендованими або позиченими, так й використання найманої праці лише власних працівників шляхом укладення трудових договорів, оскільки працівники можуть бути залучені за цивільно-правовими договорами. Крім того, такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, позаяк не залежать від його волі.

Суд звертає увагу і на те, що платник податків, який через покладений на нього законами обовязок щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів) вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідну відповідальність та інші негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення відповідних витрат до валових та сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені умови щодо нього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Крім того, на думку суду, платник податку не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобовязань зі спати податку і в результаті чого сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Такі вимоги стають надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Ця позиція суду узгоджується із постановою Верховного Суду України від 31.01.2011р. та рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Булвес»АД проти Болгарії»від 22.01.2009р. ( заява №3991/03).

Враховуючи все наведене вище, суд дійшов висновку, що факт укладання правочину між позивачем та ТзОВ «Мертенс», а також реальне виконання його умов підтверджується зібраними та дослідженими у справі доказами.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, слід зазначити наступне.

Відповідачем зроблено безпідставний висновок, що позивач здійснював діяльність спрямовану на проведення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди.

Придбання позивачем товарів по вказаних договорах прямо повязано з господарською діяльністю позивача. На сьогоднішній день вказані договори не визнані в судовому порядку недійсними, а отже у податкового органу не було жодних підстав для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту платника.

В Акті безпідставно вказується про порушення статей 203, 215, 216, 228, 629, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та за наслідками перевірки визнав договори такими, що мають ознаки нікчемності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Відповідно до Акту перевірки зазначена вище господарська операція на думку перевіряючих порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Суд вважає посилання відповідача на зазначені норми Цивільного кодексу України безпідставними з наступного.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Помилковим, на думку суду, є також висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки, про те, що господарські операції позивача з його контрагентами, є нікчемними, згідно ст.ст. 215, 228 ЦК України. Зокрема, в акті перевірки не обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

При цьому в акті перевірки зазначено, без посилання на відповідні первинні документи, про відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності контрагентів позивача, - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю - не настають.

Відповідно ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Слід також зазначити, що відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням, хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Господарські операції позивача з контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Відповідачем не надано доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, тощо.

Таким чином, оскільки, фінансово-господарські операції позивача з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у звязку з цим відповідні суми податків по податку на прибуток та ПДВ за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про безтоварність та нікчемність таких операцій, а доводи викладені в акті перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача.

Суд також зазначає, що виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій є також протиправним.

З огляду на все наведене вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі в м. Львові від 23.09.2011 року №0002742320 про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 194309,50 грн. є протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись наведеним вище, та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова від 23.09.2011 року №0002742320.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фатра Ізолфа»судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з державного бюджету.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 грудня 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.